10 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 2-175/5193/14-ц
провадження № 61-37323св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2015 року у складі судді Озерянської М. М. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просить стягнути з останнього заборгованість за договором позики, яка складає 3 856 287,20 грн суми основного боргу та 3 % річних за порушення строків грошового зобов'язання за період з 02 серпня 2014 року.
На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 22 липня 2013 року між нею та ОСОБА_5 був укладений договір позики, за яким вона надала відповідачу у борг грошові кошти у сумі 73 500 дол. США зі строком повернення до 22 квітня 2014 року.
23 жовтня 2013 року між нею та ОСОБА_5 був укладений договір позики, згідно якого вона передала відповідачу грошові кошти у сумі 44 800 дол. США зі строком повернення до 22 квітня 2014 року.
22 квітня 2014 року між ними укладений договір позики, за умовами якого вона передала відповідачу грошові кошти у сумі 133 800 дол. США зі строком повернення до 01 серпня 2014 року, про що надав відповідні розписки.
Також вони в усному порядку домовилися про те, що відповідач до 01 серпня 2014 року поверне їй всі свої борги та по 3 % в місяць за весь час користування її коштами за всіма договорами позики.
Посилаючись на те, що ОСОБА_5 у встановлені у договорах строки борг не повернув, просила позов задовольнити.
У травні 2015 року ОСОБА_5 подав зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики від 22 липня 2013 року на суму 73 500 дол. США, від 23 жовтня 2013 року на суму 44 800 дол. США та від 22 квітня 2014 року на суму 133 800 дол. США.
Посилався на те, що він перебував у дружніх стосунках з дочкою ОСОБА_4 - ОСОБА_6 й остання неодноразово зверталася до нього з проханням позичити гроші на свої потреби. Він надавав їй у борг власні грошові кошти, а коли в нього не було, то вона просила його позичити ці кошти у її матері ОСОБА_4, оскільки їй особисто мати грошей не дає.
Перебуваючи у дружніх відносинах з ОСОБА_6 та довіряючи їй, він у 2012 році декілька разів брав у борг у ОСОБА_4 різні суми в доларах США, про що писав їй розписки, та в подальшому передавав ці кошти у борг ОСОБА_6, про що остання надавала свої розписки на його ім'я від 20 травня 2012 року на 15 000,00 дол. США, від 16 червня 2012 року на 19 500,00 дол. США, від 16 вересня 2012 року на 19 500,00 дол. США, від 16 листопада 2012 року на 20 000,00 дол. США, від 25 грудня 2012 року на 15 00,000 дол. США, 10 липня 2014 року на 13 000,00 дол. США, 10 липня 2014 року на 25 000,00 дол. США та 10 липня 2014 року на 5 000,00 дол. США.
ОСОБА_6 запевнила, що поверне гроші без затримки, аби він, у свою чергу, зміг повернути свій борг ОСОБА_4 вчасно, проте не повернула їх по теперішній час.
Зазначав, що ні 22 липня 2013 року грошових коштів в сумі 73 500,00 дол. США, ні 23 жовтня 2013 року - 44 800,00 дол. США, ні 22 квітня 2014 року - 133 800 дол. США він від ОСОБА_4 не отримував і взагалі з нею в ці дні не бачився.
Написані ним розписки від 22 липня 2013 року та 23 жовтня 2013 року є безгрошовими і є наслідком грошових зобов'язань за іншими розписками за 2012 рік, вимоги щодо стягнення боргу за якими ОСОБА_4 не заявлялись і були написані ним під впливом обману з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які запевнили його, що знищили розписки за 2012 рік, що посвідчують його попередні боргові зобов'язання.
ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ввели його в оману і вмовили написати розписки від 22 липня 2013 року та 23 жовтня 2013 року, змінивши суми боргу відповідно на 73 500,00 дол. США (з яких 60 000 доларів США нібито сума боргу, а 13 500,00 дол. США - проценти за користування грошима) та 44 800,00 дол. США (з яких 40 000,00 дол. США нібито сума боргу, а 4 800,00 дол. США - проценти за користування грошима), суми в розписках були зазначені зі слів ОСОБА_4
У подальшому від ОСОБА_6 та ОСОБА_4 він дізнався, що розписки за 2012 рік, які посвідчують його попередні боргові зобов'язання, ними не знищені.
Розписка від 22 квітня 2014 року також є безгрошовою, недійсною оскільки була укладена ним під впливом обману з боку ОСОБА_4 і ОСОБА_6, які ввели його в оману з приводу відсутності у ОСОБА_4 розписок від 22 липня 2013 року та 23 жовтня 2013 року.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2015 року первісні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 3 856 287, 20 грн та 3 % річних у сумі 150 553, 68 грн, судовий збір у розмірі 3 654 грн, усього 4 010 494, 88 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Задовольняючи первісний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 свої зобов'язання за договорами позики від 22 липня 2013 року, 23 жовтня 2013 року та 22 квітня 2014 року не виконав, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача 3 856 287, 20 грн та 3 % річних у сумі 150 553, 68 грн.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із його недоведеності.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
ОСОБА_6 подала відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_5 та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подала відповідь на відзив, у якому просить його не враховувати.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про проведення підготовчих дій та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, колегія суддів встановила відсутність підстав, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України. Тому колегія суддів, з урахуванням категорії та складності справи, призначає справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
Керуючись статтею 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними призначити до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н.О. Антоненко
В.І. Крат