вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541
№ провадження 2/356/370/18
Справа № 356/742/18
13.12.2018 року Суддя Березанського міського суду Київської області Лялик Р. М., розглянувши матеріали позовної заяви акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Екобудкомплекс» про стягнення заборгованості,
До Березанського міського суду Київської області звернулось акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» з позовною заявою до ОСОБА_1, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Екобудкомплекс» про стягнення заборгованості. Свою позовну заяву обґрунтовувало тим, що ТОВ «Екобудкомплекс» шляхом підписання заяви про приєднання приєдналося до Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку, які разом із вказаною заявою складають договір банківського обслуговування, за умовами якого отримало кредити за програмою «Кредитний ліміт» та «Гарантовані платежі». З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язання за вказаним договором 17.08.2016 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № PorukaLimit14714266173465972659. Разом з тим, ТОВ «Екобудкомплекс» порушив взяті на себе зобов'язання за договором банківського обслуговування, внаслідок чого станом на 02.10.2018 року виникла прострочена заборгованість у загальній сумі 3 037 530 грн. В добровільному порядку позичальник заборгованість не сплачує, тому позивач просить стягнути з відповідача як з солідарного боржника на свою користь вказану суму заборгованості та понесені позивачем судові витрати.
Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 187 ЦПК України, суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд прийшов до наступних висновків.
Як встановлено ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У відповідності до статті 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
За змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також ч. 4 ст. 10 ЦПК України, стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом вказаної норми, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, що закріпленого у ч. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, реалізуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Прецедентними в цьому відношенні є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулювання з боку держави.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено право на повноважний суд, за змістом якої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Так, за змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як визначено ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
15.12 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Так, за правилами, встановленими ч. 1 ст. 19 ЦПК України (тут і далі - у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
В той же час, справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі - у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року).
Так, за змістом пункту 1 частини 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
За змістом частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/1733/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з аналізу змісту та підстав поданого позову, АТ КБ «Приватбанк» як кредитор звернулось до Березанського міського суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості до фізичної особи - ОСОБА_1, як поручителя за договором поруки № PorukaLimit14714266173465972659 від 17.08.2016 року, що укладений на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи - ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ТОВ «Екобудкомплекс».
Як визначено п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.
Тобто, між позивачем та відповідачем по справі наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання основного зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, третя особа: ТОВ «Екобудкомплекс», про стягнення заборгованості не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви (ч. 2 ст. 186 ЦПК України).
Відповідно до частини 5 статті 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Відтак, аналізуючи зазначені правові норми, суд приходить до висновку, що за таких обставин у відкритті провадження у справі слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15-16, 546, 553-554, 626 ЦК України, ст. 20 ГПК, ст.ст. 2, 4-5, 10, 19, 186-187, 258-261, 263, 352-354 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження в цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Екобудкомплекс» про стягнення заборгованості.
Роз'яснити позивачу його право звернутися до суду з позовом в порядку господарського судочинства.
Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подано протягом 15 днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду через Березанський міський суд Київської області.
Суддя: Р. М. Лялик