Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 559/1363/16-ц
провадження № 61-22649св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
заінтересовані особи: Дубенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Шимківа С.С., Бондаренко Н.В., Гордійчук С.О.,
У вересня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Кононюк В. О. та просив визнати протиправними дії державного виконавця щодо складення 06 травня 2016 року акту проведення перевірки майнового стану боржника, а також визнати протиправним та скасувати даний акт.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 50897245 було виявлено, що акт державного виконавця про проведення перевірки майнового стану боржника складений з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження». У даному акті не зазначено понятих, присутніх при перевірці державним виконавцем майнового стану боржника. Вказує, що у приміщенні, яке оглядалося державним виконавцем, відсутні його речі та він взагалі ним не користується.
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Визнано протиправними дії головного державного виконавця Дубенського місьрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Кононюк О. В. щодо складання 06 травня 2016 року акту державного виконавця про проведення перевірки майнового стану боржника.
Визнано протиправним та скасовано акт державного виконавця від 06 травня 2016 року про проведення перевірки майнового стану боржника у виконавчому провадженні № 50897194.
Суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем перевірявся факт добровільного виконання боржниками ОСОБА_4 та ОСОБА_6 рішення суду у виконавчому провадженні № 50897194, однак ним було складено акт щодо перевірки майнового стану боржника, тому вказані дії державного виконавця є протиправними.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 лютого 2017 скасовано та постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено, оскільки оскаржуваний акт складений державним виконавцем у відповідності до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, а дії державного виконавця щодо складання акту не порушують прав ОСОБА_4
У травні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року скасувати та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час складання державним виконавцем акту про перевірку майнового стану боржника не були присутні поняті, а у його вступній частині не перелічені особи, які були присутні під час його складання. Заявник не користується приміщенням, за результатами перевірки якого державний виконавець склав оскаржуваний акт.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 04 червня 2018 року справу № 504/12/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що на підставі рішення від 03 липня 2015 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області за результатами розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 видано виконавчий лист від 04 квітня 2016 року № 559/1105/15-ц про усунення перешкод ОСОБА_5 у користуванні належною їй часткою магазину, а саме приміщенням 2-11 торгового залу площею 62, 4 кв.м.; 2-12 складу площею 37, 4 кв.м.; 2-13 складу площею 19, 8 кв.м., загальною площею 119, 6 кв.м по АДРЕСА_1 шляхом звільнення приміщення ОСОБА_4 та ОСОБА_6
21 квітня 2016 року головний державний виконавець Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Кононюк В. О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 50897245 та зазначив у ній про можливість добровільного виконання рішення суду до 05 травня 2016 року.
04 травня 2016 року до відділу державної виконавчої служби надійшла заява від ОСОБА_4 про виконання ним рішення про усунення перешкод ОСОБА_5 у користуванні належною їй часткою магазину у добровільному порядку.
06 травня 2016 року державним виконавцем відповідно до частини першої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень) перевірено факт добровільного виконання виконавчого листа ОСОБА_9 та ОСОБА_6
В ході даної перевірки встановлено, що приміщення по вул. Грушевського, 174 ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не звільнено, до приміщення складу доступ у державного виконавця був відсутній.
За наслідками вказаних виконавчих дій державним виконавцем складено акт про перевірку факту добровільного виконання виконавчого документа боржником.
Суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин та належної оцінки зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку, що державним виконавцем було дотримано вимоги Інструкції з організації примусового виконання рішень та внаслідок складання акту прав ОСОБА_4 порушено не було.
Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у скарзі на дії державного виконавця, та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині ухвали, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н.О. Антоненко
В.І. Крат