Іменем України
19 грудня 2018 року
м. Київ
справа №800/162/14
адміністративне провадження №А/9901/87/18, А/9901/89/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючий: Стародуб О.П.,
судді: Берназюк Я.О., Гриців М.І., Коваленко Н.В., Кравчук В.М.,
секретар судового засідання - Іванова Н.П.,
за участю позивача, представника позивача, представника відповідача
розглянувши заяви ОСОБА_1 та Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. (судді - Швед Е.Ю., Гончар Л.Я., Донець О.Є., Мороз В.Ф., Мороз Л.Л.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання незаконною (протиправною) і скасування постанови ВРУ "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" від 24.02.2014р. №775-VII в частині дострокового припинення повноважень та звільнення її з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги та поновлення на посаді судді Конституційного Суду України з 24.02.2014р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що факти порушення нею присяги відсутні, скаржувана постанова прийнята за відсутності передбачених законом підстав та з порушенням процедури визначеної Конституцією України, Регламентом ВРУ, затвердженим Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10.02.2010р., законами України "Про Конституційний Суд України", "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідач проти задоволення позову заперечив.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" від 24.02.2014р. №775-VII в частині припинення повноважень позивача та звільнення її з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою Вищого адміністративного суду України, позивач та відповідач подали заяви про її перегляд Верховним Судом України на підставі пункту 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в зв?язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАС України.
У заяві про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України, Верховна Рада України просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. в частині визнання протиправною та скасування Постанови Верховної Ради України "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" від 24.02.2014р. №775-VІІ в частині припинення повноважень ОСОБА_1 та звільнення її з посади судді Конституційного Суду України (далі - КСУ) за порушення присяги, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
В обґрунтування заяви ВРУ посилається на те, що підставою для прийняття спірної постанови стало рішення КСУ №20-рп/2010 від 30.09.2010р. (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), а також висновок Європейської Комісії "За демократію через право" (Висновок "Про конституційну ситуацію в Україні" від 20.12.2010р.).
Посилається на те, що суддя КСУ ОСОБА_1 разом з іншими суддями брала участь у прийнятті вказаного рішення, яким КСУ не забезпечив верховенства Конституції України, фактично змінив її, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України та порушив конституційний принцип розподілу влад та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала базуватися на нормах, змінених КСУ, а не ВРУ, як уповноваженим на це органом законодавчої влади.
Також посилається на те, що при вступі на посаду суддя КСУ складає присягу відповідного змісту, яка покладає на нього обов'язок її неухильного дотримання, наслідком порушення якого може бути звільнення судді з посади органом, який його призначив.
На думку відповідача, очевидна невідповідність дій ОСОБА_2 при прийнятті рішення КСУ №20-рп/2010, складеній нею присязі судді та наслідки цих дій, давали ВРУ підстави розцінити дії ОСОБА_1 як порушення присяги судді КСУ.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність у ВРУ повноважень щодо встановлення факту порушення присяги суддею КСУ, не відповідають дійсним обставинам справи, нормам матеріального права, та не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постановах від 02.12.2014р. у справі №21-302а14 та від 28.04.2015р. у справі №21-67а14 за позовами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ВРУ про визнання незаконною та скасування спірної постанови.
Також, посилається на те, що рішення про звільнення позивача з посади судді КСУ було прийнято на пленарному засіданні ВРУ 24.02.2014р., більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу ВРУ. ВРУ, яка наділена повноваженнями щодо призначення суддів КСУ, за відсутності іншої, ніж зазначена, процедури, у разі встановлення факту порушення суддею КСУ присяги судді, має право звільнити цього суддю з посади з наведеної підстави.
Крім того, вважає безпідставними висновки суду першої інстанції з приводу того, що процедура звільнення судді КСУ визначена §63 Регламенту КСУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки Регламент КСУ є внутрішнім документом КСУ, що прийнятий цим судовим органом.
Також посилається на те, що суд не встановив чому позивач, яка скористалась правом окремої думки при прийнятті рішення КСУ №13-рп/2008 у справі з аналогічним предметом у 2008 році не виклала її у 2010 році до рішення КСУ №20-рп/2010 від 30.09.2010р. та чому змінила свою думку.
В свою чергу, в своїй заяві про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України, ОСОБА_1 просить змінити постанову Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. в частині відмови у поновленні її на посаді судді КСУ та негайному виконані рішення суду та в цій частині прийняти постанову про задоволення її позовних вимог.
В обґрунтування заяви, серед іншого, посилається на те, що закінчення 9-тирічного терміну, на який вона була призначена на посаду судді КСУ не є підставою вважати її такою, що автоматично втратила посаду судді, а з ним і статус судді та є автоматично звільненою з посади судді.
Крім того, позивачем подано заперечення на заяву ВРУ про перегляд постанови ВАСУ від 26.06.2017р., в яких позивач посилається на те, що заява відповідача не містить правового обґрунтування порушень судом норм матеріального права під час ухвалення рішення про часткове задоволення її позову.
Ухвалою Верховного Суду України від 12.09.2017р. відкрито провадження за заявою Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. (№А/9901/87/18).
З 15.12.2017р. набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Розділи 1-3)" (далі - Закон №2147-VIII), та почав роботу Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20.02.2018р. відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. (№А/9901/89/18).
Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2018р. справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2018р. справу повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду у відповідній колегії.
Вищим адміністративним судом України в ході розгляду справи встановлено, що постановою ВРУ від 04.08.2006р. №82-V ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України. Того ж дня вона склала присягу судді КСУ.
Постановою Верховної Ради України "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" від 24.02.2014р. №775-VII, серед іншого, достроково припинено повноваження та звільнено з посади судді Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням нею присяги судді суддю Конституційного Суду України ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
Підставою для прийняття вказаної постанови стали наступні обставини.
Так, 30.09.2010р. КСУ прийняв Рішення №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004р. №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004р. у №2222-IV у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
В оскаржуваній постанові встановлено, що вказаним рішенням у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, Конституційний Суд України змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.
Крім того, рішенням КСУ від 29.05.2013р. № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" визначено, що усі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31.10.2010р.
В оскаржуваній постанові встановлено, що КСУ фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Зазначеним Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.
Крім того, рішенням КСУ від 25.01.2012р. №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, дозволено Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат.
В оскаржуваній постанові встановлено, що КСУ дозволив Кабінету Міністрів України "вручну" регулювати рівень соціальних виплат, при тому, що раніше Конституційний Суд України приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді КСУ фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.
Приймаючи оскаржувану постанову, ВРУ дійшла висновку, що судді КСУ, в т.ч., позивач, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді Конституційного Суду України.
Позивач, не погодившись з вказаною постановою відповідача та вважаючи її незаконною, звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) виходив з того, що підставою для прийняття спірної постанови ВРУ №775-VII від 24.02.2014р. став аналіз рішень Конституційного Суду України, в ухваленні яких брала участь позивач, та які, на переконання ВРУ, прийняті з порушенням Конституції України. Водночас, парламент не наділений повноваженнями встановлювати факт порушення суддею присяги судді КСУ, а передумовою звільнення судді КСУ на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги судді) - норми, на підставі якої позивача звільнено з посади судді, є ретельна перевірка факту порушення присяги суддею. Тільки з дотриманням визначеного законодавством порядку встановлення факту порушення присяги судді ВРУ, після обговорення даного питання більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, може прийняти відповідне рішення з дотримання процедури, передбаченої Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що встановлюючи обставини факту порушення суддею присяги шляхом оцінки рішень КСУ, в ухваленні яких брала участь позивач, ВРУ вийшла за межі, наданих їй повноважень та допустила втручання у здійснення правосуддя, що є порушенням основоположних принципів незалежності суду та поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, відповідно до якого органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Крім того, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача відповідачем порушено порядок звільнення судді КСУ, передбачений §63 Регламенту КСУ, затвердженого його Рішенням 05.03.1997р.
Крім того, суд дійшов висновку, що приймаючи спірну постанову ВРУ застосовано принцип колективної відповідальності без визначення індивідуальної відповідальності кожного з суддів.
Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 звільнено з посади судді КСУ з порушенням процедури такого звільнення, визначеної Конституцією та законами України, за відсутності встановлених обставин порушення нею присяги судді, з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим оскаржувана постанова ВРУ від 24.02.2014р. №775-VII підлягає визнанню незаконною та скасуванню в частині припинення повноважень ОСОБА_1 та звільнення її з посади судді КСУ за порушення присяги.
Відмовляючи в частині позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді судді КСУ, ВАСУ виходив з того, що відповідно до статті 148 Конституції України суддя КСУ призначається на дев'ять років без права бути призначеним повторно.
Враховуючи, що ОСОБА_1 призначено суддею КСУ 04.08.2006р., відповідно строк її повноважень сплив 04.08.2015р., відтак поновлення її на посаді судді КСУ станом на день ухвалення рішення є неможливим.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені у заявах про перегляд та запереченнях на них доводи колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, відповідно до статті 149 Конституції України Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
Порядок призначення та підстави звільнення з посад суддів КСУ передбачено Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд Україїни».
Порядок звільнення з посад суддів КСУ передбачено статтею 208 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (№1861-VI).
Відповідно до частин 1, 2 статті 50 цього Закону у разі необхідності Верховною Радою з додержанням обмежень, передбачених частинами другою та третьою цієї статті, може бути прийняте рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом. Таке рішення приймається без обговорення шляхом голосування, яке проводиться після внесення відповідної пропозиції і заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради.
Прийняття рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом, не допускається, якщо така процедура, одноразове відхилення (ad hoc) від якої пропонується, зумовлена вимогами Конституції України або закону.
Задовольняючи частково позовні вимоги Вищий адміністративний суд України виходив, зокрема, з того, що Верховною Радою України було порушено процедуру звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України.
Водночас, в цій частині Вищим адміністративним судом України не враховано, що відповідно до частини 2 статті 50 Регламенту ВРУ розгляд питання здійснювався за скороченою процедурою.
Вважаючи, що виходячи із змісту частини 2 статті 50 Регламенту ВРУ відповідач не міг розглядати питання звільнення позивача за скороченою процедурою Вищий адміністративний суд України виходив з того, що таку процедуру передбачено Конституцією і законами України.
В той же час порядок звільнення суддів КСУ врегульовано статтею 208 Регламенту ВРУ, який передбачає, що таке звільнення здійснюється шляхом відкритого голосування та прийняттям відповідної постанови.
Як встановлено судом, розгляд питання звільнення позивача здійснювався шляхом відкритого голосування та за результатами такого голосування було оформлено відповідну постанову. Таким чином, передбачену статтею 208 Регламенту ВРУ процедуру відповідачем було дотримано і рішення про відхилення від процедури не стосується процедури, яка передбачена статтею 208 Регламенту ВРУ.
В свою чергу, Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» передбачено підстави звільнення та припинення повноважень суддів КСУ, однак додаткової процедури звільнення суддів не передбачено, а тому висновки суду щодо порушення відповідачем в цій частині вимог частини 2 статті 50 Регламенту ВРУ не можна визнати обгрунтованими.
Водночас, вважаючи, що позивача звільнено без дотримання вимог §63 Регламенту КСУ судом першої інстанції не враховано, що його затверджено не законом, а рішенням КСУ. При цьому судом не з'ясовано чи рішення відповідача про відхилення від процедури стосувалось саме процедури передбаченої §63 Регламенту КСУ і не з'ясовано чи міг відповідач відступити від такої процедури зважаючи на положення ч. 2 ст. 50 Регламенту ВРУ.
Також в цій частині суд першої інстанції не з'ясував чи була необхідність відповідно до статті 50 Регламенту ВРУ одноразового відхилення від передбачених процедур та які обставини зумовили таке відхилення.
Встановлення таких обставин має важливе значення для правильного висновку про наявність підстав для одноразового відхилення від процедури (ad hoc) та відповідності рішення відповідача вимогам статті 2 КАС України.
За таких обставин висновки суду в цій частині не в повній мірі грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а без встановлення зазначених обставин такі висновки є передчасними.
В той же час, задовольняючи позовні вимоги з підстав порушення відповідачем процедури звільнення, судом першої інстанції не з'ясовано чи наявний в діях позивача склад порушення присяги судді Конституційного Суду України та чи були у відповідача достатні підстави для висновку про її порушення позивачем.
