Провадження № 22-ц/803/741/18 Справа № 182/3018/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
12 грудня 2018 року м.Кривий Ріг
Справа № 182/3018/16-ц
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Чубіна А.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об' єднання "Індустріал - Сервіс",
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року, яке ухвалено суддею Рунчевою О.В. о 16 годині 29 хвилин у місті Нікополі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об' єднання "Індустріал - Сервіс" (надалі - ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс») про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 27 березня 2013 року він був прийнятий на роботу в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» на посаду начальника служби безпеки з випробувальним терміном три місяці. При прийомі на роботу він написав відповідну заяву та разом з іншими документами: паспортом, трудовою книжкою, документами про освіту передав спеціалісту по персоналу підприємства, ОСОБА_2, для оформлення.
В цей же день йому була надана необхідна перепустка № 164 від 27 березня 2013 року для входу на територію ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та він був допущений до роботи.
З невідомих причин необхідні документи по прийому на роботу: наказ №15- кН, трудовий договір, договір про нерозголошення відомостей та договір про повну індивідуальну відповідальність були оформлені 26 квітня 2013 року, заробітна плата за період роботи з 27 березня 2013 року по 25 квітня 2013 року в розмірі 4000 грн., яка встановлена відповідною службовою запискою від 27 березня 2013 року - не виплачена.
За час роботи в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» він добросовісно виконував обов'язки по забезпеченню економічної безпеки підприємства, згідно посадової інструкції та у відповідності до вимог нормативно- правових актів ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс». За цей час йому виплачувалась заробітна плата, яка періодично підвищувалась: з 26 квітня 2013 року в розмірі 4000 грн., з 20 травня 2013 року - 5000 грн., відповідно до службової записки від 20 травня 2013 року, та з 01 липня 2014 року - 7000 грн., згідно службової записки від 25.06.2014 року.
Починаючи з жовтня 2014 року, заробітну плату на підприємстві стали виплачувати частинами та з затримками, що призвело до виникнення значної заборгованості перед ним та іншими працівниками. З метою зменшення зростаючої заборгованості та обов'язкових відрахувань до бюджету, керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» почало відправляти працівників підприємства в безоплатні відпустки та розривати з ними трудові контракти.
В березні 2015 року сума заборгованості по його заробітній платі склала 26577 грн., що підтверджується відповідною довідкою бухгалтерії ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» від 16 березня 2015 року. З метою отримання зароблених грошей він неодноразово звертався до керівництва відповідача з відповідними проханнями, але безрезультатно.
31 березня 2015 року з ним було припинено трудовий договір, ніби-то за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. Під час звільнення з ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» і до теперішнього дня керівництво підприємства безпідставно не сплатило йому заборгованість по заробітній платі та інші суми, належні при звільненні.
Весь цей час він продовжував в усному порядку звертатися до керівництва ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» з проханням виплатити заборгованість по заробітній платі, звертався письмово 26 травня 2016 року, на що отримав відповідь з погрозою непогашенням заборгованості взагалі.
Вважає, що вказані дії керівництва ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» являються незаконними, порушують його права та вимоги діючого законодавства України.
Зокрема, використовуючи його працю в період часу з 27 березня 2013 року по 26 квітня 2013 року без укладеного трудового договору, відповідач грубо порушив права на працю, гарантовані ст.ст. 43,45,46 Конституції України, вимоги законодавства про працю, передбачені ст. ст.24, 24-1, 26, 48, 253 КЗпП України.
Також зазначає, що при прийнятті на роботу з вини керівника ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та всупереч положенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок», затвердженої наказом Міністерства праці, Мін'юсту, Міністерства соцзахисту населення України №58 від 29 липня 993 року, в його трудовій книжці не був здійснений відповідний запис про прийняття на роботу 27 березня 2013 року.
Всупереч вимог ст.115 КЗпП України та ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» не виплатило йому заробітну плату в розмірі 87979,96 грн. (згідно розрахунку від 29 листопада 2017 року).
Згідно службової записки від 01 липня 2014 року розмір його заробітної плати складав 7000 грн. на місяць. Цей розмір також нараховувався в останні два місяці, що передували звільненню 31 березня 2015 року.
Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає суму 168953,58грн. з урахуванням того, що часом затримки є період з 31 березня 2015 року по 29 листопада 2017 року, або 677 робочих днів, та склав 349,31 (середньоденний заробіток) x 677= 236482,878 грн, з урахуванням виплати відповідачем 10170,29 - 226312,58 грн.
Також зазначає, що керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс», в порушення ст.8З КЗпП України, не сплатило йому компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 12228,19 грн., з урахуванням виплати йому ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» суми 4888 грн.
Крім того, відповідач не виплатив йому індексацію заробітної плати в сумі 31481,29 грн., з урахуванням виплати йому ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» суми 1670,76 грн., чим порушив вимоги ст.95 КЗпП України, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та постанови Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року.
Враховуючи, що відповідач здійснив затримку у виплаті заробітної плати та інших сум більш ніж на один місяць, останній зобов'язаний здійснити йому компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Так, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати складає суму 262800,68 грн., з урахуванням виплати йому 14 квітня 2017 року ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» суми 4365,41 грн.
Порушення керівництвом ТОВ «ВО «Індустріал- Сервіс» його законних прав поставили його у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування його сім'ї, наслідком чого стало виникнення в нього тяжкого психологічного стану. Згідно ст. 237? КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В зв'язку з цим відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює в 10000 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь наступні суми: невиплачену заробітну плату в розмірі 87979,96 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 226312,58 грн., з урахуванням того, що часом затримки є період з 31 березня 2015 року по 29 листопада 2017 року, або 677 робочих днів; компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 12228,19 грн.; індексацію заробітної плати в сумі 31481,29 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 262800,68 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та невірне застосування норм матеріального права. Зокрема, позивач вважає, що судом не було надано належної оцінки видачі йому, як начальнику служби безпеки, перепустки саме 27.03.2013 року та службових записок про встановлення йому заробітної плати з цього часу, що підтверджує факт перебування у трудових відносинах з позивачем саме з цього часу, а не з квітня 2013 року. Також, позивач вказує на те, що судом безпідставно було прийнято докази відповідача, адже керівництво ТОВ «ВО «Індустріал- Сервіс» ніколи не дотримувалося вимог штатних розписів, встановлювало собі та працівникам заробітну плату в інших розмірах, надбавки, доплати, відповідно до наказів та службових записок, про що ним було надано суду належні докази. На підтвердження доводів апеляційної скарги позивачем додано розрахунок заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам.
При цьому, позивач вказує й на те, що заочним рішенням цього ж суду було повністю задоволено його вимоги, а при новому розгляді справи, суд, оцінюючи ті ж самі докази, дійшов зовсім протилежного висновку.
Не погоджується позивач й з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на його користь моральної шкоди лише у розмірі 500,00 грн., що, на його думку, є неспівмірними із розміром завданої шкоди та навіть не покриває його витрати на лікування.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ТОВ «ВО «Індустріал- Сервіс»зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Крім того, відповідач просить відмовити у задоволенні клопотання позивача про долучення до матеріалів справи довідки від 20.07.2018 року та розрахунку від 03.08.2018 року.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представника відповідача ТОВ «ВО «Індустріал- Сервіс»- Носову В.І., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що наказом № І4-кН від 22 квітня 2013 року, з метою контролю за збереженням майна підприємства, порядку та безпеки працівників та відвідувачів, до штатного розкладу ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» було введено посаду начальника служби безпеки з посадовим окладом 3000,00 грн (т. 1 а.с. 88).
Згідно наказу № 15-кН від 26 квітня 2013 року на посаду начальника служби безпеки ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» було призначено ОСОБА_1, на підставі заяви ОСОБА_1 про прийом на роботу на посаду начальника служби безпеки від 26 квітня 2013 року (т. 1 а.с. 89-90), про що було внесено запис №10 до трудової книжки позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с.8-9).
26 квітня 2013 року між ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та ОСОБА_1 було укладено безстроковий трудовий договір, яким встановлені обов'язки сторін, режим праці та порядок її оплати, зміни істотних умов праці, відсторонення від роботи, дисциплінарні стягнення, відповідальність сторін та порядок припинення трудового договору (т. 1 а.с. 91). Згідно пункту 8 трудового договору, за виконання обов'язків, передбачених договором, працівнику встановлюється посадовий оклад згідно штатного розкладу.
Згідно штатного розкладу ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс», станом на 01 липня 2013 року, затвердженого наказом № 22-кН від 01 липня 2013 року, та станом на 01 січня 2014 року, затвердженого наказом № 53- кН від 31 грудня 2013 року, заробітна плата за посадою начальник служби безпеки встановлена у розмірі 3000,00 грн. та не змінювалася (т. 1 а.с. 104-125).
