Справа № 825/1818/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
18 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ганечко О.М.
суддів Федотова І.В.
Коротких А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 року по справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства «Щурівське» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Фермерського господарства "Щурівське" в якому просив стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 19 587,50 грн. адміністративно-господарських санкцій та 35,25 грн. пені.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Станом на 18 грудня 2018 року відповідачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.
У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ФГ «Щурівське» є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.05.2011 внесено відповідний запис (а.с. 39-41), та згідно вимог чинного законодавства України несе обов'язок по обов'язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість осібам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон).
Статтею 17 Закону, встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першої статті 19 Закону, передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частин два, три та п'ять статті 19 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Частиною першою статті 20 Закону, передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо її заповнення.
Згідно пункту 3.1. Інструкції, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до пункту 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону, Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Суд вважає, що стаття 18 Закону, не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону, чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону - 1 особа (а.с. 9).
Працевлаштуванню осіб з інвалідністю передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.
Колегією суддів встановлено, що відповідач інформував Ічнянський районний центр зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю, подаючи звіти про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2017, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 64-69).
При цьому, на час виникнення спірних правовідносин (у 2017 році) законодавство не встановлювало обов'язку підприємства подавати звіт форми 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17.
Враховуючи наведене, відповідач протягом 2017 року створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував Ічнянський районний центр зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.
Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку підприємства.
Згідно положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тобто нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням ним правопорушення.
Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Крім того, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Враховуючи, що підприємство вживало всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2017 року районні центри зайнятості не направляли до відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникла не з його вини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування до Товариства адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним, оскільки ФГ «Щурівське» вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, однак відповідними органами не приймались заходи щодо працевлаштування вказаної категорії населення.
За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді І.В. Федотов
А.Ю. Коротких
Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2018 року.