Так, відповідно до статті 17 Закону №422/96-ВР суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає присягу такого змісту: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина".
Враховуючи, що своїм рішенням відповідач звільнив позивача з посади судді КСУ саме за порушення присяги, а тому дотримання та виконання позивачем в повному обсязі складеної ним присяги та обставин, з якими відповідач пов'язував її порушення, підлягає встановленню під час розгляду даної справи.
Так, із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що порушення присяги з боку позивача відповідач пов'язував, серед іншого, з прийняттям ним в складі КСУ рішення від 30.09.2010р. №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004р. №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України).
При цьому, відповідач дійшов висновку, що таким рішенням було порушено засадничий конституційний принцип народовладдя, змінено конституційний лад України та порушено конституційний принцип розподілу влад.
Саме такі обставини та наявність у відповідача підстав для зазначеного висновку підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів під час розгляду даної справи.
Крім того, відповідно до статті 149 Конституції України на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності.
Відповідно до статті 28 ЗУ «Про Конституційний Суд України» особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.
Суддя Конституційного Суду України не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом.
Вважаючи, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв всупереч передбачених законом гарантій незалежності суддів КСУ судом першої інстанції не враховано, що передбачені законом гарантії незалежності не є абсолютними. При цьому, гарантії незалежності припиняються в разі притягнення судді до відповідальності.
В цій частині судами залишено поза увагою, що приймаючи оскаржувану постанову відповідачем, крім звільнення суддів КСУ, також постановлено Генеральному прокурору України порушити кримінальне провадження по факту прийняття рішення КСУ №20-рп/2010 і притягнути усіх винних осіб до відповідальності.
Судами не з'ясовано на підставі відповідних доказів чи було виконано постанову відповідача в цій частині, чи порушено на виконання вимог цієї постанови кримінальне провадження, чи закінчене таке провадження на час розгляду справи та які рішення прийняті за його наслідками.
Встановлення таких обставин, на думку колегії суддів, є необхідним, оскільки захист конституційного ладу входить до змісту присяги судді КСУ, однією з підстав для прийняття відповідачем оскаржуваної постанови була зміна рішенням КСУ конституційного ладу України, а вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу становить самостійний склад кримінального правопорушення. Таким чином, в рамках кримінального провадження підлягають встановленю обставини, які також є предметом розгляду у даній справі.
Крім того, судом першої інстанції не було з'ясовано чи звертались раніше суб'єкти конституційного звернення з поданням про визнання неконституційним Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004р. №2222-IV, який був предметом рішення КСУ від 30.09.2010р. №20-рп/2010, які рішення приймались за наслідками такого звернення та яке значення мають такі рішення для встановлення наявності чи відсутності в діях позивача складу порушення присяги.
В цій частині судом першої інстанції не встановлено чи пов'язував відповідач порушення позивачем присяги судді КСУ під час прийняття рішення №20-рп/2010 з позицією позивача під час прийняття попередніх рішень, та яким чином це вплинуло на прийняття оскаржуваного рішення. При цьому суд першої інстанції ототожнив наявність окремої думки позивача під час прийняття КСУ рішення 26.06.2008р. N13-рп/2008 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" (в редакції Закону України від 04.08.2006р. N79-V) (справа про повноваження Конституційного Суду України) з її позицією під час прийняття рішення КСУ від 30.09.2010р. №20-рп/2010.
Таким чином, оскільки Вищим адміністративним судом України обставини щодо порушення позивачем присяги судді КСУ не встановлено, здійснюючи перегляд за правилами Глав 2, 3 Розділу IV КАСУ (в редакції до 15.12.2017р.) Верховний Суд позбавлений можливості встановлювати та вважати доведеними такі обставини і відповідно позбавлений можливості надати оцінку рішенню відповідача в світлі вимог статті 2 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017р.), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017р.), -
постановив:
Заяви ОСОБА_1 та Верховної Ради України задовольнити частково.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. у даній справі скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Постанова є остаточною і оскарженню не пдлягає, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.).
Судді:
Стародуб О.П.
Берназюк Я.О.
Гриців М.І.
Коваленко Н.В.
Кравчук В.М.