20 грудня 2018 рокуЛьвів№857/3003/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання: Гнатик А.З.
за участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі №1740/2464/18 винесене головуючим суддею Зозуля Д.П. у м. Рівне за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області про визнання протиправною та скасування декларації,-
ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області про визнання протиправною та скасування Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстровану Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненської області 24.12.2015 за №РВ 142153581669.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину є власником 1/2 будинковолодіння № 14 по вул. Павлюченка у м. Рівне. Разом з тим, 24.12.2015 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, за № РВ 142153581669, замовниками якої були ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Зазначає, що за пунктом 1 Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності об'єктом будівництва є «Житловий будинок (реконструкція частини житлового будинку) за адресою Павлюченка 14/1 м. Рівне». Вказує, що в пункті 15 Декларації, крім інформації про об'єкт будівництва, визначений в пункті 1 Декларації, містяться також дані і про ті об'єкти нерухомого майна (нежитлові приміщення), а саме: гараж «Б-1», літня кухня «Ж-1», сарай «Д-1», які не могли бути прийняті в експлуатацію, оскільки право на будівництво даних об'єктів не набувалося у встановленому законом порядку та вказує про те, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 20.01.2004 № 10, на який замовник посилається в пункті 11 Декларації не поширював свою дію на будівництво інших об'єктів нерухомого майна, в тому числі й гаражу «Б-1», літньої кухні «Ж-1» та сараю «Д-1». На думку позивача, реєстрація зазначеної декларації, послугувала підставою для реєстрації права власності на цілу частку вказаних господарських будівель, що порушує права позивача.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року відмовлено у відкриті провадження
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій вказує на те, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню через невідповідність висновків викладених у ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що ДАБІ відповідно до законодавства здійснює реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду як орган виконавчої влади. При цьому органи виконавчої влади (їх структурні підрозділи), які реалізовують контрольно-наглядові, дозвільні повноваження у сфері архітектури та містобудування виступають суб'єктами владних повноважень та виконують у спірних відносинах саме владні управлінські функції. Згідно з пунктом 1 Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року №294 (далі - Положення), ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Відповідно до пункту 3 цього Положення основними завданнями ДАБІ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зокрема, здійснення державного контролю та нагляду за дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил; виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування у визначених законодавством випадках. Спори, які виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими, а справи щодо спорів, які виникають між суб'єктами цих відносин, є адміністративними. У зв'язку з цим юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю ДАБІ та її територіальних органів, у тому числі й на ті, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю га нагляду. Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідачем, поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування немає. Вказує на те, що судом першої інстанції вірно зазначено, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно- правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник апелянта апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначив, що позивач оскаржує дії відповідача як суб'єкта владних повноважень з приводу реєстрації Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, оскільки відповідач зареєстрував таку Декларацію незважаючи на те що така не відповідає тому об'єкту, на який був затверджений проект будівництва.
Відповідач в судове засідання не прибув, представив на адресу заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на лікарняному представника відповідача. Відповідно до ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив того, що спір у даній справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу пунктом 2 ч. 1 ст.4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або - хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або - хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною 3 ст. 19 КАС України передбачено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим, публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим спором та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 фактично оспорює реєстрацію декларації, в тому числі, на підставі якої, було проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на об'єкти нерухомого майна (нежитлові приміщення), а саме: гараж «Б-1», літня кухня «Ж-1» та сарай «Д-1».
Порушуючи питання про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що будівництво ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об'єктів нерухомого майна (нежитлові приміщення), а саме: гаража «Б-1», літньої кухні «Ж-1» та сараю «Д-1» з подальшим оформленням права власності на них є незаконним та порушує його права як співвласника частини спадкового майна, зокрема вказує на те, що згідно свідоцтв про право на спадщину до вказаних осіб не перейшло право власності на зазначені об'єкти нерухомого майна, оскільки такі господарські будівлі відсутні серед переліку успадкованих надвірних будівель.
Таким чином, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що виникнення спірних правовідносин, обумовлено незгодою позивача, який є власником частини спадкового майна, з правомірністю набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на об'єкти нерухомого майна (нежитлові приміщення), а саме: гаража «Б-1», літньої кухні «Ж-1» та сараю «Д-1», що стало підставою для оскарження і подальшої реєстрації відповідачем декларації про готовність до експлуатації об'єкта на це майно та реєстрації права власності на вказане майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення відповідача як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, оскільки законність набуття особами права власності на об'єкти нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
З позовної заяви слідує, що у Рівненському міському суді знаходиться на розгляді цивільна справа про поділ вказаного вище будинковолодіння в натурі між усіма його співвласниками, які успадкували будинковолодіння в натурі.
Крім цього, у позовній заяві позивач зазначає, що реєстрація Управлінням ДАБІ Декларації, на підставі якої за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано право власності на цілу частку вказаних господарських будівель, безпосереднього порушує його права.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спір у даній справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі №1740/2464/18 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_5
судді ОСОБА_6
ОСОБА_7
Повний текст постанови складено 22.12.2018р.