проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"21" грудня 2018 р. Справа № 922/1560/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Пелипенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.
за участю представників:
позивача - Никоненка А.Г. (довіреність № 50/18 від 18.10.2018)
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова, Харківська область (вх. №444 Х/3 від 22.10.2018) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2018 у справі № 922/1560/18 (суддя Шарко Л.В.; повний текст рішення складено та підписано 12.09.2018)
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ
до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова, Харківська область
про стягнення 421529,49 грн., -
Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Борівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення з відповідача суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з червня 2015 по квітень 2018 в розмірі 337 801,49 та 3% річних за період з 09.06.2015 по 08.06.2018 в розмірі 83 728,00 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.09.2018 по справі № 922/1560/18 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Борівського комунального підприємства теплових мереж (вул. Поштова, 3, смт. Борова, Борівський р-н, Харківська обл. 63801, Код ЄДРПОУ 32468926) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 31301827) суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з червня 2015 по квітень 2018 в розмірі 337 801,49 та 3% річних за період з 09.06.2015 по 08.06.2018 в розмірі 83728,00 грн., судовий збір в сумі 6322,94 грн.
Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що висновки, викладені у рішенні Господарського суду Харківської області від 05.09.2018 по справі № 922/1560/18 не відповідають обставинам справи, суперечать нормам матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, в зв'язку з чим просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю. Витрати зі сплати судового збору відповідач просить покласти на позивача.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що у зв'язку зі зверненням Дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у січні 2008 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення суми основного боргу, строк позовної давності за цією вимогою було перервано та розпочато заново, як і строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням. Отже, на думку скаржника строк позовної давності за основною вимогою, інфляційними та 3% річних (які є похідними від основної вимоги) сплинув ще у січні 2011 року, а позивач звернувся з даним позовом до місцевого господарського суду у червні 2018 року (06.06.2018 згідно дати на позовній заяві). Також відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що ні ст. 268 ЦК України, ні іншими норми діючого права не передбачають того факту, що позовна давність не поширюється на суму основного боргу стягнуту за рішенням суду, тому якщо позивач не скористався правом на стягнення заборгованості та у нього не має доказів про переривання перебігу позовної за такою заборгованістю, то він втрачає право на стягнення грошових зобов'язань нарахованих на таку заборгованість зі спливом строку позовної давності на таку заборгованість, у разі якщо стороною заявлено про застосування строку позовної давності. Втім, суд першої інстанції не вказав у своєму рішенні, чи застосовується строк позовної давності до суми основного боргу, яка була стягнута за рішенням суду десять років назад, однак у примусовому порядку не була стягнута з відповідача, та у справі позивачем не надано доказів, які би свідчили у розумінні п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» про переривання перебігу позовної давності до суми основного боргу, стягнутій за рішенням суду. Відповідач підкреслює, що строк позовної давності повинен застосовуватися до суми основного боргу стягнутої за рішенням суду, у разі якщо відсутні підстави для його переривання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова, Харківська область на рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2018 у справі № 922/1560/18; позивачу встановлено строк до 06.11.2018 для подання відзиву на апеляційну скаргу, з наданням доказів надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
Дочірня компанія «Газ України» Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надала відзив на апеляційну скаргу (вх. № 572 від 02.11.2018), в якому вважає рішення господарського суду Харківської області від 05.09.2018 у справі №922/1560/18 таким, що ухвалене з повним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, згідно норм матеріального та процесуального права, адже висновки, що викладені у рішенні, відповідають обставинам справи. Позивач вважає, що у разі коли сума основного боргу вже присуджена судом до стягнення, то кредитор має право на стягнення, в межах строків позовної давності, також суми інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення зобов'язання зі сплати цієї суми основного боргу. Отже, у такому випадку, враховуючи правову природу таких зобов'язань (інфляційних втрат та 3% річних) та порядок обчислення строку позовної давності до таких вимог - кредитор має право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних у межах трирічного строку до дня пред'явлення позову (вимоги) про їх стягнення. Окремо позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на правову позицію Верховного Суду України в аналогічній справі № 16/5/5022-103/2011(2/43-654). У Постанові Верховного суду України від 24.10.2016 № 3-89гс11 викладена правова позиція щодо актів судів першої, апеляційної та касаційної інстанції в справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654) та порядку застосування строків позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, якщо основна заборгованість вже присуджена рішенням суду. Верховний суд зазначив, що рішення господарських судів про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК у межах строків позовної давності, визначених статтями 223 ГК та 256, 257 ЦК, є обґрунтованими, відповідають вимогам законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення заяви підприємства. Аналогічна правова позиція викладена і в Постанові ВГС України від 22.03.2017 у справі № 922/3294/16, якою скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 922/3294/16 та рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2016, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог Дочірня компанія «Газ України» Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі.
