Справа № 761/43617/16-а Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Юзькова О.Л.
Іменем України
18 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Ганечко О.М.,
Коротких А.Ю.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на постанову Шевченківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати нечинним та скасувати рішення Центрального Об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Центральне Об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії, призначеної мені відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України від 12.07.2001 «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідок військової прокуратури Центрального регіону України від 01.11.2016 № № 18-125 ПФ вих.16, 18-126 ПФ вих.16 у розмірі 88 % від суми заробітку за відповідною посадою без обмежень граничного розміру пенсії та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати пенсії з 01.01.2016.
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2017 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_6 у проведенні перерахунку пенсії відповідно до положень с. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001 на підставі довідок військової прокуратури Центрального регіону України від 01.11.2016 №№ 18-125 ПФ вих.16, 18-126 ПФ вих.16 у розмірі 88% від суми заробітку за відповідною посадою без обмежень граничного розміру пенсії з 01.01.2016;
- зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_6 відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001 на підставі довідок військової прокуратури Центрального регіону України від 01.11.2016 №№ 18-125 ПФ вих.16, 18-126 ПФ вих.16 у розмірі 88% від суми заробітку за відповідною посадою без обмежень граничного розміру пенсії з 01.01.2016 з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для перерахунку пенсії відсутні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_6 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру» (від 05.11.1991 з подальшими змінами та доповненнями) та який діяв на час її призначення, у розмірі 88 % від середнього заробітку, до якого включено всі види оплати праці, з якої було сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
ОСОБА_6 17 листопада 2016 року звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 та від 27.07.2016 № 488, на підставі довідки військової прокуратури Центрального регіону України від 01.11.2016 року №№ 18-125 ПФ вих.16, 18-126 ПФ вих.16.
Листом Центрального об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.11.2016 за № 36248/05 повідомлено, що провести перерахунок пенсії немає законних підстав, оскільки згідно п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а тому пенсії за цим Законом не призначаються та раніше призначені пенсії не перераховуються.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_6
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Згідно із частиною 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (далі - Закон № 1789-XII) держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.
Частиною 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії) передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувалися у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
15.07.2015 набув чинності Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон № 1697-VII), згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення: Закон України «Про прокуратуру», крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статі 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали суб'єктивне право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність.
Згідно ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Проте, Кабінетом Міністрів України умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено і відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.
За таких обставин, враховуючи вищевказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що з 15.07.2015 законодавчо встановлені підстави для перерахунку пенсій працівникам прокуратури скасовані, у зв'язку з чим підстав для такого перерахунку немає.
Норми законодавства, якими скасовано право на перерахунок призначених прокурорам пенсій на час розгляду даної адміністративної справи є чинними і не визнані неконституційними.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що при перерахунку пенсії позивачу відповідач повинен був керуватися ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії).
Таким чином, оскільки чинним законодавством України скасовано право на перерахунок призначених пенсій прокурорів, а Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок проведення такого перерахунку, то жодних підстав для визнання протиправними дій (бездіяльності) управління Пенсійного фонду, у даному випадку, апеляційний суд не вбачає.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії працівника прокуратури, яку він отримував до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Окрім того, у відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011 пенсіонерам, яким пенсія &l ;…&? ; призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії &?о;…&? ; (з урахуванням надбавок, підвищень, &?,;…&?в;) перевищує максимальний розмір пенсії &?о;…&? ;, встановлений цим Законом, виплата пенсії &?п;…&? ; (з урахуванням надбавок, підвищень, &?,;…&?в;) здійснюється без &?с;…&?ь; проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії &?о;…&? ; (з урахуванням надбавок, підвищень, &?,;…&?в;) відповідатиме максимальному розміру пенсії &?з;…&? ;, встановленому цим Законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116). У Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Таким чином, у спірних правовідносинах орган Пенсійного фонду здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема у постанові від 22 листопада 2018 року по справі №263/12157/16-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що підстави для перерахунку пенсії позивачу відсутні.
Таким чином, суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції висновки суду не відповідають обставинам справи неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві задовольнити.
Скасувати постанову Шевченківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2017 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя О.М. Ганечко
Суддя А.Ю. Коротких