Справа № 22ц-447/2010 р. Головуючий у I інстанції - Кобилецький І.Ф.
Категорія - цивільна Доповідач - Євстафіїв О.К.
10 лютого 2010 року Апеляційний суд Чернігівської області
у складі:
головуючого - судді Шарапової О.Л.,
суддів: Євстафіїва О.К., Заболотного В.М.,
при секретарі Штупун О.М.,
за участю: позивача ОСОБА_5 та її представника - адвоката адвокатського об'єднання „Чернігівська обласна колегія адвокатів” ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 21 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, Відділення громадянства і реєстрації фізичних осіб Ніжинського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, про виселення та зняття з реєстрації,
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати дане рішення і задовольнити її вимоги.
У листопаді 2009 р. остання пред'явила позов до ОСОБА_7, в якому просила виселити її з АДРЕСА_1 та зобов'язати ВГІРФО Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській обл. зняти її з реєстрації в даній квартирі. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником спірної квартири. У цій квартирі зареєстровані й фактично проживають вона, її син - третя особа ОСОБА_8, відповідач - колишня дружина її сина, а також онука ОСОБА_9 - донька третьої особи й відповідача. Після розлучення ОСОБА_8 з ОСОБА_7 остання втратила статус члена їхньої сім'ї і не веде з ними спільне господарство. Договір найму спірної квартири між нею й ОСОБА_7 не укладався. Відповідач недбало користується спірною квартирою, не сплачує квартплату й вартість спожитих комунальних послуг та не бере участі у витратах на утримання квартири й прибудинкової території. 28.04.2009 р. нею через нотаріуса передано ОСОБА_7 заяву з вимогою до 15.05.2009 р. укласти договір найму спірної квартири, а у разі відмови від укладання такого договору - звільнити цю квартиру й знятися з реєстраційного обліку місця проживання в ній, сплативши всі комунальні та інші платежі за період користування квартирою. Дану заяву відповідач проігнорувала. Отже остання незаконно перешкоджає їй володіти, користуватися й розпоряджатися спірною квартирою.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_5 посилається на наступне.
Суд вирішив справу на підставі ст.ст. 64, 65 ЖК України, але дані статті не регулюють спірні правовідносини.
За змістом ст. 321 ЦК України, ст.ст. 156, 162 ЖК України ОСОБА_7 має право користуватися належною їй квартирою лише за плату, обумовлену у відповідній угоді між ними, т.я. вони не укладали угоду про безоплатне користування квартирою. Висновок місцевого суду про те, що відповідач повністю сплачує плату за послуги водопостачання і газопостачання спірної квартири, є невірним - мається велика заборгованість по сплаті за послуги з водопостачання, а у зв'язку з неоплатою послуг з газопостачання до квартири припинено газопостачання.
Поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_7 відмовилася від укладення з нею договору найму квартири.
Висновок суду про те, що відповідача може бути виселено з квартири, про яку йдеться, лише з передбачених ст. 116 ЖК України підстав, є помилковим, оскільки дана норма права застосовується до осіб, які є членами сім'ї власника, а ОСОБА_7 не має такого статусу.
Судом не враховано, що вона (ОСОБА_5.) має намір проживати у спірній квартирі.
В судовому засіданні ОСОБА_5 та її представник підтримали апеляційну скаргу, а ОСОБА_7 її не визнала. Сенс заперечень останньої зводиться до того, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Постановляючи рішення, суд І інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 як член сім'ї ОСОБА_5 вселилася до спірної квартири та зареєструвала своє місце проживання в цій квартирі, у зв'язку з чим вона набула рівного з позивачем права користування даною квартирою, що у ході судового розгляду справи не встановлено фактів чинення ОСОБА_7 перешкод ОСОБА_5 у користуванні квартирою, несплати ОСОБА_7 квартплати й абонентської плати за спожиті комунальні послуги та недбалого використання останньою квартири. Ці висновки суду є правильними.
Так, місцевим судом на підставі належних та допустимих доказів вірно встановлено наступне.
Позивач з 20.12.2001 р. є власником АДРЕСА_1.
26.01.2002 р. відповідач поселилася у вищевказану квартиру як член сім'ї її власника - як дружина третьої особи ОСОБА_8 - сина ОСОБА_5 При вселенні ОСОБА_7 до спірної квартири між нею й позивачем не було іншої угоди про порядок користування квартирою.
Шлюб між відповідачем і ОСОБА_8 розірвано 01.02.2008 р.
Жодного доказу того, що ОСОБА_7 чинить позивачеві перешкоди в користуванні спірною квартирою, у справі нема.
Твердження останньої про те, що відповідач не сплачує квартплати й абонентської плати за спожиті комунальні послуги та недбало використовує квартиру, спростовуються наявними у справі довідкою житлово-експлуатаційного органу, на балансі якого перебуває квартира, копіями квитанцій про сплату ОСОБА_7 квартплати й вартості спожитих комунальних послуг та проектної документації на реконструкцію квартири. Ці документи ОСОБА_5 ні у який спосіб не спростувала.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 відмовилася від укладення з позивачем договору найму квартири, що відповідач не є членом сім'ї ОСОБА_5 і що остання має намір проживати у спірній квартирі, не свідчать про незаконність оскаржуваного рішення, виходячи з такого.
Частина 2 ст. 321 ЦК України передбачає, що особа може бути обмежена у здійсненні права власності у випадку і в порядку, встановлених законом. Саме таке обмеження й міститься у ст. 156 ЖК України. Даною статтею встановлено, що члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника квартири належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього ж Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням.
Виходячи з сенсу ч. 2 ст. 64 ЖК України, відповідач, будучи в момент вселення до спірної квартири дружиною сина власника квартири (невісткою), була членом сім'ї позивача. Тому ОСОБА_7 має рівне з ОСОБА_5 і ОСОБА_8 право користування квартирою, що є об'єктом спору по справі. Тож ті обставини, що вона перестала бути членом сім'ї ОСОБА_5 через шість років після вселення до її квартири, що вона відмовилася від укладання з позивачем договору найму спірної квартири та що позивач має намір проживати у цій квартирі, в силу наведених норм права не є підставами для задоволення позову. Також по справі не встановлено жодної іншої обставини, передбаченої ЖК України як підстава для виселення ОСОБА_7 - члена сім'ї позивача з належної останній квартири.
Тож оскаржуване рішення, виходячи з доводів апеляційної скарги, має бути залишене без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Ніжинського міськрайонного суду від 21 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: