вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"17" грудня 2018 р. Справа № 910/23364/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача-1: згідно протоколу судового засідання від відповідача -2: згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Теодора"
на рішенняГосподарського суду міста Києва
від22.05.2018
суддя Шкурдова Л.М.
повний текст складено05.06.2018
у справі № 910/23364/17 Господарського суду міста Києва
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Теодора", м. Миколаїв
до1) Шевченківського районного суду міста Києва, м. Київ 2) Приморського районного суду міста Одеси, м. Одеса
простягнення 7 087 396,43 грн.,
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕОДОРА» (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва (надалі-відповідач-1), Приморського районного суду міста Одеси (надалі-відповідач-2) про стягнення через Державну казначейську службу України 7 087 396 грн. 43 коп. матеріальної шкоди, яка складається з:
- 3 668 грн. 43 коп. - сума майнових втрат (збитків) у формі штрафних санкцій за період позбавлення позивача можливості здійснювати сплату податків з єдиного соціального внеску, які виникли в зв'язку з прийняттям рішення, згідно якої слідчим суддею було накладено арешт на грошові кошти позивача, які знаходяться на всіх банківських рахунках товариства, відкритих у Миколаївській філії АТ «Укрексімбанк», та заборонені всі видаткові операції, за клопотанням органу досудового розслідування;
- 3 668 грн. 43 коп. - штраф та пеня, застосовані до позивача Головним управлінням Державної фіскальної служби у Миколаївській області за несплату соціального внеску;
- 1 005 534 грн.00 коп. - інфляційні втрати за період з березня 2016 року по листопад 2017 року, які нараховані позивачем в зв'язку з тим, що слідчим суддею накладено арешт на суму коштів 4 138 000 грн. 00 коп., які за період накладення арешту зазнали інфляційних процесів;
- 1 025 000 грн. 00 коп. - сума матеріальної шкоди, завданої внаслідок того, що позивач внаслідок накладення арешту на його рахунки був позбавлений можливості сплатити авансовий внесок за подачу заяви про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу від 04.04.2017р. у справі №910/21943/16 про стягнення на користь позивача 1 025 000 грн. 00 коп.;
- 5 053 194 грн. 00 коп. - сума дебіторської заборгованості ТОВ «Оферт груп», ТОВ «Рессет», ТОВ «Пірсен Прайм» перед позивачем за авансовими платежами, яку позивач не мав можливості стягнути в судовому порядку (ухвалами суду позовні заяви повернуто в зв'язку з несплатою судового збору), оскільки внаслідок накладення арешту на його рахунки позивач не мав можливості сплатити судовий збір за подання позовних заяв.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22.02.2016 у справі № 522/1894/16 зі змінами, внесеними ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016, слідчим суддею було накладено арешт на грошові кошти позивача на всіх банківських рахунках товариства, відкритих у Миколаївській філії АТ «Укрексімбанк», а також заборонені всі видаткові операції. Позивач звертався із клопотаннями про скасування арешту з майна до Шевченківського районного суду міста Києва, в задоволенні яких було відмовлено.
Позивач вважає, що судами під час прийняття рішення про накладення арешту не було враховано розумність та співмірність обмеження права власності, наслідки арешту для позивача, а тому відповідачами свідомо прийнято рішення, що створили негативні наслідки для позивача.
Нормативно свої вимоги позивач мотивує з посиланням на ст. 1166 Цивільного кодексу України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 за вказаним позовом було відкрито провадження у справі №910/23364/17 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про його необґрунтованість, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки:
- судові рішення, про які зазначено у позові, набрали законної сили, а відтак є обов'язковими до виконання.
- під час розгляду клопотань про скасування арешту, поданих в порядку ст.174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законність, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту;
- досудове розслідування у кримінальному провадженні тривало, а заявником не надано належного обґрунтування наявності підстав для скасування арешту;
- положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не застосовуються до спірних правовідносин.
