Справа № 420/6516/18
18 грудня 2018 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Ірини Миколаївни, про визнання помилковими відкриття розділів, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду, з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу, про:
визнання помилковим відкриття розділів «Об'єкт нерухомого майна НОМЕР_1» (розділ відкрито 20.07.2018 року) та «Об'єкт нерухомого майна № НОМЕР_1» (розділ відкрито 20.07.2018 року) державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Іриною Миколаївною;
зобов'язання державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Ірину Миколаївну, провести процедуру видалення/скасування відкриття помилкових розділів у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі за даним позовом, суд виходить з наступного.
Підставою для звернення до суду, позивач зазначила, що має намір укласти договори оренди на земельні ділянки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Славгород», розташовані на території Славородської сільської ради Краснопільського району Сумської області (кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3).
Вищевказані земельні ділянки належать позивачу згідно Свідоцтва на право на спадщину за заповітом від померлого батька - ОСОБА_3.
Проте, під час реєстрації договорів оренди, з'ясувалося, що на вищевказані земельні ділянки, ще до отримання позивачкою Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, вже відкриті іншим реєстратором розділи Реєстру прав та/або внесення записів до розділу Реєстру прав;
Вважаючи відкриття розділів Об'єкт нерухомого майна НОМЕР_1» (розділ відкрито 20.07.2018 року) та «Об'єкт нерухомого майна № НОМЕР_1» (розділ відкрито 20.07.2018 року) державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Іриною Миколаївною помилковими, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Вивчивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи з наступного.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Головне завдання адміністративної юстиції - утвердження верховенства права над адміністративним свавіллям, захист прав і законних інтересів громадян від неправомірних дій і рішень органів виконавчої влади і, врешті-решт, забезпечення законності у сфері публічного управління.
Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об'єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, як правило, майнового інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, аналіз ЦПК України та КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Оскільки позивач звернулась до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно (земельні ділянки, які вона отримала у спадок) для укладення договорів оренди, то цей спір підвідомчий судам цивільної юрисдикції.
Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 640/7794/16-ц (N 14-133цс18).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Єропейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Пред'являючи даний позов до адміністративного суду, позивач виходила з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на протиправності рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» владними управлінським функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулася за державною реєстрацією, права на подання відповідної заяви.
Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору, суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду цивільними судами у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Даний спір не носить характеру публічно-правового та не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а тому має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №396/2550/17.
Зокрема, Верховний Суд вказав, що у справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на будівлю, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, Верховний Суд вкотре наголосив, що у разі, якщо спірні правовідносини пов'язані не лише з діями державного реєстратора, а стосуються спору про право або виконання правочину щодо набуття/припинення таких прав, спір не підсудний адміністративним судам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №823/2042/16 від 04.09.2018 року, зазначено, що такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час реєстрації прав на земельну ділянку, не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства.
У таких спорах, питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Згідно з п.2 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При зазначених вище обставинах, враховуючи, що спір не носить характеру публічно-правового та не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження по справі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст 2, 4, 19, п.2 ч.1 ст.170, 241, 243, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У відкритті провадження по справі № 420/6516/18, за позовною заявою ОСОБА_1 (65058, АДРЕСА_1) до державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Ірини Миколаївни, про визнання помилковим відкриття розділів «Об'єкт нерухомого майна НОМЕР_1» (розділ відкрито 20.07.2018 року) та «Об'єкт нерухомого майна № НОМЕР_1» (розділ відкрито 20.07.2018 року) державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Іриною Миколаївною; зобов'язання державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гребенюк Ірину Миколаївну, провести процедуру видалення/скасування відкриття помилкових розділів у Державному реєстрі прав на нерухоме майно - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили у порядку ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. ст. 293-295 КАС України.
Суддя Балан Я.В.