Представник Борівського комунального підприємства теплових мереж - ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку направив до суду заперечення на відзив (вх. №83 від 31.10.2018), в якому просить апеляційний суд при винесенні рішення по суті справи врахувати той факт, що правова позиція Верховного суду з приводу правових питань, які ставляться позивачем у відзиві на апеляційну скаргу та у своїх письмових поясненнях, наданих до суду першої інстанції по справі № 922/1560/18, є неоднозначною, і про це відомо позивачу, який брав участь при розгляді аналогічної справи №922/175/18. Згідно ухвали ВС від 05.09.2018 суд зупинив провадження у справі № 922/175/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/4099/17.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2018 справу № 922/1560/18 призначено до апеляційного розгляду на 21.12.2018 об 11:30 год.
Борівське комунальне підприємство теплових мереж, смт. Борова, Харківська область не забезпечило у судове засідання 21.12.2018 явку повноважного представника, хоча про час та місце розгляду справи повідомлене належним чином (том 1 аркуш справи 152-153).
За змістом частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши у судовому засіданні 21.12.2018 уповноваженого представника позивача, який просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача залишити без задоволення, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова, Харківська область на рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2018 у справі № 922/1560/18 задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Харківської області 17.12.2008 у справі № 37/129-08 було підтверджено наявність зобов'язання у відповідача по сплаті основного боргу за договором комісії № 12/05-452 від 01.10.2005, укладеного між ДП «Газ-тепло» НАК «Нафтогаз України» правонаступник - ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України») та Борівським підприємством теплових мереж в сумі 1081472 (один мільйон вісімдесят одна тисяча чотириста сімдесят дві) грн. 59 коп., за яким відповідач свої зобов'язання виконав лише частково.
На день подачі Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» позовної заяви до Борівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення суми коштів, на яку збільшився вказаний борг внаслідок інфляційних процесів за період з червня 2015 року по квітень 2018 року в розмірі 337801,49 та 3% річних за період з 09.06.2015 по 08.06.2018 в розмірі 83728,00 грн., заборгованість по оплаті основного боргу за договором № 12/05-452 від 01.10.2005, встановленої за рішенням Господарського суду Харківської області від 17.12.2008 у справі № 37/129-08, складає 930305 (дев'ятсот тридцять тисяч триста п'ять) грн. 59 коп.
Судом першої інстанції встановлено, що факт прострочення виконання зобов'язання відповідачем за договором комісії № 12/05-452 від 01.10.2005 повторного доведення не потребує в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарський, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій просив відмовити в задоволенні вимог позивача у зв'язку зі спливом строку позовної давності, посилаючись на те, що строк позовної давності за основною вимогою, інфляційними та 3% річних сплинув ще у січні 2011 року. Такі ж самі доводи наводяться відповідачем і в апеляційній скарзі.
Однак ці твердження відповідача про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв'язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу були обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, з огляду на те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України), тому законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з тим, що таке зобов'язання є триваючим.
Враховуючи вищенаведене та те, що присуджена до стягнення сума основного боргу відповідачем не сплачена, колегія суддів апеляційної інстанції також вважає, що кредитор має право на стягнення, в межах строків позовної давності, інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення зобов'язання зі сплати цієї суми основного боргу.
Отже, в даному випадку, з огляду на правову природу таких зобов'язань (інфляційних втрат та 3% річних) та порядок обчислення строку позовної давності до таких вимог - кредитор має право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних у межах трирічного строку до дня пред'явлення позову (вимоги) про їх стягнення.
Так, надаючи правову кваліфікацію доказам, які були надані сторонами, та обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за загальним положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Таким чином, є вірними висновки суду першої інстанції про те, що у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Поряд із цим, згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з аналізу зазначеної норми, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
В силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, по-перше, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). По-друге, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). По-третє, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням, і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно приписів статей 525,526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України і статті 230 Господарського кодексу України.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Разом із тим, главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини першої 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зважаючи на викладене, твердження відповідача в апеляційній скарзі про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв'язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу є помилковим, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу України. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується 3 роками, що передували подачі позову.
Відповідно до положень статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Ухвалене у даній справі рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі суд першої інстанції мотивував тим, що:
- на день подачі позовної заяви заборгованість по оплаті основного боргу за договором № 12/05-452 від 01.10.2005, встановленої рішенням Господарського суду Харківської області від 17.12.2008 у справі № 37/129-08, складає 930305 (дев'ятсот тридцять тисяч триста п'ять) грн. 59 коп.;
- з огляду на правову природу 3 % річних та інфляційних нарахувань, як складову суми боргу, перебіг позовної давності, щодо можливості стягнення спірних сум, у контексті приписів статті 264 Цивільного кодексу України, зі зверненням з позовом щодо стягнення боргу у сумі 930305,59 грн. перервався;
- позовні вимоги за період з 09.06.2015 по 08.06.2018 (період розрахунку 3% річних) та з червня 2015 по квітень 2018, заявлені позивачем у даній справі в межах трирічного строку позовної давності;
- розрахунок позивача (період нарахування суми 3% річних) є вірним та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 83728,00 грн.;
- розрахунок інфляційних втрат також є вірно розрахованим, а тому вимога про їх стягнення в розмірі 337801,49 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване відповідачем рішення господарського суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам процесуального права.
Посилання скаржника на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права під час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на зазначене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова, Харківська область залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2018 у справі № 922/1560/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 22.12.2018
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Н.М. Пелипенко