Відповідач-2 також заперечував проти задоволення позову, мотивуючи це наступним:
- відповідачем-2 розглянуто клопотання органів досудового слідства про накладення арешту у відповідності до вимог КПК України;
- твердження позивача про наявність шкоди, завданої судом, не відповідає дійсності, оскільки факт протиправності та незаконності ухвал слідчих суддів не встановлений;
- позивачем не доведено факту завдання збитків саме з вини відповідачів;
- норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не застосовуються до спірних правовідносин.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/23364/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Місцевий господарський суд, посилаючись на ст.ст. 1166, 1171, 1176 ЦК України, ст.ст. 132, 170, 174 КПК України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст.ст. 4, 20 ГПК України та норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зазначав наступне:
- Господарський суд міста Києва не наділений повноваженнями здійснювати оцінку правомірності накладення Приморським районним судом м. Одеси арешту на грошові кошти, які містяться на рахунках позивача як заходи забезпечення кримінального провадження та правомірності відмови Шевченківським районним судом міста Києва у задоволенні клопотання про скасування арешту; Господарський суд міста Києва також не наділений повноваженнями здійснювати оцінку законності вищезазначених судових рішень;
- в матеріалах справи відсутні, а позивачем такі докази не надано, що судові рішення Приморського районного суду м. Одеси, з урахуванням змін внесених ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016, ухвали Шевченківського районного суду м. Києва у встановленому законом порядку визнано незаконними, вказані судові рішення на час розгляду даної справи судом є чинними та в судовому порядку не скасовані, а відтак підлягають обов'язковому виконанню;
- в матеріалах справи відсутні докази встановлення в судовому порядку незаконності дій слідчого щодо звернення до суду із клопотанням про накладення арешту на майно позивача, доказів звернення позивача із відповідним позовом матеріали справи також не містять;
- позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено встановлення факту наявності вини відповідачів у завданні позивачу збитків;
- посилання позивача на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»є необґрунтованим з огляду на те, що вказаний закон не застосовується до спірних правовідносин.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Теодора" (надалі-скаржник/ТОВ «Теодора») звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/23364/17 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, як мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, а саме ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», безпідставно не застосовано норми ст.ст. 1166, 1173, 1176 Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення.
Скаржник наголошував на тому, що рішеннями органів державної влади в межах проведення розшукових заходів позивача було обмежено у праві володіти, користуватися і розпоряджатися його власністю. Тобто до позивача було застосовано сили непереборного характеру, джерелом яких є органи владних повноважень, які діють від імені держави, як джерела таких сил.
Згідно з наявною у матеріалах справи довідки Генеральної прокуратури України від 04.04.2018 № 27/1-157вих18, жодного кримінального провадження щодо керівника товариства позивача ніколи не порушувалося та відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися.
Скаржник вважає, що суд не дослідив такі обставини справи, як: факт застосування розшукових заходів та наявність сил непереборного характеру для позивача; факт спливу шестимісячного терміну з часу застосування розшукових заходів та сил непереборного характеру; факт відсутності внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо виявленого за наслідком розшукових заходів правопорушення (початок кримінального провадження); причинно-наслідковий зв'язок між впливом сил непереборного характеру для позивача із отриманими позивачем збитками.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 у справі № 910/23364/17 задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Теодора" про поновлення строків на подання апеляційної скарги та поновлено вказаний строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Теодора" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/23364/17 і зупинено дію названого судового рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 910/23364/17 закінчено проведення підготовчих дій; розгляд справи № 910/23364/17 призначено на 26.09.2018.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 910/23364/17 відкладено розгляд справи на 31.10.2018.
Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.
25.06.2018 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу - Північний апеляційний господарський суд, ідентифікаційний код 42262953.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Указом Президента України № 295/2018 від 28.09.2018 "Про переведення суддів", відповідно до підпункту 7 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункту 1 частини другої статті 53, частини третьої статті 82 і пункту 40 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 11 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищу раду правосуддя" сформовано склад Північного апеляційного господарського суду шляхом переведення суддів.
