20 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/1205/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.,
представника позивача ОСОБА_1,
представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши в судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2015 року у справі №809/463/15 за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Колективного науково-виробничого підприємства «Нафтогазтехсервіс» про стягнення заборгованості в сумі 2033540,29 грн. (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Могила А.Б. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 06.03.2015 року, згідно з журналом судового засідання 12:29 год., повний тест судового рішення складено 11:03.2015), -
Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДПІ, позивач) звернулася з адміністративним позовом до Колективного науково-виробничого підприємства «Нафтогазтехсервіс» (далі КНВП «Нафтогазтехсервіс», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 2033540,29 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, адміністративний позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що податкові повідомлення-рішення від 25.02.2014 року за №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, якими визначені суми податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, надсилалися відповідачу та ним не оскаржені, а тому сума грошового зобов'язання відповідача є узгодженою та у встановлені законом строки не сплачена, тобто визнається сумою податкового боргу у відповідності до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Колективне науково-виробниче підприємство «Нафтогазтехсервіс» як юридичну особу зареєстровано 21.04.1995 року, про що свідчить копія ОСОБА_3 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.11.2014 року та перебуває на обліку в контролюючого органу - Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську як платник податків.
З 02.06.2011 року по 08.08.2011 року в Колективному науково-виробничому підприємстві «Нафтогазтехсервіс» проводилася позапланова виїзна перевірка з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток в тому числі по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_4 за період з 01.10.2008 року по 30.06.2010 року. За результатами перевірки складено 15.08.2011 року акт за № 6508/23-2/22188145.
На підставі даного акту перевірки позивачем 25.02.2014 року винесені податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, якими визначені суми податкових зобов'язань відповідно: з податку на додану вартість - 903895 грн. (723116 грн. за основним платежем, 180779 грн. за штрафними санкціями) та податку на прибуток - 1129872 грн. (903897 грн. за основним платежем, 225975 грн. за штрафними санкціями).
Позивачем 17.03.2014 року за № 877-25 сформовано податкову вимогу на загальну суму заборгованості відповідача 2033540, 29 грн.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.137 пункту 14.1 ст. 14 ПК України орган стягнення, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до пункту 41.2 ст. 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.
Відповідно до пункту 57.2 ст. 57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.
Згідно положень пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційним судом встановлено, що стягнення заборгованості в розмірі 2033540,29 грн., визначеної податковими повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 25.02.2014 р., правомірність яких, як підстава стягнення вказаних коштів, оскаржено КНВП «Нафтогазтехсервіс» в судовому порядку в адміністративній справі № 809/2479/15. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.12.2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 року, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 25.02.2014 року. Отже судові рішення, якими скасовані податкові повідомлення-рішення відповідача, якими ним обґрунтовувалася податкова вимога, набрали законної сили.
Єдиним доводом апеляційної скарги є послання на те, що відповідачем не були оскаржені податкові повідомлення-рішення, на підставі яких виник податковий борг.
Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 2 ст. 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 25.02.2014 року скасовані, стягнення заборгованості в розмірі 2033540,29 грн. є протиправним, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Суд першої інстанції обґрунтовував оспорюване рішення тим, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких відповідачу був нарахований податковий борг, винесені без належних підстав. Тобто, з врахуванням наведених вище апеляційним судом посилань на судові рішення від 04.12.2015 року та 19.04.2016 року по справі № 809/2479/15, окружний суд у справі, що розглядається дійшов законного висновку про безпідставність вимог позивача.
Пунктом 1 частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
У справі «Трегубенко проти України» (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) ЄСПЛ зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (параграф 78).
В Рішенні від 20.11.2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70).
Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
За наслідками апеляційного перегляду справи підстави для розподілу чи перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2015 року у справі № 809/463/15 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_5
судді ОСОБА_6
ОСОБА_7
Повний текст складено 22.12.2018