20.12.2018 року м.Дніпро Справа № 908/434/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Антоніка С.Г.(доповідач),
суддів: Дармін М.О., Іванова О.Г.
Секретар судового засідання: Ревкова Г.О.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Соскова Юрія Євгеновича на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.07.2018 (повний текст складено та підписано 23.07.2018) (суддя - В. В. Носівець) у справі № 908/434/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"
до відповідача Фізичної особи-підприємця Соскова Юрія Євгеновича
про стягнення 494 590,41 грн.
Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до про стягнення фізичної особи-підприємця Соскова Юрія Євгеновича 450 000,00 грн. заборгованості з орендної плати за період з 01.03.2017 року по 30.11.2017 року на підставі договору оренди № 01-04 від 01.04.2016 року, а також 40 590,41 грн. пені та 4 000,00 грн. штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором.
Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Стягнено з фізичної особи-підприємця Соскова Юрія Євгеновича на користь публічного акціонерного товариства "Фідобанк" 450 000,00 грн. заборгованості, 40 590,41 грн. пені, 4 000,00 грн. штрафу та 7 418,86 грн. судового збору.
Мотивуючи прийняте рішення, господарський суд зазначив, що орендна плата відповідачем в обумовлені Договором строки та розмірі не внесена, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за Договором. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.
Нарахування позивачем неустойки (пені) на підставі п. 8.1 Договору та штрафу на підставі п. 8.2. Договору за порушення відповідачем умов Договору, суд визнав правомірним.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові в частині стягнення з відповідача 40590,41грн. пені та 4000,00грн. штрафу.
Апеляційна скарга мотивована наступним:
- в договорі, який уклав банк з відповідачем, містяться умови щодо покладення на останнього подвійної відповідальності у вигляді штрафу та пені за одне і те саме порушення;
- позивачем надано неправильний розрахунок пені та штрафу, а саме: розрахунок робився із суми 50000грн. на місяць, яка включає 20% ПДВ, замість чистої суми без врахування податків;
- у зв'язку з тим, що позивач не вчинив дій щодо належного повідомлення відповідача про нові реквізити, а згідно умов Договору належне виконання договору іншим чином не можливе, то позивач здійснив прострочення, у зв'язку з яким до відповідача не може застосовуватись відповідальність, визначена розділом 8 Договору;
- суд в оскаржуваному рішенні визнав доведеним факт існування оплат після 19.07.2016р., однак долучені у справу позивачем докази містять невідповідності, а саме: у виписці по особових рахунках зазначено, що відповідач весь час сплачував на реквізити, зазначені в договорі 36191726000000, а в меморіальних ордерах, починаючи з серпня 2016року, відповідач сплачував на рахунок 32070106101026.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Розпорядженням Донецького апеляційного господарського суду № 14 від 01.10.2018 року у зв'язку з припиненням діяльності з відправлення правосуддя Донецьким апеляційним господарським судом з 01.10.2018 року на підставі Указу Президента України № 295/18 від29.09.2018 «Про переведення суддів», справа передана до Центрального апеляційного господарськогосуду, яким одержана 17.10.2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2018 року визначено склад колегії суддів Антонік С.Г. головоючий суддя (суддя-доповідач), судді - Іванов О.Г., Дармін М.О.
Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі та у відзиві, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
01.04.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Фідобанк" (орендодавцем) та фізичною особою-підприємцем Сосковим Юрієм Євгеновичем (орендарем) було укладено договір оренди № 01-04 нежитлового приміщення. розташованого за адресою м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 57.
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, а саме: цілісно-майновий комплекс, загальною площею 2525,3 кв.м., розташований за вказаною адресою. До складу об'єкту оренди входять наступні об'єкти нерухомості: адміністративна будівля під літерою та цифрою «А-3», інв. № 0001, загальною площею 1751,50 кв.м., шиномонтажний комплекс під літерою «В», інв. № 0005, загальною площею 773,8 кв.м.
Згідно п. 2.1 Договору, об'єкт оренди передається орендарю в користування на строк з 01.04.2016 до 01.07.2016, якщо за 30 днів до закінчення строку оренди сторона не повідомить іншу сторону про намір припинити договір, строк оренди продовжується на наступні 24 місяці.
Пунктом п. 3.1 Договору погоджено, що орендар сплачує на користь орендодавця орендну плату за кожен місць оренди у розмірі 50000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гри. 00 коп.), в т.ч. ПДВ.
Відповідно до п. 3.3 Договору орендар сплачує орендну плату до 25 числа місяця за поточний місяць оренди шляхом переказу коштів на рахунок орендодавця, за реквізитами, вказаними у розділі 12 цього договору, при цьому у реквізиті розрахункового документа «призначення платежу» вказується місяць, за який сплачується орендна плата, а також те, що орендна плата включає в себе ПДВ.
Згідно із п. 4.1 Договору передача об'єкта оренди здійснюється протягом 1 (одного) робочого дня з дати укладення цього договору за актом приймання-передачі. В акті приймання-передачі зазначаються дата та місце складання акта, найменування та площа об'єкта оренди, його санітарний та технічний стан, стан інженерних комунікацій, обладнання, показники засобів обліку (п. 4.3 Договору).
Відповідно до п. 6.2.3 Договору орендар зобов'язався в строк та в порядку, визначеному цим договором, сплачувати орендну плату.