Рішенням зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 1 від 02.10.2018 визначено днем початку роботи Північного апеляційного господарського суду 3 жовтня 2018 року, про що в газеті "Голос України" № 185 (6940) 03.10.2018 опубліковано відповідне повідомлення. Відтак, в силу приписів ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.
Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 910/23364/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2018, справу № 910/23364/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Теодора" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/23364/17 було прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.12.2018.
Відповідачі відзиви на апеляційну скаргу не подали, проте відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 17.12.2018 керівник ТОВ "Теодора" вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/23364/17 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Будь-яких заяв чи клопотань через відділ забезпечення автоматизовавного розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) від відповідачів до суду не надходило.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України визначено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце (рекомендовані поштові повернення), дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення керівника ТОВ «Теодора», обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42014000000000802 від 05.08.2014 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-5, ч. 2 ст. 258-5, ч. 3 ст. 109 КК України на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2016 було накладено арешт на рахунки та зупинені видаткові операції з грошовими коштами та іншими цінностями, що знаходяться на розрахункових рахунках відкритих у АТ «Укрексімбанк» ТОВ «Теодора».
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016 було змінено вищезгадану ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 22.02.2016 у зв'язку з некоректним формулюванням запобіжного заходу та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках.
Позивач звертався до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотаннями про скасування арешту майна, накладеного відповідно до ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2016. Однак в задоволенні клопотань позивача про скасування арешту коштів ТОВ «Теодора», які знаходяться на поточному та депозитному рахунках у ВАТ «Укрсімбанк» у м. Миколаєві, було відмовлено, про що Шевченківським районним судом м. Києва винесено ухвали від 09.02.2017 та від 15.03.2017.
Ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 03.10.2017 та від 09.11.2017 відмовлено у задоволенні клопотань позивача про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2016 (зі змінами, внесеними ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016).
На думку позивача, внаслідок накладення арешту на кошти та майно позивача, відповідачами було завдано позивачу матеріальної шкоди у загальному розмірі 7 087 396 грн. 43 коп., яка підлягає відшкодуванню через Державну казначейську службу України відповідно до ст. 1166 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та недоведеними належними доказами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають як чинному законодавству, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Положеннями ст. 1176 ЦК України передбачено відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Зокрема, згідно з ч. 1 названої статті шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд, позивач просить відшкодувати майнову шкоду, яка на його думку завдана внаслідок прийняття судами рішень без врахування розумності та співмірності обмеження права власності, які призвели до завдання збитків (шкоди), в зв'язку з чим вищевказана норма ч. 1 ст. 1176 ЦК України не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, натомість, вирішуючи спір у даній справі, необхідно виходити з положень ч.ч. 2, 6 ст. 1176 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
В ч. 6 названої статті передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №925/1112/17).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути збитки (майнову шкоду), які були завдані внаслідок незаконного винесення ухвали відповідачем-2 про застосуванням арешту на майно на кошти позивача, як заходу забезпечення кримінального провадження, а також незаконним винесенням ухвали відповідачем-1 про відмову у задоволенні клопотань про скасування арешту майна.
Виходячи зі змісту ст. 1176 ЦК України, для наявності підстав відшкодування шкоди має бути встановлено факт незаконності рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду. Одночасно з цим, має встановлюватися вина особи, якою було завдано збитки.
Щодо вжиття заходів забезпечення кримінального провадження, судом було встановлено, що в ст. 132 КПК України передбачено можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Стаття 170 КПК України визначає, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно с доказом злочину, піддягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно з ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
При розгляді клопотань, поданих в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключно прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту. Перегляд судового рішення суду першої інстанції щодо дотримання вимог закону під час його прийняття належить до юрисдикції апеляційної та касаційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2016, з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016, було застосовано захід забезпечення кримінального провадження у вигляді накладення арешту.
