18 грудня 2018 р. № 1440/2308/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034
про:визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - позивач) з вимогами:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту у строк визначений Земельним кодексом України;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарсьвого призначення для ведення фермерського господарства.
Ухвалою суду від 24.09.2018р. провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач обгрунтував позовні вимоги тим, що відповідачем неправомірно було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки таких підстав як вказав відповідач у своєму рішенні від 15.08.2018р. за № К-6662/0-4225/0/10-18-СГ з законодавством не передбачено.
Відповідач не погоджуючись з позовними вимогами , надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що до відповідача надходила лише одна заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, на яку відповідач надав грунтовну відповідь від 15.08.2018р. Інших заяв до відповідача не надходило. Крім того, вимога позивача про зобов'язання надати відповідний дозвіл, є грубим порушенням вимог ст.6 Конституції України та вважа, що таке рішення суду буде втручанням у діяльність органу влади та його дискреційні повноваження.
Відповідно до правил ст. 205 КАС України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є членом фермерського господарства "Ташливське".
ОСОБА_2, як голові фермерського господарства, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею (НОМЕР_2 від 19.08.1996 року) надана в постійне користування земельна ділянка площею 33,1 га на території Іванівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.
29.03.2018р. ОСОБА_2 було видано та посвідчено державним нотаріусом Арбузинського рйонного нотаріального округу Миколаївської області Гриценко Л.М., заяву за № 292 в реєстрі, якою ОСОБА_2 надала згоду на вилучення у неї земельної ділянки з її користування, загальною площею 3,1847 га.
05.07.2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 6,43 умовних кадастрових гектарів за рахунок земель постійного користування фермерського господарства, за межами населеного пункту, яка перебуває в постійному користуванні голови фермерського господарства "Ташливське".
Листом від 15.08.2017 року № К-6662/0-4225/20-18-СГ відповідач повідомив позивача про те, що за результатами розгляду клопотання позивача зясовано, що серед долучених до клопотання матеріалів, копія Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою не засвідчена згідно з вимоагми ст.75 Закону України "Про нотаріат". Крім того, у заяві-згоді ОСОБА_2 зазначено, що вона надає свою згоду на вилучення частини земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у фізичних фактичних гектарах, проте відповідно до вимог ст.121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господасртва - в розмірі земельної частки (паю). Відтак, відповідач не вбачає за можливе задовольнити заяву позивача.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Громадянам для ведення фермерського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).
Частиною 1 ст. 116 ЗК України, зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно ч. 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Разом з тим, ч. 5 ст. 116 ЗУ України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У відповідності до ч. 6-7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У той же час, особливості безоплатної передачі земельних ділянок членам фермерських господарств врегульовані ст. 32 ЗК України, згідно якої громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Право члена фермерського господарства на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок (приватизація) також закріплене в ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство".
Зокрема, згідно ч. 2 вказаної статті, зміст якої відповідає положенням ч. 1 ст. 32 ЗК України, членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Аналогічні вимоги закріплені в ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", відповідно до змісту якої, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Стосовно доводів відповідача про те, що ненадання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою ґрунтується на положеннях ст. 118 ч. 7 ЗК України, суд зазначає таке. Як визначено цією статтею, єдина законна підстава для відмови у наданні зацікавленій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою - це невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тощо. В той же час, у листі відповідача не вказано, вимогам яких саме законів чи прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів не відповідає місце розташування земельної ділянки, про яку йдеться у клопотанні позивача.
Що стосується посилань відповідача у відзиві на позов на нотаріально посвідчену згоду, орієнтовний розмір земельної ділянки у розмірі земеної частки (паю) повинен визначатися відповідно до вимог встановлених Указом Президента від 08.08.1995р. № 720/95, про що позивача було повідомлено листом від 15.08.2018р., слід зазначити наступне.
Як визначено у ст. 3 ч. 2 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 14 ч. 2 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст. 3 ч. 1 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 5 п. "г" ЗК України, земельне законодавство базується, серед інших, на такому принципі, як забезпечення гарантій прав на землю.
Отже, право власності на землю набувається виключно в порядку, який встановлений законом. В даному випадку таким законом є ЗК України. Отримання зацікавленою особою дозволу на розроблення проекту землеустрою є складовою частиною процедури набуття права власності на землю. Інші нормативно-правові акти не можуть суперечити нормам ЗК України і тим принципам, які в ньому закладені, та/або підмінювати процедуру набуття права власності на землю, яка закріплена в цьому кодексі.
Частиною 7 ст. 118 ЗК України чітко визначено підстави відмови у наданні такого дозволу, тому суд вважає, таке твердження відповідача неогрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ЗК України.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на таку обставину. Як слідує з матеріалів справи, позивач є членом фермерського господарства і клопоче надати йому земельну ділянку, яка є складовою частиною земельної ділянки, що знаходиться на праві постійного користування у фермерського господарства "Ташливське".
З огляду на викладене, суд вважає протиправною відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену в листі від 15.08.2018 року.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарсьвого призначення для ведення фермерського господарства, суд зазначає наступне. Права позивача мають бути захищені шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та шляхом зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача у відповідності до ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. Тому така вимога позивача задоволенню не підлягає.
Частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, позов належить задовольнити частково.
Судовий збір розподіляється відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 19, 134, 139, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційнйи код НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 39825404) щодо відмови ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту у строк визначений Земельним кодексом України.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 39825404) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 1409,80 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 коп.), сплачений квитанцією від 12.09.2018р.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. А. Устинов