Справа № 156/269/18 Головуючий у 1 інстанції: Нєнвєров І.М.
Провадження № 22-ц/802/368/18 Категорія: 59 Доповідач: Здрилюк О. І.
26 грудня 2018 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О.І.,
суддів - Карпук А.К., Русинчука М.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Української медичної стоматологічної академії до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за навчання та отриманої стипендії за апеляційною скаргою позивача - Української медичної стоматологічної академії на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 22 жовтня 2018 року,
У березні 2018 року Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія» (на даний час - Українська медична стоматологічна академія) звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що між ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» та ОСОБА_2 20 жовтня 2009 року укладено угоду № 10 про підготовку фахівця з вищою освітою, на виконання якої відповідач після закінчення вищого навчального закладу повинен був відпрацювати три роки. Однак, оскільки ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань відпрацювати не менше трьох років, відповідно до умов договору повинен відшкодувати витрати за навчання до державного бюджету.
Позивач, збільшивши позовні вимоги (а.с.27-28), просив стягнути із ОСОБА_2 на користь держави в особі Вищого навчального закладу «Українська медична стоматологічна академія» 37082,11 грн. - вартість витрат за навчання, 42276,01 грн. отриманої стипендії, а також витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 22 жовтня 2018 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач - Українська медична стоматологічна академія, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 від імені відповідача ОСОБА_2, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду в частині відмови у стягненні коштів за навчання підлягає до скасування з таких підстав.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України №1586 від 31.08.2018 року змінено найменування Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія» на Українська медична стоматологічна академія (а.с.46, 47).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладена між сторонами угода не передбачає відшкодування витрат на навчання на користь навчального закладу та, беручи до уваги відсутність порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування, а також те, що Законом України від 01 липня 2014 року №1556-VІІ внесено зміни у Закон України «Про освіту», яким виключено ч.2 ст.52 Закону, якою визначався обов'язок відпрацювати три роки, а постанова КМУ № 992 не є тим нормативно-правовим актом, який може бути у даному випадку застосований, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення коштів за навчання та про безпідставність вимог про стягнення отриманої відповідачем стипендії.
Проте, до висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення коштів за навчання суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно з ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 9922 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, за порушення дисципліни протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати в установленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Судом установлено, що на підставі рішення приймальної комісії від 06 серпня 2009 року наказом ректора ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія» Міністерства охорони здоров'я України від 06 серпня 2009 року №185у ОСОБА_2 зараховано студентом першого курсу стоматологічного факультету (а.с.6).
20 жовтня 2009 року між Вищим державним навчальним закладом України «Українська медична стоматологічна академія» та ОСОБА_2 укладено типову угоду № 10 про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно умов якої позивач зобов'язався забезпечити якісну теоретичну та практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця та після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації забезпечити місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де відповідач зобов'язаний відпрацювати не менше трьох років. Студент ОСОБА_2, який був зарахований до вищого навчального закладу за держзамовленням, в свою чергу зобов'язався оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченої відповідною кваліфікаційною характеристикою фахівця за напрямком підготовки «стоматологія» і прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років (а.с.7).
Зазначений правочин укладено зі згоди і за домовленістю із ОСОБА_2 та відповідає вимогам ЦК щодо свободи договору (статті 3, 627 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Згідно витягу з наказу №243-ц від 27.06.2014 року ОСОБА_2 було присвоєно кваліфікацію лікаря-стоматолога та видано диплом установленої форми (а.с.8, 9).
Згідно картки працевлаштування випускника Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія» відповідач 08.11.2014 року надав свою згоду щодо направлення його на роботу до закладу охорони здоров'я УОЗ Волинської ОДА - Заболоттівської районної лікарні Ратнівського району, на посаду лікаря-стоматолога (а.с.10-зворот).
Зазначена згода надана уже в період виключення частини 2 зі статті 52 Закону України «Про освіту» на підставі Закону N 1556-VII ( 1556-18 ) від 01.07.2014 та є підтвердженням випускником належно виконати умови підписаної 20.10.2009 року типової угоди.
01.08.2016 року між Заболоттівською районною лікарнею №2 Ратнівського району та ОСОБА_2 було укладено строковий договір № 1 про його прийняття на посаду лікаря-стоматолога на строк до 31.07.2019 року (а.с.18).
Згідно листа Заболоттівської районної лікарні №2 Ратнівського району ОСОБА_2 був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі наказу №15/ос від 06.01.2017 року (а.с.14).
Відповідач не надав доказів про те, що умови договору від 20.10.2009 року визнані недійсними, або вносилися зміни та доповнення до угоди, або угода була розірвана.
Відповідно до кошторису вартості освітньої послуги спеціаліста бюджетної форми навчання ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія» вартість навчання одного студента стоматологічного факультету за період з вересня 2009 року по червень 2014 року становить 37082 грн. 11 коп. (а.с.12-13).
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Звільнення відповідача з роботи за власним бажанням до закінчення трьохрічного обов'язку відпрацювати на роботі за місцем його направлення свідчить про те, що ОСОБА_2 належним чином не виконав зобов'язання, що виникло на підставі типової угоди № 10 про підготовку фахівців з вищою освітою від 20.10.2009 року, у зв'язку із чим вимоги позивача про стягнення витрат за навчання у розмірі 37082,11 грн. підлягають до задоволення.
Разом із тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення із відповідача 42276,01 грн. отриманої стипендії.
Згідно з ч.6 ст.64 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) особи, які успішно навчаються у вищих навчальних закладах державної або комунальної форми власності за денною (очною) формою навчання за кошти державного або місцевого бюджету, забезпечуються стипендіями у розмірі не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Порядок призначення і виплати стипендій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Тлумачення частини шостої статті 64 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що право на стипендію виникає через наявність в особи певних особистих «якостей», зокрема успішного навчання.
Оскільки забезпечення стипендією відбувається внаслідок наявності в особи певних особистих «якостей» і типовою угодою №10 про підготовку фахівців з вищою освітою від 20 жовтня 2009 року не передбачено обов'язку відшкодовувати отриману стипендію у разі порушення умов угоди, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 42276,01грн. отриманої стипендії.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №545/499/17.
Відповідно до вимог ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення коштів за навчання зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового судового рішення.
У зв'язку із частковим задоволенням позову та апеляційної скарги (46,73% від заявлених вимог) відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 823,38 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1235,07 грн., а всього - 2058,45 грн..
Посилання у відзиві на апеляційну скаргу щодо її безпідставності та законності судового рішення в частині відмови у стягненні коштів за навчання спростовуються вищенаведеними обставинами страви.
Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача - Української медичної стоматологічної академії задовольнити частково.
Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 22 жовтня 2018 року в даній справі в частині відмови у позові про стягнення коштів за навчання скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави в особі Української медичної стоматологічної академії 37082 грн. 11 коп. (тридцять сім тисяч вісімдесят дві грн. 11 коп.) - витрат за навчання.
У решті рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні отриманої стипендії - залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь Української медичної стоматологічної академії 2058 грн. 45 коп. (дві тисячі п'ятдесят вісім грн. 45 коп.) - витрат по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: