18 грудня 2018 року
м. Рівне
Справа № 572/2000/18
Провадження № 22-ц/4815/265/18
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів:Бондаренко Н. В., Хилевича С. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3;
відповідач - ОСОБА_4
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2018 року у складі судді Рижого О.А., ухвалене в м. Сарни Рівненської області о 12 год. 20 хв.,
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 4000 грн. щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дітьми повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Свою позовну заяву обґрунтовувала тим, що є відповідач не надає кошти на утримання дітей, не виявляє ініціативи щодо виховання. Позивачка вказує, що вона працює, отримує заробітну плату в розмірі 7 700 грн. щомісячно, проте їй самій тяжко утримувати двох дітей, оскільки витрати на покупку необхідних речей для дітей, а саме: навчального інвентарю та канцелярського приладдя, продуктів харчування та ліків, одягу, забезпечення належних умов життя, фізичного, інтелектуального та духовного розвитку дітей є досить значними. Зазначала, що відповідач є приватним підприємцем та на регулярній основі здійснює підприємницьку діяльність із продажу продуктів харчування, а тому цілком спроможний надавати кошти на утримання дітей.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2018 року позов вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого АДРЕСА_1 ІПН:НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка проживає АДРЕСА_2, ІПН:НОМЕР_2 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в poзміpi 4000 гривень, яка підлягає індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13.07.2018 року до досягнення дітьми повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого АДРЕСА_1 ІПН:НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка проживає АДРЕСА_2, ІПН:НОМЕР_2 на користь держави 704 гривні 80 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та обґрунтовано тим, що відповідач є фізично здоровою особою працездатного віку та спроможний і зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від працевлаштування, наявності постійного заробітку чи доходу.
Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує твердження позивачки про те, що він не надає допомоги на утримання дітей та пояснює, що матеріальне утримання від нього має місце в добровільному порядку. Погоджується сплачувати кошти на утримання дітей і надалі, проте не згоден і зазначеною позивачкою сумою. Зауважує, що суд не дав належної оцінки фотокопії податкової декларації про майновий стан і доходи, які посвідчують, що у нього відчутній дохід від підприємницької діяльності. Зазначає, що судом при визначенні розміру аліментів не було враховано відсутність у нього роботи, а також наявності на його утриманні двох непрацездатних батьків. Стверджує, що займається вихованням та утриманням дітей, і що в серпні цього року відпочивав разом із сином у Карпатах, при чому даний факт підтвердила і позивачка. Наполягає, що діти від народження і досі зареєстровані у його будинку по вул. Струтинської, 23 в м. Сарни Рівненської області. З наведених підстав просить змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши з нього на користь позивачки на утримання двох дітей аліменти у розмірі по 900 грн. на кожну дитину, починаючи з 13.07.2018 року і до досягнення дітьми повноліття.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 17.11.2012 р. та серії НОМЕР_4 від 07.10.2015 р (а.с. 6, 7).
Як вбачається із позовної заяви та не спростовано відповідачем у апеляційній скарзі, сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, проте позивачкою ініційовано його розірвання у судовому порядку.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України передбачають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до ч.1 ст. 182 СК України, при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2018 року - 1492 грн, з 1 липня - 1559 грн, з 1 грудня - 1626 грн; для дітей віком від 6 до 18 років - з 1 січня 2018 року - 1860 гривень, з 1 липня - 1944 гривні, з 1 грудня - 2027 гривень.
Як встановлено судом, діти сторін зареєстровані за місцем реєстрації відповідача - по АДРЕСА_1 що підтверджується копією будинкової книги за цією адресою (а.с. 38-41). Проте доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу суду, оскільки місце реєстрації дітей та місце їх фактичного проживання не є тотожними поняттями. Більш того, відповідачем не надано жодного доказу, що діти проживають разом із ним. Натомість, матеріали справи мітять довідку Рокитнівської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області від 13.08.2018р. № 2674 про те, що ОСОБА_3 , позивачка по справі, зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 і разом з нею проживають без реєстрації її діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Покликання апелянта на те, що у нього відсутній дохід, на підтвердження чого надано відповідні податкові документи, апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що відсутність стабільного заробітку не є передбаченою законом підставою для звільнення батьків від обов'язку утримання своїх дітей до повноліття. Окрім того, платник аліментів є фізично здоровою особою працездатного віку, у зв'язку з чим відсутність доходів має тимчасовий характер, і його життєві обставини не позбавляють відповідача працевлаштуватися таким чином, щоб мати фінансову спроможність утримувати своїх неповнолітніх дітей належним чином.
Так само відхиляються і доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, на те, що на його утриманні перебувають непрацездатні батьки. Як вбачається із наявних у матеріалах справи копій пенсійних посвідчень ОСОБА_7 (серія НОМЕР_5) та ОСОБА_8 (серія НОМЕР_6), що вони є пенсіонерами за віком і отримують пенсійне забезпечення від держави. Будь-яких інших відомостей про те, що батьки відповідача перебувають на його утриманні, що потребують догляду в силу свого здоров'я, що відповідач їх утримую в силу тих чи інших обставин суду не надано.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення апеляційний суд також керується принципом рівності обов'язків батьків по утриманню дитини та враховує, що позивачка та відповідач повинні забезпечити дитині рівні частки утримання.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом
на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2018 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2018 року.
Головуючий підпис Ковальчук Н. М.
Судді: підпис Бондаренко Н. В.
підпис Хилевич С. В.
Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.