Пунктами 8.1 та 8.2 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення орендарем строку внесення орендної плати, інших платежів за договором, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості; у випадку порушення орендарем строку внесення орендної плати, інших платежів за договором, більше ніж 30 (тридцять) днів орендар сплачує орендодавцю штраф розмірі 1% від суми заборгованості.
01.04.2016 року сторонами підписано Акт прийому-передачі приміщення. Недоліків щодо стану об'єкта, які перешкоджають його використанню, не виявлено.
Додатковою угодою № 1 від 15.11.2017р., у зв'язку з продажем 15.11.2017 року ПуАТ «Фідобанк» частини об'єкта нерухомості, а саме: шиномонтажний корпус літ. «В», інв. № 0005, загальною площею 773,8 кв.м., що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 57, пункти 1.1 та 1.2 Договору викладено у наступній редакції:
- п. 1.1 «За цим договором орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: Адміністративна будівля літ. «А-3», інв. № 0001, загальною площею 1751,5 кв.м., що знаходиться за адресою м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 57»;
- п. 1.2 «Вартість об'єкту оренди з урахуванням індексації - 1 898 310 грн. 29 коп.».
За актом приймання-передачі від 15.11.2017р. орендарем передано, а орендодавцем прийнято частину об'єкта нерухомості, що є предметом оренди - нежитлове приміщення, а саме: шиномонтажний корпус літ. «В», інв. № 0005, загальною площею 773,8 кв.м. Акт підписано сторонами без зауважень щодо стану об'єкта.
На адресу відповідача позивачем надіслана претензія від 05.12.2017 року № 1-1-1/1685-ЛК/1 з вимогою про сплату 494 590,41 грн. (з урахуванням пені та штрафу), оскільки ФОП Сосков Ю.Є. не здійснював сплату щомісячних орендних платежів за період з 25.03.2017 року по 30.11.2017 року (включно).
Згідно поштового повідомлення про вручення претензія отримана особисто відповідачем 05.01.2018 року.
Відповідь на претензію відповідач не надав, заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 450000,00грн.
Оскільки відповідачем умови договору щодо сплати отриманого товару виконані несвоєчасно, позивач звернувся до суду також з позовними вимогами про стягнення з відповідача 40590,41грн. пені та 4000,00грн. штрафу.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд вказав, що заборгованість з орендних платежів підтверджується матеріалами справи, а пеня та штраф нараховані у відповідності до умов договору.
Колегія суддів вважає такий висновок законним та обгрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).
В силу презумпції правомірності правочину, закріпленому в ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.216, ч.1, 2 ст.218 ГК України,учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За визначенням статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача виникла заборгованість з орендної плати перед позивачем в сумі 450000,00 за період з 25.03.2017р. по 30.11.2017р.
Господарським судом позовні вимоги в частині стягнення основного боргу правомірно задоволено в повному обсязі.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, нарахування суми основного боргу відповідачем не оспорюється.
Оскільки відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасної сплати заборгованості з орендної плати, колегія суддів вважає правильним висновок господарського суду про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 4000,00грн. та 40590,41грн.пені, які передбачені умовами п.п. 8.1 та 8.2 Договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що в договорі, який уклав банк з відповідачем, містяться умови щодо покладення на останнього подвійної відповідальності у вигляді штрафу та пені за одне і те саме порушення, не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України. Згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Укладеним між сторонами договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а відтак наявні правові підстави для одночасного стягнення пені та штрафу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17.
Також безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що позивачем надано неправильний розрахунок пені та штрафу, а саме: розрахунок робився із суми 50000грн. на місяць, яка включає 20% ПДВ, замість чистої суми без врахування податків, враховуючи наступне.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктами 8.1 та 8.2 Договору сторони чітко визначили нарахування штрафу та пені саме від суми заборгованості.
Таким чином, оскільки грошовим зобов'язанням у договорі оренди є орендна плата у розмірі 50000,00грн. з урахуванням ПДВ, то до нарахування пені та штрафу включається ПДВ.
Не приймаються апеляційним судом до уваги доводи скаржника про те, що позивач не вчинив дій щодо належного повідомлення відповідача про нові реквізити. Колегія зазначає, що відповідно до вимог ст..526 ЦК України, до повідомлення нових реквізитів відповідач зобов?язаний був сплачувати за реквізитами вказаними в договорі, що й було б належним виконанням зобов?язання.
Щодо розбіжностей у наданих позивачем доказах а саме: у виписці по особових рахунках зазначено, що відповідач весь час сплачував на реквізити, зазначені в договорі 36191726000000, а в меморіальних ордерах, починаючи з серпня 2016року, відповідач сплачував на рахунок 32070106101026, колегія суддів зазначає, що і в меморіальних ордерах, і виписках по особовим рахункам вказаний рахунок 3619726000000 та визначено призначення платежу.
Інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, відповідач не надав.
Оскільки доводи відповідача не підтвердилися, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені всі фактичні обставини справи, їм дана належна правова оцінка, отже підстави для скасування постановленого судового рішення у справі відсутні.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Соскова Юрія Євгеновича залишити без задоволення.
Рішення рішення Господарського суду Запорізької області від 11.07.2018 у справі №908/434/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20.12.2018р.
Головуючий: __________________ С.Г. Антонік
Судді: __________________ М.О. Дармін
__________________ О.Г. Іванов