Справа № 1540/3949/18
18 грудня 2018 року м. Одеса
Зала судових засідань №19
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Аракелян М.М.
За участю секретаря - Гуманенко В.О.
За участю сторін:
Від позивачів: ОСОБА_1 - за ордером
Від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
07 серпня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_3, в якій позивачі просять суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 23.04.2018 року №0194478-1311-1554; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 10.04.2018 року №0066426-1311-1554.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.03.2016 року позивачі набули права спільної часткової власності по ? на виробничий будинок загальною площею 901,8 м2, який знаходиться за адресою: Балтська дорога, 23а, м. Одеса. 14.05.2018 року та 16.04.2018 року позивачами було отримано податкові повідомлення-рішення №0194478-1311-1554 та №0066426-1311-1554 щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. На думку позивачів, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем не було враховано того факту, що в розумінні п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема: ґ) будівлі промислові та склади. Позивачі є власниками нежитлових будівель, які за вимогами ДК 018-2000 належать до класу (код 1251) «Будівлі промисловості», а тому відповідно до п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПУ України не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Враховуючи те, що будинок за своїм призначенням відноситься до будівель промисловості, то у силу наведених приписів ПК України цей об'єкт звільняється від оподаткування, а винесені відповідачем ППР, на думку позивачів є протиправними. При цьому, позивачі вважають, що об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Враховуючи вищевикладене, позивачі вважають, що належна їм на праві власності будівля є будівлею промисловості, не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 ПК України і податок на нерухоме майно не повинен нараховуватись.
Ухвалою суду від 13 серпня 2018 року адміністративну позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_3 залишено без руху у зв'язку недодержанням вимог ст. 160 КАС України, та встановлено 7-денний строк для усунення недоліків позовної заяви. У вказаній ухвалі визначено, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом приведення позовної заяви у відповідність до положень ч.5 ст. 160 КАС України з зазначенням вірного найменування відповідача та надання до суду доказів зарахування суми сплаченого судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України відповідно.
06 вересня 2018 року від позивачів до суду надійшла заява про усунення недоліків з додатками (вх.№26056/18).
Ухвалою суду від 19.09.2018 року відкрито провадження у справі № 1540/3949/18. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 15.10.2018 року Зобов'язано Головне управління ДФС в Одеській області надати до суду засвідчені належним чином копії всіх документів, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0066426-1311-1554 від 10.04.2018 року та №0194478-1311-1554 від 23.04.2018 року.
10 жовтня 2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№30452/18), в якому заперечуючи проти адміністративного позову ОСОБА_1А, ОСОБА_3, представник зазначив, що п.п. «є» п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. У разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства. Представник зазначив, що ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виконують види діяльності, що не відносяться до діяльності промислового підприємства. Таким чином, посилання позивачів в адміністративному позові на протиправність винесених податкових повідомлень-рішень з огляду на ту обставину, що відповідні об'єкти нерухомості за своїм статусом є будівлями промисловості, що використовуються ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у господарській діяльності не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДФС прав.
Підготовче засідання, призначене на 15.10.2018 року, перенесено на 12.11.2018 року.
У підготовчому засіданні 12.11.2018 року протокольною ухвалою суду зобов'язано позивачів надати суду докази, що підтверджують приналежність нежитлової будівлі до певного класу згідно ДК018-2000, зобов'язано відповідача надати суду усі документи та матеріали, за якими були сформовані оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та оголошено перерву до 22.11.2018 року.
19 листопада 2018 року від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення по справі (вх.№35142/18), в яких зазначено, що відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно ФО ОСОБА_1 є співвласником нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Балтська дорога, буд. 23, загальною площею 901,8 кв. (частка власності 1/2). Як зазначає представник відповідача, ГУ ДФС в Одеській області проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та винесено ФО ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області про визначення сум податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 23.04.2018 №0194478-1311-1554 на суму 14428,80 гривень. При цьому, представник зазначає, що листом ГУ ДФС в Одеській області було повідомлено, що у зв'язку з некоректною роботою АІС «Податковий блок» контролюючим органом невірно вказаний період в податковому повідомленні-рішенні від 27.06.2017 №127067-13, а саме 2017 рік замість 2016 року.
19 листопада 2018 року від позивачів до суду надійшло повідомлення про неможливість подання доказів (вх.№ЕП/6584/18), в якому посилаючись на ч.4 ст. 79 КАС України, позивачі зазначили, що у них відсутні докази віднесення об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Балтська дорога, 23а, м. Одеса до певного класу відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507. При цьому, на думку позивачів, підтвердженням промислового призначення будівель є технічний паспорт на виробничий будинок №112н-168-1274 від 28.03.2012 року, в якому зазначено, що вказаний будинок складається з виробничих будівель.
Ухвалою суду від 22.11.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10.12.2018 року.
03 грудня 2018 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання з додатками (вх.№37244/18), в якому представник відповідача просив суд залучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду документи.
