Житомирський апеляційний суд
Справа №295/8033/18 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.
Категорія 57 Доповідач Галацевич О. М.
12 грудня 2018 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й.,
з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №295/8033/18 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1,
на рішення Богунського районного суду м. Житомира, ухвалене 04 вересня 2018 року суддею Лєдньовим Д.М. у м. Житомирі,
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, у якому просила визнати порушення з боку публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) статей 4, 6, 10, 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», прав споживача при укладенні та виконанні кредитного договору №ZREWGK0000000001 від 18.08.2008.
В обґрунтування позову зазначила, що вказаний договір укладений з порушенням її прав, як споживача, та не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, їй Банком не надано детальної інформації по договору у письмовій формі щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, відсоткової ставки, вартості всіх послуг. Крім того, послалася на безпідставне включення до договору положень про обов'язкову сплату нею страхових платежів, винагороди та інших додаткових платежів, визначення подвійного розміру відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді штрафу та пені.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове - про задоволення її позову, вирішити питання розподілу судових витрат.
На її думку, суд не надав належної оцінки обставинам, якими вона обгрунтовувала свої позовні вимоги, не витребував та не дослідив в судовому засіданні копію кредитної справи, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, враховуючи наступне.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).
Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію (ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до ст. 11 Закону (в редакції станом на день укладення договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Згідно зі ст. 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.08.2008 між сторонами укладено кредитний договір, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальникові - ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 18.08.2008 по 18.08.2028, включно у вигляді не поновлювальної лінії в розмірі 151717,0 грн, з них - 122977,0 грн на придбання нерухомості, з них 118000,0 грн - на придбання нерухомості шляхом видачі готівки через касу, а також 3540,0 грн - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 847,0 грн - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 590,0 грн - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 28740,0 грн - на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,67 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,0% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04 % річних від суми зарезервованих ресурсів (а.с. 11-13).
Тотожні умови викладено за текстом додатку № 1 до договору, яким визначено загальну вартість кредиту, річну процентну ставку на залишок кредиту, щомісячну винагороду за резервування ресурсів, розмір винагороди за надання фінансового інструменту (а.с. 13, оборот).
Укладенню кредитного договору передувало заповнення 15.08.2008 позичальником анкети-заяви, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 ознайомилась і погодилась з умовами кредитування, які були надані їй у письмовій формі. Своїм підписом вона підтвердила факт надання їй інформації про умови кредитування; мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями Позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови тощо (а.с. 32).
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між Банком та ОСОБА_1 укладено також договір іпотеки, відповідно до якого остання передала в іпотеку Банку належне їй нерухоме майно (а.с. 14-18).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги направлені на підтвердження певного факту, водночас, не є вирішенням спору по суті між сторонами, оскільки в їх обмеженому формулюванні, не припиняють та не змінюють правовідносини між учасниками.
Такий висновок суду є правильним, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Разом з тим, способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України, до яких належить: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання порушення з боку Банку певних статей Закону України «Про захист прав споживачів», прав споживача при укладенні та виконанні кредитного договору не спрямовані на захист права (законного інтересу) та не можуть бути самостійним предметом розгляду у суді. Тому обраний нею спосіб захисту є неефективним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не призводить до відновлення її прав, оскільки залишається чинним кредитний договір, а сама по собі констатація фактів допущення відповідачем порушення вимог закону, не може виступати окремим предметом позовних вимог.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Доводи апеляційної скарги аналогічні підставам позову були предметом дослідження судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.
Посилання на не дослідження судом копії кредитної справи не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, так як позивач не обґрунтував, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист порушеного (невизнаного) права.
Обставини, якими ОСОБА_1 обгрунтовувала свої позовні вимоги, у тому числі щодо безпідставного включення до договору положень, які суперечать закону, можуть бути предметом розгляду у спорі про визнання недійсним правочину.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 вересня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 17 грудня 2018 року.