При цьому ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції скаржником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про скасування ухвали слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 22.02.2016, з урахуванням змін внесених ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02.03.2016, та/або ухвал Шевченківського районного суду міста Києва, якими було відмовлено позивачу у задоволенні клопотань про скасування арешту на майно та грошові кошти на рахунках позивача.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів», стаття 13 якого визначає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
З наведеного випливає, що місцевий господарський суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку правомірності накладення Приморським районним судом м. Одеси арешту на грошові кошти, які містяться на рахунках позивача, як заходів забезпечення кримінального провадження та правомірності відмови Шевченківським районним судом міста Києва у задоволенні клопотання про скасування арешту, як і не наділений повноваженнями здійснювати оцінку законності вищезазначених судових рішень.
Судові рішення Приморського районного суду м. Одеси та Шевченківського районного суду м. Києва наразі є чинними, в судовому порядку не скасовані, а відтак підлягають обов'язковому виконанню.
Судом апеляційної інстанції враховано доводи апеляційної скарги відносно неправомірності накладення арешту на майно (кошти) позивача та відсутності кримінального провадження щодо керівника товариства позивача.
Однак перевірка правомірності відповідних дій чи бездіяльності органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури здійснюється у відповідності до положень КПК України, та не відноситься до компетенції судів господарської юрисдикції.
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в матеріалах справи відсутні докази встановлення в судовому порядку незаконності дій слідчого щодо звернення до суду із клопотанням про накладення арешту на майно позивача, доказів звернення позивача із відповідним позовом матеріали справи не містять.
Положеннями ч. 1 ст. 1176 ЦК України чітко визначені випадки, за наявності яких відшкодування шкоди здійснюється не залежно від наявності вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
В даному випадку вимога про відшкодування шкоди (збитків) обґрунтована тим, що шкоду було завдано внаслідок прийняття судами рішень без врахування розумності та співмірності обмеження права власності, у зв'язку з чим норма ч. 1 ст. 1176 ЦК України у спірних правовідносинах не застосовується, натомість підлягають застосуванню загальні положення про відшкодування шкоди, якими передбачено встановлення вини особи, якою було завдано таку шкоду.
Статтями 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість скаржником не надано доказів на підтвердження наявності вини відповідачів у завданні йому шкоди (збитків).
В апеляційній скарзі позивач наголошував на тому, що місцевим господарським судом безпідставно не було застосовано до спірних правовідносин норми ч. 4 ст. 1166 ЦК України.
Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, з яким і погоджується суд апеляційної інстанції, що посилання на вказану правову норму, яка визначає, що шкода, завдана неправомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом є необґрунтованим, оскільки такий випадок визначений зокрема ст. 1171 ЦК України (крайня необхідність), коли відшкодування шкоди здійснюється незалежно від встановлення неправомірності дій.
Скаржник не навів норм закону, яка б передбачала відшкодування шкоди, завданої рішенням суду за відсутності встановлення факту незаконності чи неправомірності такого рішення та вини особи, якою було завдано шкоду.
Доводи скаржника про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі-Закон) суд апеляційної інстанції вважає є безпідставним, виходячи з наступного.
В ст. ст. 1, 2 вищезгаданого Закону вказано про те, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведених оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальні« дій. що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Оскільки вищезазначені в законі підстави для відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у спірних правовідносинах позивачем не доведені, то дана обставина виключає можливість відшкодування шкоди на підставі названого Закону.
Решта доводів скаржника не спростовують висновків місцевого господарського суду.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до ст.ст. 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В ст.ст. 78, 79 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на надані пояснення та докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку відсутній повний склад цивільного правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування збитків (шкоди), а відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку - відповідачів), у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Теодора" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/23364/17 залишити без змін.
3. Справу № 910/23364/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 20.12.2018.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді Ю.Б.Михальська
А.І. Тищенко