ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
14 грудня 2018 року м. Київ № 640/20370/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенко К.С., ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1
до третя особа на стороні Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (згідно позову) про Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації Михайленко Лілія Михайлівна визнання протиправним та скасування розпорядження
ОСОБА_1 (адреса: 02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (адреса місцезнаходження юридичної особи: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, буд. 11, ідентифікаційний код - 37388222),в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати розпорядження № 545 про визначення участі матері у вихованні дитини, яке було прийнято 09.08.2018 головою Дарницької у м. Києві РДА.
В якості підстав позову позивач зазначив, що рішенням Дарницього районного суду м. Києва від 02.03.2018 у справі № 763/20602/17 ОСОБА_1 було передано дитину та визначено місце її проживання, проте 09.08.2018 Дарницькою у м. Києві РДА прийнято рішення, яким надано право матері брати участь у спілкуванні з дитиною. Позивач, вважаючи час перебування з матір'ю надто великим стресом для дитини, з вказаним рішенням не погоджується, вказує на поверхневість даного рішення, його прийняття без урахування інтересів та бажань дитини, у зв'язку з чим і звернувся з позовом до адміністравтивного суду.
Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з .....питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.....". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Предметом даного спору є оскарження розпорядження № 545 про визнання участі матері у вихованні дитини, яке було прийнято 09.08.2018 головою Дарницької у м. Києві районної державної адміністрації.
Пункт перший частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Частиною другою статті 157 Сімейного кодексу України передбачено право того із батьків, хто проживає окремо від дитини, на особисте спілкування з нею.
Відповідно до частини першої статті 19 Сімейного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
Статтею 158 Сімейного кодексу України, передбачено вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Частина друга статті 79 Цивільного кодексу України: рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.
Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Пунктом 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заяви № 29458/04 та №29465/04) визначено, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".
У підпункті 4.2 пункту 4 Рішення від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) Конституційний Суд України зазначив, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Таким чином, з огляду на зазначене, враховуючи, що предметом спору у даній справі є оскарження рішення суб'єкта владних повноважень у відносинах, що склались щодо визначення участі матері у вихованні дитини, що за своєю суттю є сімейними, тобто приватноправовими, суд доходить висновку, що дана справа не пов'язана із захистом прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, а відтак даний спір не належить до юрисдикції адміністративного суду, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Така ж правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2018 у справі № 500/6325/17 та від 04.08.2018 у справі № 496/4271/16-а.
Згідно з частиною п'ятою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до вимог частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 240, 243, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити ОСОБА_1 (адреса: 02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини четвертої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. Згідно частини першої статті 295 та частини першої статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко