Справа № 806/2023/18
Головуючий у 1-й інстанції: Липа В.А.
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
14 грудня 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року (ухвалене у м. Житомирі 27 липня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати пункт 30 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 11.02.2016 р. інвалідності 2 групи, що настала внаслідок поранення (контузія) та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.02.2018 року №16;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузія) та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 11.02.2016 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 30 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 11.02.2016 р. інвалідності 2 групи, що настала внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.02.2018 року №16. Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 11.02.2016 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому порядку згідно законодавства, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Згідно з Порядком №499. який діяв з 01.01.2007 року порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги визначається в залежності від дати встановлення інвалідності. У зв'язку з цим, враховуючи положення п.6 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивач пропустив 3-х місячний строк, який передбачений для отримання одноразової грошової допомоги. Поміж іншого, зазначив, що оскільки позивача звільнено із строкової служби у 1985 році, то граничний строк отримання інвалідності, яка б давала підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги сплинув після закінчення трьох місяців з моменту звільнення його зі строкової служби.
Позивач та третя особа на стороні відповідача не подали відзивів або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2018, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 в період з 17 грудня 1982 року по 01 грудня 1984 року проходив строкову військову службу на території Республіки Афганістан.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №1052 від 29.05.2012р. встановлено, що отримані ОСОБА_1 поранення, контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії.
Згідно з висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 26.05.2012 № 563/ж описані у позивача рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок осколкових (вогнепальних) поранень, отриманих у 1983 році.
Відповідно до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 02.07.2012 (серії 10ААБ №239588) позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 27.06.2012, внаслідок поранення та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
З довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 23.02.2016 (серія 12ААА№514024) вбачається, що позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності з 11.02.2016, яка настала внаслідок поранення та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
Позивач з метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із відповідною заявою та копіями необхідних документів, які в подальшому були направленні до Міністерства оборони України.
09.02.2018 відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), якого звільнено зі строкової військової служби 01.12.1984, а 11.02.2016 під час повторного огляду визнано інвалідом II групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до довідки від 23.02.2016 серія 12ААА №514024, оскільки інвалідність встановлено понад тримісячний строк після звільнення зі служби, групу інвалідності змінено понад дворічний термін.
Вважаючи рішення комісії Міністерства оборони України протиправним, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 11.02.2016 інвалідності 2 групи, що настала внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 11.02.2016 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975.
Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.
Відповідно до частини дев'ятої статті 163 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цих вимог Закону постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі Порядок № 975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком № 975, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон № 2011-ХІІ, в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V, яка діяла з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року та Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок № 499).
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №760/16027/16-а.
Частиною шостою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Згідно підпункту 4 пункту 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що вказані норми розмежовують такі категорії осіб як військовослужбовці, для яких відсутнє обмеження щодо часу виплати одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби та військовослужбовці строкової служби для яких обов'язковою умовою для набуття права на отримання одноразової грошової допомоги визначено часові рамки встановлення інвалідності - в межах трьох місяців після звільнення зі служби.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03.04.2018 по справі №750/5581/17, від 31.07.2018 по справах №363/1076/16, №524/3705/16, від 21.08.2018 по справі 807/1372/16.
Оскільки, позивач проходив строкову військову службу з якої звільнився 01 грудня 1984 року, а ІІІ група інвалідності позивачу встановлена з 27.06.2012, тобто після спливу трьох місяців з дня звільнення з військової служби, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 11.02.2016 інвалідності ІІ групи, що вказує на правомірність пункту 30 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 11.02.2016 інвалідності ІІ групи.
При цьому, суд першої інстанції невірно застосував трактуванням норми статті 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 499, та дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.