Іменем України
22 грудня 2018 року
м.Київ
справа №810/804/16
адміністративне провадження №К/9901/13771/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Анцупової Т.О, Кравчука В.М.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2016р. (суддя - Щавінський В.Р.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016р. (судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Торян Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до нотаріуса Рокитнянської районної державної нотаріальної контори Калітенко Людмили Броніславівни, третя особа ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,
У березні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28065644 від 22.01.2016р.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем неправомірно, з порушенням нормативно-правових актів, які регулюють порядок здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю під літ. А-2, загальною площею 246,9 м2 з навісом "а" та балконом "а1" за третьою особою, оскільки нежитлова будівля є об'єктом майна пайового фонду ПСП «Потоки», значиться як будинок тваринника і знаходиться на відповідальному зберіганні в ФГ «Катерина».
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2016р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
З таким рішенням судів першої та апеляційної інстанції не погодилася позивач, подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що вона є співвласником майна пайового фонду ПСП «Потоки» і виключне право вирішення питання щодо виділення належного співвласника на праві власного майна (частки кожного з них), належить загальним зборам співвласників майна (згода всіх співвласників). Крім того вказує на те, що неправомірними діями відповідача пайовий фонд ПСП «Потоки» позбавлено належного йому майна, співвласником якого є позивач.
У відзиві на касаційну скаргу представник третьої особи просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням відповідача від 22.01.2016р. проведено державну реєстрацію права власності нерухомого майна, отриманого третьою особою в рахунок викуплених майнових прав ліквідованого ПСП «Потоки», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлова будівля площею 246,9 кв.м.).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що третьою особою подано відповідачу для проведення державної реєстрації такі документи:
- квитанція про сплату коштів за державну реєстрацію;
- свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серія НОМЕР_1 від 11.01.2016р.;
- технічний паспорт на нежитлову будівлю Будинок тваринника за адресою АДРЕСА_1);
- витяг з рішення Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області ХХІУ скликання від 31.03.2004р. про утворення провулку на території забудованої частини господарського двору ПСП «Потоки» та присвоєння йому назви;
- протокол засідання зборів орендодавців підприємства ТОВ «Тікач» власників майнових паїв реорганізованого КСП «ім. Боженка» від 28.02.2015р.,
копія паспорту третьої особи;
- договір оренди земельної ділянки від 25.06.2015р., укладеного між Таращанською районною державною адміністрацією та третьою особою;
- акт прийому-передачі земельної ділянки від 25.06.2015р.;
- витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 25.08.2015р. (ідентифікаційний номер 42740019);
- договори купівлі-продажу майнового паю та акти прийому-передачі прав власності майнового паю пайового фонду майна реорганізованого ПСП «Потоки».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено наявність договірних відносин між позивачем та ФГ «Катерина», в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують договірні відносини, а саме договір відповідального зберігання майна з керівництвом ПСП «Потоки», що визнане банкротом та реєстрацію якого припинено ухвалою Господарського суду Київської області від 14.07.2006р., а тому третя особа мала право на звернення до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно третьою особою було надано всі необхідні документи згідно з вимогами Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджують перехід права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлова будівля площею 246,9 кв.м.).
Крім того, суди виходили з того, що документом, що посвідчує виникнення чи перехід речових прав на спірний об'єкт нерухомості є протокол зборів співвласників майна колишнього КСП ім. Боженка від 28.08.2015р. та договір оренди землі, укладений з Таращанською районною державною адміністрацією 25.06.2015р.
Крім того судами встановлено, що протокол зборів співвласників майна колишнього КСП ім. Боженка від 28.08.2015р. підписано безпосередньо позивачем.
Вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що справа, яка розглядається, є справою адміністративної юрисдикції.
Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим виходячи з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р.), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статей 12, 16 ГПК України (в редакції, станом на час звернення позивача до суду) господарським судам, серед іншого, підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, в т.ч. справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Аналогічні правила підвідомчості закріплені у пункті 6 частини першої статті 20 ГПК України (в редакції після 15.12.2017р.).
Крім того, за правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на таке майно. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного (господарського) судочинства.
Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі 823/2042/16, згідно якої сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р.) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що судовий захист порушених прав позивача слід здійснювати за правилами цивільного (господарського) судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, в зв'язку з чим за правилами статті 354 КАС України провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись статтями 238, 343, 349, 354, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016р. у даній справі скасувати і провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
Т.О. Анцупова
В.М. Кравчук