м. Вінниця
11 грудня 2018 р. Справа № 0240/3787/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,
за участю:
секретаря судового засідання: Медвідь І.О.,
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
розглянувши у підготовчому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення
23.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району від 14.06.2001 року.
Ухвалою суду від 29.10.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.11.2018 року.
20.11.2018 року до суду надійшла заява відповідача в якій просили розгляд справи здійснювати за їх відсутності. При вирішенні справи по суті поклались на розсуд суду.
Також, 20.11.2018 року до суду надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 20.11.2018 року підготовче судове засідання відкладено на 11.12.2018 року.
В судовому засіданні 11.12.2018 року судом поставлено на розгляд питання про закриття провадження в адміністративній справі, в зв'язку із неналежністю розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Представник позивача, в судовому засіданні щодо вирішення даного питання поклалась на розсуд суду.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, судом з'ясовано, що предметом оскарження в даній справі є рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 14 червня 2001 року, яким поновлено дію державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1387 га., зареєстрованого в Стрижавській селищній раді за № 1023 від 20.04.1999 року.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 вказує, що рішенням Стрижавської селищної ради від 27.02.1997 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" йому - ОСОБА_1 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1 розміром 0,25 га.
В подальшому, рішенням Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 04.02.1999 року ОСОБА_3 було безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку 0,1387 га за рахунок земельної ділянки розміром 0,20 га, що знаходилась у користуванні ОСОБА_1 20 квітня 1999 року на підставі цього рішення було видано державний акт на зазначену земельну розміром в 0,1387 га на ім'я ОСОБА_3
Рішенням Вінницького районного суду від 18 січня 2000 року рішення Стрижавської селищної ради від 04.02.1999 року, в частині безкоштовної передачі земельної ділянки площею 0,1387 га ОСОБА_3, визнано неправомірним та визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю, який виданий на його ім'я
Крім того, вказаним рішенням суду визнано за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою площею 0,1387 га в АДРЕСА_1 в межах вказаних в державному акту на право приватної власності на землю від 20.04.1999 року.
Як вказує позивач в своєму позові рішення суду на даний час є чинним та ніким не скасоване.
Разом з тим, як стало відомо позивачу, рішенням Стрижавської селищної ради Вінницького району від 14.06.2001 року, крім іншого, ОСОБА_3 поновлено дію державного акту на право власності на земельну ділянку 0,1387 га зареєстрованому в Стрижавській селищній раді № 1093 від 20 квітня 1999 року.
Вважаючи таке рішення органу місцевого самоврядування протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи питання щодо підсудності даного спору адміністративному суду, суд виходив з наступного.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Вказані норми права встановлюють, що в порядку адміністративного судочинства захищаються права та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин. Публічно - правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві.
Таким чином, до адміністративного суду з адміністративним позовом має право звернутись особа за захистом саме публічного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин.
Суд зазначає, що публічно-правовим спором в адміністративному судочинстві є не будь-який спір, у якому однією із сторін є орган публічної адміністрації, а лише той, що випливає із здійснення таким суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо скаржника. Тобто, для наявності такого спору є обов'язковим наявність зв'язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.
Звернення особи з позовом до суду на захист іншого крім публічного права, свободи чи інтересу, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд звертає увагу на те, що у даному випадку, спір виник щодо земельної ділянки на яку вже оформлено право власності.
Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватно - правових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
Суд, вирішуючи спір, має з'ясувати чи є він приватно - правовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.
Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2, 5 Земельного кодексу України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
З огляду на зміст позовної заяви, характеру спірних правовідносин та з'ясованих обставин, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний спір, що виникає із визначення права на земельну ділянку, яке підлягає врегулюванню на підставі норм Цивільного кодексу України, а відтак підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Позиція суду узгоджена з позицією Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року справа № 750/3322/17(провадження № 14-110цс18), в постановах Верховного суду України від 11 листопада 2014 року №21-493а14, від 16 грудня 2014 року №21-544а14, від 09 грудня 2014 року №21-308а14, від 25 листопада 2015 року (справа № 339/113/14-а) та 11 жовтня 2016 року (справа № 21-2158а16).
Згідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу вказаних норм права вбачається, що предметом адміністративного позову може бути визнання неправомірними лише тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які безпосередньо впливають на права та обов'язки позивача у сфері саме публічно-правових відносин.
Окрім вище зазначеного, суд звертає увагу на те, що при визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи суд виходить з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що спір, з метою вирішення якого позивач звернувся до суду, виник у зв'язку із встановлення права власності.
Тобто, даний позов спрямований на захист прав у сфері цивільно-правових, а не публічно-правових відносинах, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі, роз'яснивши позивачеві право на звернення з позовом до суду цивільної юрисдикції.
Керуючись статтями 238, 239, 295 КАС України суд, -
Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення закрити.
Роз'яснити позивачу його право на звернення з позовом в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлений 17.12.2018 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович