Головуючий у суді першої інстанції Зарицька Ю.Л.
Єдиний унікальний номер справи № 758/2524/17-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/1637/2018
06 грудня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої АллиМихайлівни, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу КобелєвоїА. М., третя особа - публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 (де вона мешкає разом з матір'ю ОСОБА_5.). Квартиру придбала у кредит, наданий ПАТ «ПУМБ», яка є предметом іпотеки. Позивач зазначала, що 05 січня 2017 року прийшовши з роботи, вона виявила, що на вхідних дверях квартири невідомі особи встановили нові замки, вона не змогла потрапити до квартири. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року зобов'язано слідчого Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушень за заявою ОСОБА_6 від 23 січня 2017 року .
Позивач ОСОБА_3 вказувала, що вивчивши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, вона встановила, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. на підставі іпотечного застереження прийняв рішення від 06 грудня 2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 3274520 та вчинила запис про право власності № 17840093.
Оскільки зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача та інших майнових поручителів, зазначене нерухоме житлове майно, як таке, що відповідає вимогам підпункту першого пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону.
Посилаючись на наведене ОСОБА_3 (ОСОБА_3.) просила: визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про реєстрацію права власності за ПАТ « Перший Український Міжнародний Банк» » на нерухоме майно - квартиру за адресою : АДРЕСА_2 , загальною площею 29,3 кв.м., житлова площа 16,4 кв.м.; скасувати реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про право власності 17840093 від
06 грудня 2016 року на спірну квартиру .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано рішення від 06 грудня 2016 року приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. як державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32745206, згідно з яким (рішенням) проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ».
Визнано протиправним і скасовано запис про право власності № 17840093, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. як державним реєстратором, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ПАТ «ПУМБ».
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушенням норм матеріального і процесуального права. У скарзі зазначав, що судом неповно з'ясовані обставини справи, зокрема, що відповідно до п. 4.7.2. договору іпотеки від 19 липня 2007 року передбачена правова підстава для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, що в свою чергу є письмовим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, та є позасудовим порядком врегулювання спору, та прямо передбачена ст..36 Закону України « Про іпотеку» . Крім того у скарзі зазначено, що судом не було досліджено реєстраційну справу, а відтак рішення прийнято на припущеннях. Просили рішення скасувати , ухвалити нове рішення про відмову у позові .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року рішення апеляційного суду м. Києва скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .
У постанові зазначено, враховуючи те, що апеляційним судом на порушення вимог статті 40 ЦПК України не було розглянуто заяву про відвід колегії суддів, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направлення справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 06 грудня 2018 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від апелянта не надходило Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У додаткових поясненнях, що надійшли у листопаді 2018 року, апелянт зазначає, що положення Закону України &q? н;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&quty; розповсюджуються на примусову реалізацію майна, стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку на виконання умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору, а тому на спірні правовідносини мораторій не поширюється на спірну квартиру , передану в іпотеку на забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом, не відповідає критеріям визначеним пунктом 1 Закону України &q?еч;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&q?ав;, оскільки твердження позивача , що вона не надавала згоди на перехід права власності, є безпідставними ( т.2 а.с. 117-119 ).
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_8 (ОСОБА_3) та Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» укладено кредитний договір № 5456406 від 19 липня 2007 року .Відповідно до умов договору позивач отримала кредит у розмірі 71 000 Доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1
На забезпечення виконання умов договору був укладений договір іпотеки 19 липня 20007 року , Предметом іпотеки є квартира за адресою : АДРЕСА_4 ( т.1 а.с. 143-146) .
Відповідно до даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06 січня 2017 року , квартира, загальною площею 29,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 належить Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний Банк» на підставі договору іпотеки (серія, номер: 4024, виданого 19 липня 2007 року нотаріусом Мироник О.В.) Номер запису про іпотеку 17840427 ( т.1 а.с. 6).
Відповідно до підпунктів 4.7.1, 4.7.2 договору іпотеки, у разі виникнення у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку передбаченому чинним законодавством України. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно ,що є предметом іпотеки ( т.2 а.с. 145).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 32745206 від 06 грудня 2016 року, право власності на нерухоме житлове майно у вигляді квартири за адресою : АДРЕСА_1 було перереєстровано на нового власника - ПАТ « Перший Український Міжнародний Банк» ( т.1 а.с. 6) .
Стосовно заперечень сторони позивача, та сторони апелянта щодо залучення до матеріалів справи доказів з порушенням строків надання таких доказів, колегія суддів вважає таки доводи безпідставними, оскільки надані сторонами докази мають безпосереднє відношення до предмету спору, зокрема, договір іпотеки, на підставі якого відбулася реєстрація права власності, і без дослідження якого, та без дослідження інших доказів неможливо вирішити спір по суті .
У постанові Верховного Суду ( справа № 61-29771св18 від 31 жовтня 2018 року ) зазначено наступну правову позицію.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .
Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Закон України &q?йн;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті &q?ав; набув чинності 07 червня 2014 року . Пунктом 1 Закону передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України &qut;;Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України &quкр;Про іпотеку&q?ні;, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі
№ 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
ОскількиЗакон України &qu:3;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&q?м ; не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
Обґрунтовуючи свій висновок про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя та відсутність у нотаріуса правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії по реєстрації права власності за іпотекодержателем, з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, апеляційний суд не врахував, що фактичні обставини у цій справі та у справі № 6-1356цс15 не є подібними. Зокрема, у справі № 6-1356цс15 Верховним Судом України проананалізовано правовідносини, що виникли за наслідками звернення іпотекодержателя до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, у той час як у справі, що є предметом перегляду, іпотекодержатель у позасудовому порядку на дату розгляду спору набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без їх згоди, як власників.
У даній справі, майно, що є предметом іпотеки, так само вибуло з власності іпотекодавця (ОСОБА_3.) без її згоди, як власника .
Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України &q?дн;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&q? п; є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.
Враховуючи висловлену Верховним Судом позицію, доводи апеляційної скарги про відсутність порушення вимог Закону України &q?, ;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&q?ет; є безпідставними .
Суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку, що за наслідками прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 29,3 кв.м., житлова площа 16,4 кв.м. за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,є цілком обґрунтованим . Саме з цих підстав позивачі просили задовольнити їх позовні вимоги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що рішення є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права , підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України ,колегія суддів ,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року залишити без змін
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення
Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше 12 грудня 2018 року.
Головуючий
Судді