Наказом № 113 від 15 листопада 2013 року на ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» було встановлено з 20 січня 2014 року неповний робочий тиждень для всіх підрозділів підприємства тривалістю три дні з режимом роботи понеділок, середа, п'ятниця з 8-годинною робочою зміною. Зазначений наказ було доведено до відома всіх працівників підприємства, зокрема ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у додатку до наказу із зазначенням дати ознайомлення із наказом - 15 листопада 2013 року (т. 1 а.с. 92-94) .
Наказом № 5-1 від 31 січня 2014 року на ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» з 01 квітня 2014 року скасовано дію наказу №113 від 15 листопада 2013 року та встановлено неповний робочий тиждень з неповним робочим днем для всіх підрозділів підприємства тривалістю два дні з режимом роботи вівторок, четвер з 4-годинною робочою зміною (т. 1 а.с. 95-97).
Наказом № 47-1 від 26 листопада 2014 року на ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» з 01 лютого 2015 року скасовано дію наказів № 5-1 від 31 січня року та 38 від 30 вересня 2014 року та встановлено графік роботи, зокрема для начальника служби безпеки ОСОБА_1, з понеділка по четвер по 4 години, перша п'ятниця місяця 2 години. Зазначений наказ було доведено до відома ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у наказі (т. 1 а.с. 98-99).
Наказом № 54 від 29 грудня 2014 року на ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» внесено зміни у графік виходу робітників підприємства в січні місяці, ОСОБА_1 встановлено графік роботи - 08 січня 2015 року - 5 год., з 13 січня 2015 року - по 4 год. щодня. Зазначений наказ було доведено до відома ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у наказі (т. 1 а.с. 100-101).
Згідно наказу № 30-кН від 31 березня 2015 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника служби безпеки, згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України, з ініціативи працівника, на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення від 17 березня 2015 року (т. 1 а.с. 102-103), про що вчинено запис №11 у трудовій книжці ОСОБА_1 за № 11 (т.1 а.с.9, 15).
Згідно повідомлення Управління з питань праці Головного управління Дерджпраці у Дніпропетровській області від 20 березня 2017 року (т. 1 а.с. 200-202), за результатами проведення позапланової перевірки в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» встановлено, що згідно штатних розкладів підприємства, наказу від 26 квітня 2013 року № 15-нК, безстрокового трудового договору від 26 квітня 2013 року, позивачеві встановлено посадовий оклад в сумі 3000,00 грн., який протягом роботи не змінювався. Згідно довідки ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» Положення про оплату праці та Положення про преміювання не розроблялися та не затверджувалися.
Місячний фонд заробітної плати ОСОБА_1, за період роботи з квітня 2013 року по 31 березня 2015 року, складався лише з посадового окладу.
В той же час індексація заробітної плати за період з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2015 року проведена не одночасно з нарахуванням та виплатою заробітної плати за місяць, доходи за який підлягали індексації, а нарахована у розмірі 2075,47 грн. у лютому та виплачена з утриманням податків у розмірі - 1670,76 грн. тільки в ході перевірки - 14 березня 2017 року, тобто з порушенням встановлених строків виплати більше як за один місяць, що є порушенням вимог ч. 6 ст. 95, ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 21, ст. 33 Закону України «Про оплату праці».
Також Управлінням з питань праці Головного управління Дерджпраці у Дніпропетровській області було встановлено, що відповідачем за нарахованою позивачу заробітною платою за період роботи з 26 квітня 2013 року по 31 березня 2015 року проведено розрахунки у повному обсязі.
У зв'язку з порушенням строків виплати індексації, згідно вимог ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та абз 7 п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, позивачу нарахована компенсація втрати частини заробітної плати за період з 01 квітня 2015-28 лютого 2017 року, у сумі 5422,87 грн. та виплачена з утриманням податків у сумі 4365,41 грн. У зв'язку з виплатою індексації та компенсації за невиплату індексації, нарахований середній заробіток у сумі 12633,90 грн. та виплачений з утриманням податків у сумі 10170,29 грн. Всього ОСОБА_1 були нараховані суми у загальному розмірі 20132,24 грн. та сплачені з утриманням всіх необхідних платежів у сумі 16206,46 грн. (т. 2 а.с. 97-103).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрутованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 24 КЗпП України).
Згідно із ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.5 ст.97 КЗпП оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Частиною 1 статті 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні приписи зафіксовані у ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці».
Згідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ч.1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із положеннями ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З системного аналізу статей 21, 94, 83, 116 233 КЗпП України виходить, що судовому захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника служби безпеки ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» наказом № 15-кН від 26 квітня 2013 року, на підставі його особистої заяви про прийом на роботу на посаду начальника служби безпеки від 26 квітня 2013 року (т. 1 а.с. 89-90), про що було внесено запис №10 до трудової книжки позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с.8-9), а 26 квітня 2013 року між ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та ОСОБА_1 було укладено безстроковий трудовий договір, яким встановлені обов'язки сторін, режим праці та порядок її оплати, зміни істотних умов праці, відсторонення від роботи, дисциплінарні стягнення, відповідальність сторін та порядок припинення трудового договору (т. 1 а.с. 91).
Отже, зважаючи на відсутність доказів прийняття позивача ОСОБА_1 на посаду начальника служби безпеки ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» з 27 березня 2013 року, а також щодо виконання ним таких посадових обов'язків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за період з 27 березня 2013 року по 26 квітня 2016 року та компенсації за невикористану відпустку за цей період роботи.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції перепустки на ім'я ОСОБА_1 №164 від 27.03.2013 року, із зазначенням його посади, як начальник служби безпеки ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс», колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки, з копії даної перепустки не вбачається, якою саме посадовою особою ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» вона була видана, та зважаючи на засвідчення цієї перепустки печаткою служби безпеки ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» (посаду начальника якої обіймав позивач з 26 квітня 2013 року) і зазначення у ній відомостей, які суперечать іншим матеріалам справи, колегія суддів критично сприймає даний доказ та вважає його неналежним.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати складає основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, наказом № І4-кН від 22 квітня 2013 року до штатного розкладу ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» було введено посаду начальника служби безпеки з посадовим окладом 3000,00 грн (т. 1 а.с. 88).
Згідно наказу № 15-кН від 26 квітня 2013 року на посаду начальника служби безпеки ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» було призначено ОСОБА_1, на підставі заяви ОСОБА_1 про прийом на роботу на посаду начальника служби безпеки від 26 квітня 2013 року (т. 1 а.с. 89-90), про що було внесено запис №10 до трудової книжки позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с.8-9).
26 квітня 2013 року між ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та ОСОБА_1 було укладено безстроковий трудовий договір, згідно п. 8 якого, за виконання обов'язків, передбачених договором, працівнику встановлюється посадовий оклад згідно штатного розкладу (т. 1 а.с. 91).
Згідно із штатного розкладу ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» станом на 01 липня 2013 року, затвердженого наказом № 22-кН від 01 липня 2013 року, та станом на 01 січня 2014 року, затвердженого наказом № 53- кН від 31 грудня 2013 року, заробітна плата за посадою начальник служби безпеки встановлена у розмірі 3000,00 грн. та не змінювалася (т. 1 а.с. 104-125).
Отже, доводи позивача про те, що фактично йому встановлювалася та мала бути виплачена заробітна плата у іншому розмірі ніж 3000,00 грн. не знайшли свого підтвердження, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів.
Таким чином, колегія суддів відноситься критично до доказів наданих позивачем, а інших доказів, які б могли підтвердити факт наявності заборгованості по заробітній платі позивачем не надано.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено порушення ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» трудового законодавства щодо оплати праці по відношенню до ОСОБА_1 в частині невиконання вимог ч. 6 ст. 95, ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 21, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» щодо порушення строків виплати нарахованої індексації заробітної плати за період з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2015 року, які були усунуті роботодавцем лише після проведення перевірки Управлінням з питань праці Головного управління Дерджпраці у Дніпропетровській області, що потягло за собою нарахування ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» позивачеві компенсації втрати частини заробітної плати за період з 01 квітня 2015-28 лютого 2017 року у сумі 5422,87 грн. та середнього заробітку за період затримки розрахунку у сумі 12633,90 грн. Всього ОСОБА_1 були нараховані суми у загальному розмірі 20132,24 грн. та сплачені з утриманням всіх необхідних платежів у сумі 16206,46 грн. (т. 2 а.с. 97-103).
Оскільки, судом було вірно встановлено порушення права позивача щодо своєчасного отримання індексації заробітної плати, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Так, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 4, 5, 11, 13 ЦПК України).
Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України №6-23цс12 від 25.04.2012 року.
При визначенні розміру моральної шкоди суд вірно виходив із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого конституцією права на оплату праці, характеру та способу заподіяння моральної шкоди, враховавши також ту обставину, що порушення трудового законодавства були усунуті роботодавцем добровільно. Враховуючи характер неправомірних дій відповідача, доведену позивачем глибину душевних страждань та обставини справи, дотримуючись принципу розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає що судом першої інстанції вірно визначено розмір моральної шкоди у сумі 500,00 грн. та доводи апеляційної інстанції правильність таких висновків суду не спростовують.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: