і м е н е м У к р а їн и
29 листопада 2018 року м. Дніпросправа № 804/1236/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (суддя С.О. Конєва)
у справі № 804/1236/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 08 лютого 2018 року звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати Криворізьке центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є громадянином України, який виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю та 31.03.2005 виплата пенсії незаконно була припинена, у добровільному порядку відповідач не поновлює пенсійні виплати.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 804/1236/18 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо відмови у поновленні позивачеві пенсії за віком, що оформлені листом №Г-114 від 09.08.2017 року та повідомленням про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії №2885 від 03.07.2017 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі з 26.06.2017 року. Позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком з 07.10.2009 по 25.06.2017 залишено без розгляду. В іншій частині позову - відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача є поновлення виплати його пенсії з 26.06.2017, тобто у межах строку звернення до суду. Позовні вимоги щодо повторного призначення пенсії задоволенню не підлягають, оскільки пенсія за віком призначається довічно, так само не підлягають і задоволенню позовні вимоги щодо проведення індексації пенсійних виплат і компенсації втрати частини доходів. За висновком суду першої інстанції вимоги стосовно індексації пенсії, а також поновлення і виплати пенсії у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які стратили працездатність є передчасними, та направленні на захист ще не порушеного права. Так, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації встановленого у розмірі 101% у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. Також суд першої інстанції зазначив, що компенсація втрати частини доходу провадиться лише за умови порушення строків їх виплати, тоді як позивачеві взагалі пенсія не нараховувалася.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить змінити рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 804/1236/18 в частині строку з якого має бути поновлена пенсія та зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення та виплата пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком, за наявності вини пенсійного фонду, а тому судом помилково застосовано приписи ст.122 КАС України. Також скаржник зазначає, що судом не визначено спосіб поновлення пенсії, а саме у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи протиправність дій відповідача, пенсія повинна бути поновлена, нарахована та виплачена з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином України та у вересні 2004 року виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. До виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. кривого Рогу Дніпропетровської області та отримував пенсію за віком. Виплата пенсії припинена з 31 березня 2005 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.
Позивач, через представника, 26 червня 2017 року, звернувся до відповідача з заявою щодо поновлення виплати призначеної пенсії, виплата якої була припинена у зв'язку з виїздом до іншої держави.
Як вбачається з повідомлення від 03.07.2017 та відповіді Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № Г-144 від 09.08.2017 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви, оскільки останній виїхав на постійне місце проживання за кордон.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року.
Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Положеннями статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком у зв'язку з постійним проживанням в Ізраїлі є неправомірною, такою, що суперечить Конституції та законам України.
Спростовуючи доводи скаржника щодо необхідності застосування судом першої інстанції норми ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсійні виплати позивачеві у спірному періоді не нараховувалися.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом та можливість поновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення з моменту звернення до відповідача з відповідною заявою, а саме з 26 червня 2017 року. Колегія суддів знаходить обґрунтованим висновки суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги також не спростовують такі висновки суду.
Щодо посилання скаржника на не зазначення судом першої інстанції розміру пенсії, а саме не менше за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність та здійснення нарахування сум індексації, суд апеляційної інстанції зазначає, що захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси особи, суд не може вирішувати спір на майбутнє.
Стосовно вимог щодо поновлення та виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходів, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадку, якщо відповідні виплати були нараховані, проте не виплачені. В даному випадку позивачеві нарахування пенсійних виплат не здійснювалося, що свідчить про відсутність законних підстав для виплати компенсації.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 804/1236/18 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 804/1236/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко