ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.12.2018Справа № 910/10506/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., при секретарі судового засідання Максимець В.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР"
до регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця"
про стягнення 156 978,01 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача: Горбатюк У.С.
відповідача1: Григоренко І.В.
відповідача2: Кошовий С.В.
третьої особи: не з'явились
Приватне акціонерне товариство "КИЇВСТАР" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва про стягнення з Державного бюджету України в особі Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва надмірно зарахованих до бюджету грошових коштів в розмірі 156 978, 01 грн.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що з 12.01.2010 на підставі договору оренди № 5069 позивач є орендарем державного нерухомого майна, що знаходиться по вулиці І. Франка, 21-23 у місті Києві. Відповідно до зазначеного договору по сплаті орендних платежів утворилась переплата в розмір 156 978, 01 грн., яка з огляду на зміну власника майна з 01.12.2015 та внесення змін до договору оренди перерахована в державний бюджет без достатньої правової підстави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10506/18, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.09.2018. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".
Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 22.08.2018 відповідач2 подав письмовий відзив, в якому проти позову заперечував, зазначивши про те, що управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва в жодних правовідносинах з позивачем не перебувало, його прав та законних інтересів не порушувало, у зв'язку з чим вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 10.09.2018 позивач подав письмову відповідь на відзив відповідача2.
Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 10.09.2018 відповідач1 подав письмовий відзив, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач сплачував кошти відповідно до умов діючого договору, до державного бюджету, а не безпосередньо на рахунок регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.
Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 10.09.2018 позивач подав заяву про зміну предмета позову та клопотання про витребування доказів.
У судовому засіданні 11.09.2018 представник відповідача2 подав клопотання, в якому просив суд визнати управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва неналежним відповідачем по справі.
У судовому засідання 11.09.2018 розглянуто заяву позивача про зміну предмета позову.
Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Враховуючи наведене та наявність доказів направлення іншим учасникам справи заяви про зміну предмету позову, суд ухвалою від 11.09.2018 прийняв до розгляду заяву позивача.
У судовому засіданні 11.09.2018 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи.
З метою надання можливості позивачу ознайомитися з матеріалами справи, задоволено клопотання позивача та відкладено підготовче засідання до 09.10.2018.
Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 08.10.2018 представник позивача подав письмову відповідь на відзив відповідача та письмові заперечення.
У судовому засіданні 09.10.2018 розглянуто клопотання відповідача2 про заміну неналежного відповідача.
Враховуючи, що розгляд господарським судом справи ґрунтується на принципі диспозитивності, тобто, законом надано право сторонам самостійно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами та враховуючи, що визначення предмету і підстав позову, які (в свою чергу) визначають межі судового дослідження, залежить виключно від волевиявлення позивача, а останній у судовому засіданні наполягав на тому, що відповідач2 є належним, у суду не має правових підстав здійснювати заміну відповідача2 у рамках даної справи. З урахуванням наведеного, суд відмовив у задоволенні клопотання.
У судовому засіданні 09.10.2018 розглянуто клопотання позивача про витребування у публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" доказів.
З метою встановлення правомірності заявлених позовних вимог, для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 задоволено клопотання позивача про витребування доказів та відкладено підготовче засідання до 13.11.2018.
На виконання вимог, зазначених в ухвалі від 09.10.2018, представник публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) подав документи для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні 13.11.2018 судом постановлено ухвалу не виходячи до нарадчої кімнати, якою закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10506/18 до судового розгляду по суті на 11.12.2018.
Представник позивача у судовому засіданні 11.12.2018 підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні 11.12.2018 та письмовому відзиві проти позову заперечували.
Представник третьої особи у судове засідання, призначене для розгляду справи по суті не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 11.12.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -
Позивачем та відповідачем1 12.02.2010 укладено договір оренди №5069 нерухомого майна, що належить до державної власності, на підставі якого позивач отримав у платне строкове користування приміщення технічного поверху площею 9,4 кв.м та частину даху площею 3 кв.м. будівлі по вулиці Івана Франка 21-23 у місті Києві.
