Справа № 826/729/18 Суддя першої інстанції: Кузьменко А.І.
18 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Беспалова О.О. та Кузьмишиної О.М.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У січні 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що виразилася в не проведенні перерахунку позивачеві пенсії з 01 червня 2016 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести з 01 червня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 в розмірі 90% від суми грошового забезпечення для обчислення пенсії, яке становить 36 250,00 грн. та виплачувати перераховану пенсію з урахуванням надбавок та підвищень без обмежень.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зміна розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення, що відбулася відповідно до положень частини 2 статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ (далі - Закону № 2262-ХІІ) після призначення пенсії позивачу, не може бути підставою для зменшення розміру вже призначеної пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, крім того, відповідачем протиправно, в період з 01 червня 2016 року (після прийняття рішення Конституційним Судом України) по 31 грудня 2016 року обмежено розмір пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, проте вважає, що судом неправомірно було відмовлено у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 в період з 01.01.2017 року, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 є пенсіонером, якому з 01 серпня 2004 року призначена пенсія за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ у розмірі 90% грошового забезпечення та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві.
У грудні 2017 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії.
Листом від 21 грудня 2017 року № 32266/03/Б-4238 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача, що у січні 2017 року останньому з 01 червня 2016 року проведено перерахунок пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №718 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців та осіб начальницького складу» на підставі наданої Київським міським військовим комісаріатом довідки від 06 червня 2017 року №ВСЗ/985/1 про розмір грошового забезпечення в сумі 42150,00 грн. з урахуванням посадового окладу 15 000,00 грн зі зменшенням її основного розміру з 90% до 70% грошового забезпечення та через наявність в Україні обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для працездатних осіб, загальний розмір пенсії позивача з 01 червня 2016 року становив 13 449,66 грн., у зв'язку з чим відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтованим є висновок суду щодо того, що зміна розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення, що відбулася відповідно до положень частини 2 статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ після призначення пенсії позивачу, не може бути підставою для зменшення розміру вже призначеної пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку, крім того, постанова суду першої інстанції в даній частині не оскаржується.
Також, правомірним є висновок щодо протиправності обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 за період з 01 червня 2016 року по 31 грудня 2016 року.
Разом з тим, колегія суддів вважає неправомірним висновок суду першої інстанції в частині того, що обмеження максимального розміру пенсії, зокрема й призначених до 01 січня 2016 року на підставі Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, з 01 січня 2017 року на підставі Закону України від 06 грудня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII (далі - Закону № 1774- VIII) та Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зі змінами, внесеними саме Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, підлягають застосуванню, оскільки жодних виключень (пільг) за часом призначення пенсійного забезпечення законодавством не передбачено і вказані норми неконституційними не визнавалися, з огляду на наступне.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).
В Рішенні від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» (справа про ветеранів органів внутрішніх справ) Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або у відставку.
Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту пенсіонерів органів внутрішніх справ України, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані.
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано право, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 р. №5-рп/2005, від 29.06.2010 р. № 17-рп/2010, від 22.12.2010 р. №23-рп/2010, від 11.10.2011 р. №10-рп/2011, від 20.12.2016 р. №7-рп/2016).
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», (який набув чинності 01.01.2017 року) у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р.» замінено словами і цифрами «по 31.12.2017 р.».
Рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ зі змінами, а саме:
- частина 7 статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень;
- перше речення частини 1 статті 54, відповідно до яких тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;
- положення частини 7 статті 43, першого речення частини 1 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ зі змінами, щодо встановлення максимального розміру пенсії не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та щодо встановлення максимального розміру пенсії тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, не більше 10 740 гривень, - втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016 року.
Законом України від 24.12.2015 р. № 911 -VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (який набув чинності 01.01.2016), частина 5 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень».
Після чого, Законом України від 06.12.2016 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (який набув чинності 01.01.2017 р.), у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ слова і цифри» у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р.» замінено словами і цифрами «по 31.12.2017 р.».
Разом з тим, пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. №911-VІІІ передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року.
Отже, вищевказані положення Закону щодо обмеження максимальним розміром пенсії не може застосовуватися до позивача, оскільки пенсію йому було призначено 14.03.2002 року, а не з 01.01.2016 року.
Крім того, Конституційним Судом України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення законодавства, якими був обмежений максимальний розмір пенсії. Внесення в подальшому змін до Закону шляхом зазначення іншого часового періоду, протягом якого діють обмеження максимального розміру пенсії, за аналогією є неконституційними, оскільки вирішальне значення має не період дії обмеження, а сам факт обмеження прав особи на отримання пенсії у відповідному розмірі.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» також не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі № 522/3093/17, від 16.10.2018 року у справі № 522/16882/17.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було частково порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2018 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову, про задоволення позову.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2018 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Прийняти в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю та викласти абзац третій резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року таким чином:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 22869069) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 червня 2016 року без обмежень максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя: О.Є. Пилипенко
Суддя: О.О.Беспалов
О.М.Кузьмишина