Справа № 570/4895/18
Номер провадження 2/570/1608/2018
14 грудня 2018 року
Рівненський районний суд Рівненської області в особі:
судді Красовського О.О.
з участю:
секретаря судових засідань Дзюбишиної І.Ю.
представника позивача - адвоката ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне (в порядку спрощеного позовного провадження та в порядку заочного розгляду) цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користуванння жилим приміщенням, -
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником будинку АДРЕСА_1. В будинку зареєстрований відповідач, який з 2011 в будинку не проживає. Реєстрації відповідача у житловому будинку створює перешкоди у користуванні належного позивачу будинку, адже він позбавлений можливості оформити субсидію,на яку має право, оскільки при обчисленні субсидії враховується дохід всіх зареєстрованих на житловій площі осіб. Зазначає, що відсутність відповідача позбавляє його можливості надати інформацію про доходи, окрім того відповідач участі в оплаті комунальних послуг не приймає. За таких умов позивач звернувся до суду з даним позовом та покликаючись на ст.ст. 4, 141, 175 - 177 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 72, 150 ЖК України просить суд його задовольнити, визнавши відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням. Також просить стягнути понесені судові витрати.
Позивач в судове засіданні не з'явився. Подав до суду заяву, згідно якої позов підтримує, просить справу розглядати без його часті.
Представник позивача позов підтримав та надав суду пояснення з приводу обставин, що описані вище.
Відповідач повторно не з'явився в судове засідання. Згідно до положень ЦПК України про порядок повідомлення особи про час та місце судового засідання відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду даної цивільної справи. Така інформація є відкритою, загальнодоступною та зрозумілою; і при бажанні відповідач мав можливість отримати інформацію про дату і час розгляду справи. Від сторони не надходили заяви про відкладення розгляду справи чи про слухання справи без його участі, відзив на позов до суду не подав, тому судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач проти такого вирішення справи не заперечує.
Судом приймається до уваги, що за положеннями ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Суд вважає, що по справі є можливість ухвалити судове рішення на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач є власником будинку АДРЕСА_1.
В будинку зареєстрований відповідач, який з 2011 року в будинку не проживає.
Дані обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Факт відсутності відповідача підтверджується наданими актами, затвердженими сільським головою Ткачуком О.О., що складені комісією працівників сільської ради Наумець Т.В., Пилипака Г.Є., в присутності жителів села Городок від 18 серпня 2017 року, 08 лютого 2018 року, 04 вересня 2018 року, якими встановлено, що відповідач протягом тривалого часу за місцем реєстрації, а саме - АДРЕСА_1 не проживає, а його особисті речі в будинку відсутні, та актом про відсутність особи від 10.09.2018 р.
Отже, при розгляді справи були підтверджені доводи позивача та його представника про те, що відповідач з 2011 року не користувався будинком, не сплачував за житлово-комунальні послуги, не користується цим будинком і на даний час.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Чинне законодавство дає ще й інше розуміння поняття «місце проживання», під яким слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Від місця проживання законодавець відмежовує «місце перебування», тобто адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Правовий зміст права користування жилим приміщенням не є тотожним змісту поняття реєстрації місця проживання особи.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання.
Частина 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлює, що реєстрація місця проживання особи не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до положень пунктів 33, 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача. Задовольняючи позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, суд має право як заборонити відповідачу вчиняти певні дії, так і зобов'язати відповідача усунути наслідки порушення права позивача.
Як зазначається у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 р., вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Право на реєстрацію у житловому приміщенні є похідним від наявності права на користування житлом.
Таким чином в ході розгляду справи були встановлені обставини, які дають підстави для задоволення заявленого позову.
Судом встановлено, що відповідач добровільно залишив житло, місце перебування його на даний час невідоме. Він більше як один рік відсутній за місцем реєстрації. А тому відповідач втратив право на користування житлом позивача.
Зважаючи на наведене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, як того вимагає ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення, оскільки він є обґрунтованим і доведеним.
Позивач покликався на положення ст. ст. 71, 72, 150 ЖК УРСР, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та просив задоволити позов з огляду на приписи зазначених норм.
Суд не погоджується з посиланнями позивача на норми ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР.
Норми ст. 71, 72 ЖК УРСР застосовуються щодо користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, і не можуть бути застосовані до даних правовідносин. Адже правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з приводу користування будинком, який належить позивачеві на праві власності, і не належить до державного і громадського житлового фонду.
Зважаючи на наведене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, як того вимагає ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення, оскільки він є обґрунтованим і доведеним.
Порядок розподілу судових витрат відбувається за правилами ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265, 280 - 284 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користуванння жилим приміщенням - задоволити повністю.
ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП суду невідомий, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП суду невідомий, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, мешканця АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивач має право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, мешканець АДРЕСА_1)
Відповідач: ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП суду невідомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1)
Суддя: Красовський О.О.