05 грудня 2018 року 09 год. 45 хв.Справа № 280/4740/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати дії Запорізького приміського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області в частині припинення виплати пенсії ОСОБА_1 протиправними; зобов'язати Запорізьке приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити виплату пенсії позивачу з моменту її припинення, тобто з 01.03.2016 та здійснити позивачу виплату компенсації втрати частини доходів з 01.03.2016 по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи, на даний час перебуває на пенсійному обліку в Запорізькому приміському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком. Вказує, що відповідачем починаючи з березня 2016 року було припинено здійснення пенсійних виплат позивачу на підставі інформації, отриманої з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, де зазначено статус «переселенець не зареєстрований». Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам Конституції України та інших нормативно-правових актів. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 14.11.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №808/4740/18.
28 листопада 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх.. № 38806), в якому позивач послався на те, що 25.02.2016 в результаті отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб позивачу припинено виплату пенсії з березня 2016 року з причин «переселенець не зареєстрований». Листом від 23.10.2018 № 6506/05 позивачу повідомлено про причини припинення та умови поновлення виплати пенсії. У свою чергу позивач не поінформував Управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації про своє фактичне місце проживання. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним вимогами. Просить у позові відмовити.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно довідки НОМЕР_2 від 23.12.2014 ОСОБА_2 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з міста Сніжне Донецької області і отримувала пенсію у Запорізькому приміському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Листом від 23.10.2018 № 6505/05 Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомлено представника позивача про те, що 25.02.2016 в результаті отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з березня 2016 року, так як має статус - «переселенець не зареєстрований». Після припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за поновленням не зверталась.
Позивач не погодившись з діями відповідача щодо припинення виплати пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).
Частиною 3 статті 4 цього Закону передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 цього ж Закону встановлено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, серед іншого, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
За змістом частини 1 статті 58 Закону № 1058-ІV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Відповідно до статті 47 згаданого Закону пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частинами 1 та 2 статті 49 Закону № 1058-ІV передбачені підстави для припинення виплати пенсії, а саме: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом (частина 1).
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина 2).
З аналізу наведених норм слідує, що пенсії згідно із Законом № 1058-ІV призначаються, припиняються і поновлюються відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України і саме цей орган Пенсійного фонду відповідає за призначення, припинення та поновлення їх виплати.
Припинення виплати пенсії повинно оформлюватися відповідним рішенням територіального органу Пенсійного фонду, проте у даному випадку таке рішення не приймалось, що свідчить про недотримання відповідачем встановленого частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» порядку вирішення цього питання. Також рішення територіального органу Пенсійного фонду повинно містити підставу для припинення виплати пенсії, а оскільки вказане рішення відповідачем не прийнято, то встановити обставину, яка стала підставою для припинення виплати пенсії позивачу неможливо.
У відзиві на позовну заяву підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідач посилається на отриману інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 № 365.
Водночас, як свідчить аналіз положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, припинення виплати пенсії можливе лише з підстав, визначених у частині 1 статті 49 цього Закону.
Наведений у вказаній нормі перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, про що неодноразово вказував Верховний Суд у своїх судових рішеннях, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 235/4162/17, від 14 березня 2018 року у справі № 243/6815/17 та від 24 квітня 2018 року у справі № 225/3766/17.
Стосовно посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 № 365 суд зазначає наступне.
Перелік підстав для припинення виплати пенсії, що визначений частиною 1 статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У преамбулі до Закону № 1058-ІV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 № 365, є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, суд дійшов висновку, що зміна місця проживання, на що посилається відповідач не є передбаченими законом підставами для припинення виплати пенсії.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (витяг з п. 25 цього рішення).
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (витяг з п. 25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 року та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту припинення виплати пенсії, тобто з березня 2016 року.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду із даними позовними вимогами, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.
Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі "Мельник проти України" № 23436/03).
Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-VI, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Оскільки судом встановлено, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб'єкта владних повноважень -, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Вказаний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 по справі № 646/6250/17.
Щодо вимог позивача нарахування та виплати компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушеннями строків її виплати з 01.03.2016, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»передбачає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Дія зазначених положень Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, і заробітна плата (грошове забезпечення).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону № 1058-IV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17) та Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 року ( №185/515/16-а (2а-185/5/17)).
Водночас, первинною умовою нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати є наявність вини відповідача.
Вина відповідача у невиплаті позивачу пенсії з 01.03.2016 була встановлена в ході розгляду справи, у зв'язку з чим існує і заборгованість за пенсійними виплатами, а відтак і база нарахування компенсації.
Зважаючи не наведене, суд також задовольняє позов у вказаній частині.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, оскільки відповідачем не доведено належним чином правомірність припинення виплати пенсії позивачу у березні 2016 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ч.1 та 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача - Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у місячний строк, від дня набрання законної сили судовим рішенням в даній справі, подати до суду звіт про виконання судового рішення.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи те, що судом не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов'язання вчинити дії по її виплаті, суд не знаходить підстав для звернення до негайного виконання рішення частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (70043, АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69089, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Істоміна, 6, код ЄДРПОУ 41251296) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Запорізького приміського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016.
Зобов'язати Запорізьке приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту її припинення, а саме: з 01.03.2016.
Зобов'язати Запорізьке приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01.03.2016.
Встановити судовий контроль за виконанням рішення в даній адміністративній справі та зобов'язати Запорізьке приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 14.12.2018.
Суддя Л.Я. Максименко