Справа № 156/1015/18
провадження № 2/156/491/18
22 грудня 2018 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Мушкета О. О.,
з участю секретаря судових засідань Кирилюк Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Іваничі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди та супроводу батька, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Іваничівської РДА, -
ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди та супроводу батька.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі до 13 березня 2017 року. Від даного шлюбу у них народилась дочка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. На даний час дочка є малолітньою та проживає разом із нею.
Зазначає, що надання дозволу на виїзд дочки за кордон обумовлений необхідністю її спілкування із бабусею ОСОБА_5, яка проживає у АДРЕСА_1 та офіційно зареєстрована за вказаною адресою. Бабуся довгий час не бачила онуки, а тому їхнє побачення та спілкування позитивно вплине на зміцнення родинних стосунків та відповідатиме найкращим інтересам дитини. Отримати дозвіл на тимчасовий виїзд дочки за кордон вона не має можливості, оскільки відповідач відмовляється надати нотаріально посвідчену згоду.
З врахуванням уточнених позовних вимог, просить суд надати малолітній ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 в період з 28 січня 2019 року по 26 лютого 2019 року та з 1 червня 2019 року по 30 червня 2019 року на виїзд за кордон до Республіки Італія з одноразовим терміном не більше 30 днів, з метою відвідування баби ОСОБА_5 для зміцнення родинних стосунків.
Позивач в судове засідання не з'явилась, проте подала суду заяву про розгляд справи без її участі. Уточнені позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про вручення повістки. Також, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Враховуючи, що відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а також те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзив не подав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін за доказами, що містяться в матеріалах справи, при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.
Представник органу опіки та піклування Іваничівської РДА в судове засідання не з'явився, подав суду заяву, в якій просить справу розглядати у його відсутність та прийняти рішення в інтересах дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до повного задоволення, виходячи із наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 2015 року по 13 березня 2017 року.
Позивач та відповідач є батьками малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24 липня 2015 року (а.с. 6).
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо утримання дітей рішенням Нововолинського міського суду по справі № 165/2577/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини його доходу щомісячно, починаючи з 07 грудня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 8).
Згідно розрахунку Головного державного виконавця Іваничівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Волинській області Микитюка М.М. станом на 01 вересня 2018 року заборгованість по аліментах у ОСОБА_3 відсутня. (а.с.9).
Судом встановлено, що сторони проживають окремо. Малолітня дочка проживає з матір'ю - позивачем по справі, яка матеріально утримує та належним чином піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. З огляду на цю обставину, позивач має можливість на поїздку з дочкою до бабусі ОСОБА_5 в Республіку Італія з метою їхнього спілкування та зміцненню їх родинних стосунків.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно статтей 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Згідно статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, згідно рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинутина інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, та повертатися в Україну гарантується Конституцією України (ст. 33).
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Крім того, такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-244цс18, згідно з яким тимчасовий виїзд за кордон за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення, а, згідно ч. 1 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, а також інший спосіб, що встановлений законом (ст. 16 ч. 2 ЦК України).
В судовому засіданні встановлено, що позивач не має можливості отримати згоду батька малолітньої дитини ОСОБА_4 на виїзд за кордон, в тому числі з метою поїздки до своєї бабусі ОСОБА_5, яка проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1 , оскільки останній відмовляється надати нотаріально посвідчену згоду на виїзд дочки за кордон.
В даному випадку в інтересах дитини є тимчасовий виїзд за межі України. Разом з тим, тимчасовий виїзди дитини за межі України зумовлений потребою нормального гармонійного, всебічного розвитку дитини та сприятиме їхньому спілкуванні та зміцненню родинних стосунків.
Крім того, тимчасовий виїзд дитини за кордон не позбавляє відповідача можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Разом з тим слід зауважити, що виходячи з положень ст. 141 СК України, відповідач як батько дитини має рівнозначне з позивачем право на участь у вихованні та спілкуванні з дочкою, в тому числі і на спільні виїзди з дитиною за межі України. Такого права відповідача не заперечує позивач.
Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 12, 13,76, 78, 79, 80, 133, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України, ст. 155 СК України, ст. 313 ЦК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», суд,-
Позов задовольнити.
Надати малолітній ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 28 січня 2019 року по 26 лютого 2019 року та з 01 червня 2019 року по 30 червня 2019 року з терміном перебування не більше 30 днів, дозвіл без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 на тимчасовий виїзд за кордон до Республіки Італія, в супроводі її матері ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання в Україні по закінченню визначених строків.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О. О. Мушкет