Справа №339/167/18
38
2/339/124/18
26 грудня 2018 року м. Болехів
Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої- судді ОСОБА_1.
секретаря судового засідання Ганчар Л.В.
з участю позивача ОСОБА_2, представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності, -
18.05.2018 ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати за нею право власності на будинковолодіння по вул. Шевченка, 79 в с.Танява Болехівської міської ради Івано-Франківської області.
Вимоги позову мотивує тим, що її дідові ОСОБА_5 належав вказаний будинок, який він збудував на законних підставах. Після його смерті, яка настала 21.12.1981, спадщину фактично прийняла його дочка ОСОБА_6 (її тітка), так як проживала із ним на час смерті та вступила у володіння спадковим майном. Однак через свою юридичну необізнаність не виготовила свідоцтва про право на спадщину за законом.
ОСОБА_6 проживала сама, своєї сім'ї не мала, тому мама позивача ОСОБА_7, яка була її рідною сестрою, допомагала їй по господарству після смерті батька ОСОБА_5
Коли сестра захворіла, то ОСОБА_7 почала проживати разом з нею та здійснювала за нею догляд. А після її смерті, 14.11.1987, спадщину прийняла ОСОБА_7, оскільки проживала із нею на час смерті та вступила у володіння спадковим майном.
13.02.2013 року ОСОБА_7 померла і спадщину прийняла пеозивач, яка проживала з матір'ю до смерті, займалася похованням, продовжувала проживати в будинку та користуватися її речами.
Інші спадкоємці про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 до нотаріуса не зверталися.
Вона звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщин, однак оформити свої спадкові права вона не може, в зв"язку з тим, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про спадщину через відсутність правовстановлюючих документів у спадкодавця .
Посилаючись на те, що вона проживала на час смерті разом з матір'ю, з урахуванням приписів ст. 1268 ЦК вважається такою, що прийняла спадщину і просить вимоги задоволити.
23.05.2018 провадження у зазначеній справі відкрито та призначено до підготовчого засідання.
21.06.2018 справу призначено до судового розгляду по суті.
29.10.2018 залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_8
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_8, його представник ОСОБА_9 в судові засідання не з'явилися повторно, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином (а.с. 79, 83, 84) і від них не надійшло заяв про причини неявки в суд чи про слухання справи в їх відсутності та не надали відзив на позов.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
- відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
- відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
- відповідач не подав відзив;
- позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
При таких обставинах, враховуючи згоду позивача, суд, керуючись вимогами ст.280 ЦПК України, ухвалив про проведення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вислухавши вступне слово представника позивача, пояснення свідків, повно та всебічно з"ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, предметом розгляду справи є будинковолодіння по вул.Шевченка,79 в с.Танява Болехівської міської ради Івано-Франківської області, реєстрація права власності на яке не проводилося та правовстановлюючі документи ніким не виготовлялися, що підтверджується довідкою ОБТІ (а.с.14).
З технічного паспорту на вказаний житловий будинок вбачається, що такий був збудований у 1954 році та згідно записів в по господарській книзі належав ОСОБА_5 (дідусеві позивачки).
У вказаному будинку на час смерті ОСОБА_5 зареєстрована на проживання його дочка ОСОБА_6 ( а.с.10-12, 24).
Також встановлено, що ОСОБА_5 був батьком і ОСОБА_10 ( матері позивача), яка в зв"язку з одруженням змінила прізвище на ОСОБА_7.
Наведене підверджує що ОСОБА_6І та ОСОБА_7І були рідними сестрами, що також стверджується свідоцтвами про народження ( а.с.19, 18).
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Як передбачено ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону виникають з моменту такої реєстрації.
А в ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону вказано, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Таким чином, оскільки спірний будинок було збудовано до 01.07.2004 року, то державна реєстрації прав на нього не була обов'язковою, а відтак виникнення права власності на нього не залежить від державної реєстрації.
Відповідно до законодавства, яке діяло до 01.07.2004 року, до компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Таким чином, зважаючи на те, що спірний житловий будинок збудовано у 1954 році і в записах по господарської книги будинковолодіння рахується за ОСОБА_5, то суд визнав, що він і був власником вказаного і після його смерті, такий входить до складу спадкового майна.
21.12.2018 року помер ОСОБА_5 (а.с.23), внаслідок чого відкрилась спадщина на будинковолодіння і після його смерті спадщину прийняла дочка ОСОБА_6, оскільки і надалі проживала у вказаному будинковолодінні та вступила в управління майном ( а.с.24), але не оформила спадкових прав на себе.
ОСОБА_6 померла 14.11.1987 року (а.с.9), тому відкрилась спадщина на на належне їй будинковолодіння. Через відсутність заповіту, спадкування здійснювалось за законом і позивач довела, що спадщину після смерті ОСОБА_11 прийняла сестра ОСОБА_11 ( ОСОБА_7І.).
Оскільки цивільні відносини, пов'язані з прийняттям спадщини, виникли й закінчилися до 01 січня 2004 року до набрання чинності Цивільним Кодексом України, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу суд при вирішенні даного спору застосовує до них положення ЦК Української РСР 1963 року.
Статтями 524, 529, 549ЦК України ( в редакції 1963р.) передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом та заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є , в рівних частках, діти, дружина, батьки померлого.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (днем смерті спадкодавця).
Як встановлено ст. 538 цього ж Кодексу, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців із дня відкриття останньої він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем її відкриття заяву про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК, статті 34, 35, 38 Закону від 2 вересня 1993р. “Про нотаріат”.).
Позивач заначила, що її мати ОСОБА_7 проживала разом з сестрою ОСОБА_6, яка хворіла і була одинокою, потребувала догляду по вул. Шевченка, 79 в с. Танява, хоч фактично зареєстрована за іншою адресою:Довбуша, 33 м.Болехів Івано-Франківської області. І після смерті ОСОБА_6 вступила в управління спадковим майном.
Факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті спадкодавця ОСОБА_6 підтвердили також і свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13 які проживають по сусідству з вказаним будинковолодінням в сТанява.
Зокрема, свідок ОСОБА_12 вказав, що ОСОБА_6 не мала сім'ї, потребувала догляду і мати позивача ходила біля неї, доглядала її, проживаючи з нею, а після її смерті займалася похованням і користувалася надалі будинком, здійснювала за ним догляд, зробила ремонт, доглядала за городами, садила городину та обрізала дерева. Брат ОСОБА_14 ще молодим виїхав на проживання в Луганськ, не був на похоронах сестри і не приїждав до вказаного будинку.
Свідок ОСОБА_13 пояснив, що ОСОБА_6 проживала сама. Мати позивача ходила за своєю сестрою ОСОБА_6, проживала з нею та здійснила її поховання. Після смерті ОСОБА_6 позивач з матір'ю ОСОБА_7 доглядали за будинком, обкошували та користувалися землею біля будинку. Брат ОСОБА_14 виїхав на схід, на похороні ОСОБА_6 не був. Позивач і надалі доглядає за будинком.
Отже, суд встановив, що ОСОБА_7 вважається такою, що прийняла спадщину у вигляді будинковолодіння по вул. Шевченка,79 в с.Танява після смерті сестри ОСОБА_15, оскільки на час смерті проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_15І в її будинку, і одразу після смерті вступила в управління спадковим майном, здійснюючи догляд за будинком.
Вказані обставини викладені і у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій . Зокрема, державний нотаріус зазначив, що після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла ОСОБА_6 , а після її смерті - спадкоємцем за законом стала ОСОБА_7 ( а.с.16).
Що ж стосується заяви відповідача ОСОБА_8 та долученого заповіту на а.с.89-90, то вони тільки вказують на те, що ОСОБА_14 склав заповіт 11.01.1996року в користь ОСОБА_8, за яким заповів "майно " ( так значиться в заповіті) в селі ОСОБА_16 міської Ради, не конкретизувавши, яке саме майно, з чого воно складається.
Окрім того, відповідач ОСОБА_14 не надав ніяких доказів на підтвердження того, що його батько набув право власності на спірне будинковолодіння, в тому числі в порядку спадкування.
Також, надавши заповіт, відповідач не надав підтверджуючих документів про факт смерті батька ОСОБА_14 та прийняття ним спадшини після його смерті.
За таких підстав у суду немає жодних доказів про те, що спірне будинковолодіння є тим "Майном", про яке значиться в заповіті і що саме ОСОБА_14 набув на нього право за заповітом.
Таким чином, встановлено, що єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_6 стала її рідна сестра ОСОБА_17
3.02.2013 ОСОБА_7 померла (а.с.22) і після ї смерті відкрилася спадщина, яку пррийняла її дочка ОСОБА_18, яка змінила прізвище після одруження з «Принда» на «Юрків» (а.с.17, 20) оскільки проживала разом з нею (а.с.45) та звернулася до нотаріуса у шестимісячний строк .
Як зазначено в ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи , яка померла (спадкодавця) до іншої особи (спадкоємця).
Згідно з положеннями частин 1,2 ст. 1220, ч.1 ст.1222, ч.3 ст.1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, часом відкриття спадщини в такому випадку є день смерті особи. Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття cпадщини. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частинами 1,3 ст. 1268, ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 Кодексу він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч.1 ст.1270 ЦК строк.
Отже, суд встановив, що ОСОБА_2 вважається такою, що прийняла спадщину у вигляді будинковолодіння після смерті матері, оскільки на час смерті постійно проживала разом із спадкодавцем в належному будинку.
Судом встановлено, що позивач, будучи спадкоємцем за законом, бажаючи прийняти спадщину у вигляді будинковолодіння після смерті матері ОСОБА_7 звернулася до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу відмовлено у звя'зку з відсутністю правовстановлюючих документів у спадкодавця.
Стосовно відсутності відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії суд констатує наступне.
Нотаріальна діяльність є специфічна правова форма діяльності, сутність якої полягає в тому, що в її рамках здійснюється застосування правових норм шляхом реалізації нотаріатом юрисдикційних повноважень у безспірних справах пов'язаних із цивільними правовідносинами.
За таких підстав, суд переконується в тому, що позивач, як спадкоємець за законом згідно норм спадкового права, стала власником спадкового майна померлої і набула право власності на нього по вул. Шевченка,79 в с.Танява з моменту відкриття спадщини.
Згідно технічного паспорту дане будинковолодіння складається: із житлового будинку "А", погребу “Б”, огорожі, криниці.
На підставі наведеного, 524, 529, 538,549 ЦК України ( в редакції 1963), ст. 1268, 1270, 1272 ЦК України та керуючись ст.258-259, 263-265, 280-281 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_8 ( в уточненій редакції) про визнання права власності задоволити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на будинковолодіння по вул. Шевченка,79 в с. Танява Тисівської сільської ради ОСОБА_16 міської ради Івано-Франківської області, яке складається згідно технічного паспорту: із житлового будинку "А", погребу “Б”, огорожі, криниці.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Болехівський міський суд.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування та ім'я сторін, їх місцезнаходження та проживання :
ОСОБА_2 - реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 сільської ради ОСОБА_16 Івано-Франківської області.
ОСОБА_4 - місце проживання вул вул. Шевченка, 8 м.Моршин Стрийського району Львівської області.
ОСОБА_8 - місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2.
Суддя О.С.Головенко
Дата складання повного тексту рішення 26 грудня 2018року.