Іменем України
20 грудня 2018 року
Київ
справа №188/999/16-а
адміністративне провадження №К/9901/34200/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 188/999/16-а
за позовом ОСОБА_2
до Першотравенського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Першотравенського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області
на постанову Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2016 року (у складі судді Курочкіної О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року (у складі колегії суддів Шальєвої В.А., Білак С.В., Олефіренко Н.А.),
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернувся до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Першотравенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (далі - УПФУ або відповідач) про зобов'язання виплатити кошти в сумі 49 607,91 грн., які нараховані на виконання додаткової постанови Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2011 року в справі № 2а-125/10 та відповідно до виконавчого листа від 08 листопада 2012 року № 2а-125/10.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року, позовні вимоги задоволено. Зобов'язано Першотравенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області за адресою вул. Шкільна 35, м. Першотравенськ Дніпропетровської області виплатити ОСОБА_2, який проживає за адресою АДРЕСА_1 нараховані управлінням Пенсійного фонду України в Петропавлівському районі Дніпропетровської області кошти в сумі 49 607.91 грн. на виконання постанов Пптропавлівського районного суду Дніпропетровської області по справі № 2-а-125/10 відповідно до виконавчого листа № 2-а-125/10 виданого Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області від 08 листопада 2012 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з дати здійснення перерахунку між сторонами виникли інші правовідносини, а саме щодо не вчинення відповідачем дій по фактичній виплаті нарахованих, але не виплачених позивачу коштів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та на порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга подана 13 січня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 188/999/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 17 грудня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 188/999/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 19 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 20 грудня 2018 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що перебуває на обліку в УПФУ та отримує пенсію по інвалідності 1 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2010 року у справі № 2а-125/2010 визнано відмову УПФУ в Петропавлівському районі про виплату на користь позивача пенсії в розмірі меншому, ніж 10 мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною; зобов'язано УПФУ призначити позивачу пенсію в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 22 лютого 2009 року.
Додатковою постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2011 року в цій справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року, зобов'язано УПФУ призначити позивачу, якому встановлено 1 групу інвалідності, пов'язану з участю у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, особисту пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 100% мінімальної пенсії за віком, вихідним критерієм якої є розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за відповідний період виплати такої пенсії встановлений відповідно до Закону України «Про державний бюджет України …» на відповідний вік, починаючи з 22 лютого 2009 року та до внесення змін до належним чином до такого Закону.
На виконання додаткової постанови видано виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні у відповідному відділу державної виконавчої служби. Постановою державного виконавця від 07 листопада 2013 року закінчено виконавче провадження у зв'язку з виконанням судового рішення.
З листа відповідача вбачається, що на виконання судового рішення проведено нарахування позивачу доплати в розмірі 49 607,91 грн.
Листом Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області повернуто позивачу заява з приводу виплати заборгованості за рішенням суду на підставі Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440, та зазначено, що заява позивача не підлягає реєстрації в Реєстрі рішень, виконання яких гарантується державою.
Виходячи із зазначеного, підставою для відмови відповідачем у виплаті позивачу нарахованої суми є відсутність у судовому рішенні та виконавчому листі зобов'язання з виплати вказаної суми або стягнення такої суми.
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права задоволено позовні вимоги. Відповідач зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій, що коштів на виконання судових рішень на рахунок УПФУ з Державного бюджету України не надходило, відповідно неможливо проведення виплати позивачу нарахованих коштів через їх відсутність у відповідача. Крім того, на думку відповідача, судами не прийнято до уваги приписи Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440, в тій частині, що погашення заборгованості здійснюється органами казначейства в межах бюджетних асигнувань на відповідний бюджетний рік. Також, відповідач зазначає, що позивач необхідно було звертався до суду з питання зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2016 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд погоджується з відповідачем, що відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Однак, той факт, що у Державному бюджеті України відсутні асигнування на здійснення таких виплат, як вимагає позивач, не позбавляє позивача права вимагати здійснити такі виплати.
В свою чергу, наявність у позивача права на отримання таких виплат, встановлене судовими рішеннями, які набрали законної сили, не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та погоджується із висновками викладеними в оскаржуваних судових рішеннях.
Доводи відповідача в касаційні скарзі щодо неможливості проведення виплати позивачу нарахованих коштів через їх відсутність у відповідача, спростовані приведеними вище висновками суду.
З приводу посилання відповідача на неврахування судами попередніх інстанцій приписів Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 в тій частині, що погашення заборгованості здійснюється органами казначейства в межах бюджетних асигнувань на відповідний бюджетний рік, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за приписами статті 3 якого виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Тобто, органами державної казначейської служби здійснюється виконання судових рішень про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган.
В даному випадку позивачем заявлено позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити нараховані кошти, а не про стягнення відповідних коштів.
Крім того, судова колегія вважає, що дані заперечення стосуються порядку виконання судового рішення, а не наявності правових підстав для зобов'язання органу Пенсійного фонду виплатити нараховані кошти.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що з дати здійснення перерахунку між сторонами виникли інші правовідносини, а саме щодо не вчинення відповідачем дій по фактичній виплаті нарахованих, але не виплачених позивачу коштів.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Першотравенського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області залишити без задоволення.
Постанову Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко