м. Вінниця
22 листопада 2018 р. Справа № 0240/3331/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
розглянувши в письмовому провадженні в залі суду в м. Вінниці за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - управління, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно наказом від 12.09.2018 відмовлено в надані дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, з огляду на те, що визначена земельна ділянка є сформованою її подальше виділення здійснюється лише на підставі нотаріально посвідченої згоди на поділ чи об'єднання земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки.
На думку позивача, протиправність вказаного наказу полягає в тому, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Окрім того, згідно з висновками Касаційного адміністративного суду України в складі Верховного Суду, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією їх землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Зазначені обставини слугували підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав.
12.10.2018 до суду від відповідача надійшов відзив, в якому просив відмовити у задоволенні заявлених вимог, з огляду на їх безпідставність. В обґрунтування вказаного зазначив, що для виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки попередньо слід отримати згоду власника земельної ділянки, в даному випадку для земельної державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем. На противагу вказаного позивач не звертався до управління з відповідною заявою, що свідчить про недотримання процедури отримання дозволу на розробку технічної документації, як наслідок є підставою для відмови в його отримані.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак надав клопотання в якому провести розгляд справи за його відсутності додатково зазначивши, що заявлені вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Представник відповідача також в судове засідання не з'явився та надав заяву в якій просив провести розгляд справи без його участі, при цьому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частиною дев'ять статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вказане, суд вважає за можливе провести розгляд справи в письмовому провадженні.
Дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
08.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про видачу дозволу на розробку технічної документації з землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту смт. Томашпіль, Томашпільський район, Вінницька область, кадастровий номер 0523955100:04:000:0192 (загальна площа земельної ділянки 14,9627 га). В додаток якого долучено копію паспорту, копію ідентифікаційного коду, графічний матеріал позначення бажаного місця розташування земельної ділянки.
Матеріали справи свідчать про те, що за наслідками розгляду вказаного клопотання управлінням видано наказ від 12.09.2018 № 2-12018/15-18-65 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Даний наказ винесений з огляду на те, що земельна ділянка на яку позивача бажає отримати дозвіл є сформованою, її подальше виділення повинно здійснюватись лише на підставі нотаріально засвідченої згоди на поділ чи об'єднання земельної ділянки користувачів земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, регулюються Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).
Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовано Законом України «Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (далі - Закон № 858-IV).
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року (далі - Положення №15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно до підпунктів 31, 50 пункту 4 Положення №15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи, погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.
Пунктом 7 Положення №15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок.
За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Із аналізу вищенаведених норм видно, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Частиною другою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Отже, для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.
Окрім того, із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як зазначалось вище, статтею 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, зокрема невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, у оскаржуваній відповіді не вказано, в чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати ОСОБА_1, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів
Оцінюючи оскаржувану відповідь, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, критерій «прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:
- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;
- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій “прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії” - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Оскаржувана відповідь не містить жодного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходив відповідач при її наданні, крім цитування норми земельного кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення технічної документації, викладена у наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12018/15-18-65, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, оскаржувана відповідь, якою позивачам відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є протиправною та підлягає скасуванню.
Водночас, надаючи оцінку вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації, суд виходить з наступного.
З огляду на наявність у суду права за умови задоволення вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також враховуючи протиправність відмови суб'єкта владних повноважень у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірних земельних ділянок, суд доходить висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, у зв'язку з чим вказані вимоги також підлягають задоволенню.
Аналогічна позиція закріплена в постанові Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 у справі №802/1224/16-а, в якій зазначено, що вимоги позивача про зобов'язання головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при розгляді клопотання вичерпав свої дискреційні функції в частині встановлення підстав для відмови у наданні дозволу, у разі відсутності таких.
Аналогічна позиція закріплена в ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 у справі № 802/358/17-а.
ОСОБА_2 Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі ст. 2, 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, в якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення (постанови), має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
За правовою позицією Конституційного суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень щодо надання дозволу (вчинити дії), слід додатково звернути увагу на судові рішення Європейського суду з прав людини, а саме: “Волохи проти України”, “Свято-Михайлівська Парафія проти України”, “Гасан і Чауш проти Болгарії”, “Броньовський проти Польщі”, “Гавенда проти Польщі”, “Аманн проти Швейцарії”, “Олссон проти Швеції”, в яких суд дійшов висновку, що вразі зловживання суб'єкта владних повноважень своїм правом та обов'язком, то суд для належного та ефективного судового захисту прав та інтересів особи, має право постановити судове рішення, яким зобов'язати суб'єкта владних повноважень на вчинення конкретних дій.
Аналогічних висновків дійшов і ОСОБА_2 Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі за № 820/4757/17 (провадження за №К/9901/27437/18) та постанові від 24 липня 2018 року у справі за №806/2254/15 (провадження за №К/9901/6170/18).
У рішенні від 20.10.2011 року “Рисовський проти України” ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас, суд зауважує, позивач звернувся до відповідача з клопотанням, саме в порядку ст.118 ЗК України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Слід звернути увагу, що за результатами розгляду такого клопотання відповідачем позивачу був направлений лише лист "Щодо розгляду клопотання", без прийняття будь-якого рішення.
Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ №2-12018/15-18-65 від 12 вересня 2018 року, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених ним в судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст. 118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 на території Томашпільської селищної ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (вул. Лугова, 17, смт. Томашпіль, Вінницька область, 24200, РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області ( вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547 ).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя /підпис/ ОСОБА_3
Згідно з оригіналом Суддя
Помічник судді