07 грудня 2018 року від позивачів до суду надійшли письмові пояснення по справі (вх.№ЕП/7158/18), в яких, зауважуючи на протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивачі вказують на не однозначність практики Верховного Суду щодо застосування підпункту «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України та посилаючись на положення п.п. 4.1.4 ст. 4, п.56.21 ст. 56 ПК України, позивачі вважають, що суд, при прийнятті рішення має тлумачити нечітко сформульовані, на думку позивачів, положення підпункту «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України на їх користь з урахуванням практики Європейського суду.
Підготовче засідання, призначене на 10.12.2018 року, перенесено на 18.12.2018 року у зв'язку з знаходженням судді Аракелян М.М. у відпустці з 10.12.2018 року по 11.12.2018 року включно.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову ОСОБА_4А, ОСОБА_3 з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення відповідача, перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1А та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності (розмір частки по ?) належить виробничий будинок загальною площею 901,8 кв.м за адресою: Одеська область, м. Одеса, Балтська дорога, будинок 23а (884452751101), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та наявною в матеріалах справи копією технічного паспорту на виробничий будинок від 28.03.2012 року №112н-168-1274.
Вказаний об'єкт нерухомості загальною площею 901,8 кв.м в цілому складається з будівель літ. «А», «А1», «Б», «В», «Г», «Ж», «З», «Л», «К», «М» та літ. «И».
10 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0066426-1311-1554 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 14428 грн. 80 коп. відносно ОСОБА_3, яке отримане останнім 16.04.2018 року.
23 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0194478-1311-1554, яким встановлено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 14 428 грн. 80 коп.
Вищевказане податкове повідомлення-рішення позивачем отримано 14.05.2018 року.
Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленням-рішеннями позивачі 26.04.2018 року та 24.05.2018 року оскаржили їх в адміністративному порядку до ДФС України, однак 06.07.2018 року та 30.07.2018 року відповідно, позивачі отримали рішення ДФС України про результати розгляду скарг від 02.07.2018 року № 9416/С/99-99- 11-02-01-14 та від 25.07.2018 № 10816/Б/99-99-11-02-01-14, якими у задоволенні скарг позивачів було відмовлено.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0194478-1311-1554 від 23.04.2018 року та №0066426-1311-1554 від 10.04.2018 року, позивачі звернулись до суду з вимогою їх скасування.
Спірним питанням у межах цих правовідносин є, зокрема, встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачам об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Рішенням Одеської міської ради від 08.02.2017 року №1601-VII встановлено ставку податку по нежитловим приміщенням у розмірі 1 відсоток мінімальної заробітної плати (32 грн.) встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту «є» 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Саме на вказану норму посилається позивач, як на підставу протиправності вищевказаних податкових повідомлень - рішень.
Суд зазначає, що використаний у Податковому кодексі України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей.
Проте, будівлі, що належать позивачам, використовуються у їх власній господарській діяльності.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Суд зазначає, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала «промислове підприємство».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави зробити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств (Постанова Верховного Суду від 15.05.2018 по справі № 806/2676/17).
Отже, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Вказана позиція суду узгоджується із позиціє Верховного Суду викладеною у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №823/1702/16.
Проаналізувавши вищезазначені норми, що регулюють спірні правовідносини та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що належний позивачам на праві спільної часткової власності об'єкт нерухомості - виробничий будинок загальною площею 901,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, Балтська дорога, 23а (реєстраційний номер 884452751101) та складається в цілому з будівель літ. «А», «А1», «Б», «В», «Г», «Ж», «З», «Л», «К», «М» та літ. «И». не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки даною нормою не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою або фізичною особо-підприємцем у власній господарській діяльності.
У зв'язку з наведеним, суд не приймає до уваги доводи позивачів, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на такі спірні об'єкти не повинен нараховуватись та сплачуватись, оскільки вказані об'єкти нерухомості належать позивачам, а не промисловому підприємству, зокрема на яке розповсюджується дія пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Водночас, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів віднесення об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Балтська дорога, 23а, м. Одеса до певного класу відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507 суд критично оцінює твердження позивачів, що належним підтвердженням промислового призначення будівель є відповідні відмітки в технічному паспорті №112н-168-1274 від 28.03.2012 року про те, що об'єкт нерухомості складається саме з виробничих будівель.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем обґрунтовано, правомірно, у межах його повноважень, а тому позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно п.1 ч.2 ст.72 ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.
В силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідають положенням чинного податкового законодавства України.
Аргументи позивачів стосовно необхідності тлумачення нечітких норм податкового законодавства на користь платників податків суд відхиляє, враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для застосування п.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст266 ПК України.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень, та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_3, оскільки відповідач приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення діяв обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотримання пропорційності та необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями на досягнення яких спрямовані такі рішення, в межах повноважень та на підставі норм чинного податкового законодавства.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне рішення складено та підписано 22.12.2018 року.
Суддя М.М. Аракелян
.