Відповідно до умов пунктів 10.1 та 10.4 договір укладено на один рік і продовжує свою дію кожен раз на той же строк за умови відсутності заяви однієї з сторін про припинення дії договору протягом місяця з моменту закінчення строку його дії.
З преамбули договору №5069 від 12.02.2010 вбачається, що він є двостороннім правочином, вчиненим відповідачем1 як орендодавцем та позивачем в якості орендаря.
У той же час, укладений позивачем та відповідачем1 договір №5069 від 12.02.2010 стосується прав та інтересів відокремленого підрозділу інформаційно-обчислювального центру державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (за текстом договору - балансоутримувач), правонаступником якого є третя особа у даній справі.
Зокрема, пунктом 3.6 договору №5069 від 12.02.2010 встановлено право балансоутримувача на 30% орендної плати.
Договір №5069 від 12.02.2010 достатньо чітко відрізняє поняття орендодавця та балансоутримувача, на користь якого укладено декілька умов двосторонньої угоди, і який не є стороною цього правочину у розумінні частини першої статті 626 Цивільного кодексу України.
З моменту укладення договору оренди №5069 від 12.02.2010 балансоутримувач отримав право вимагати від сторін виконання укладених на його користь умов договору або відмовитись від отримання цього виконання, проте не отримав право змінювати договір в цілому без участі будь-якої з сторін договору.
Саме цей обсяг прав за договором №5069 від 12.02.2010 було отримано третьою особою у справі на підставі статті 6 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», яким визначено правові, економічні та організаційні особливості утворення третьої особи у справі.
Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Іншими словами, суттєвою складовою, що відрізняє два способи припинення юридичної особи є наявність або відсутність правонаступників цієї юридичної особи.
Пунктом шостим статті 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено, що третя особа у даній справі є правонаступником, у тому числі, відокремленого підрозділу інформаційно-обчислювального центру державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця».
Таким чином, третя особа у справі набула права балансоутримувача за договором №5069 від 12.02.2010 оренди державного нерухомого майна у результаті здійснення реорганізації.
Пунктом п'ятим статті 10 Закон України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи
розірвання договору оренди.
У даному випадку мова йде не про реорганізацію балансоутримувача за договором №5069 від 12.02.2010, у результаті якої третя особа у справі не могла стати і не стала правонаступником відповідача1.
Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та Постанови Кабінету міністрів України №200 від 25.06.2014 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» керівником міністерства інфраструктури України 18.08.2015 затверджено передавальний акт державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» від 31.07.2015 та зведений перелік майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця, за якими (у тому числі) будівлю по вулиці Івана Франка 21-23 у місті Києві передано до статутного капіталу третьої особи у справі.
За твердженням позову, з моменту затвердження передавального акту та зведеного переліку майна змінився власник будівлі, частину якої було передано в оренду за договором №5069 від 12.02.2010.
Відповідно, позивач вважає, що до даних правовідносин має застосовуватись позитивно-правовий припис частини другої статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»: у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди.
Дане твердження, покладене в основу позову, не підтверджується фактичними обставинами справи, оскільки відсутні докази того, що відбулась зміна власника.
На момент укладення договору оренди №5069 від 12.02.2010 будівля по вулиці Івана Франка 21-23 у місті Києві була об'єктом державної власності України.
З моменту передачі цієї будівлі до статутного капіталу третьої особи у справі будівля залишається об'єктом державної власності України.
Таким чином, у даному випадку відсутній юридичний факт зміни власника майна, що було і є об'єктом права державної власності, проте має місце зміна шляхом реорганізації лише суб'єкта, уповноваженого управляти цим майном.
Відповідно, до даних правовідносин не може бути застосована правова норма частини другої статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Логічним правовим врегулюванням відносин сторін мало бути або укладення нового двостороннього договору оренди з одночасним припиненням договору №5069 від 12.02.2010, або внесення змін до чинного договору оренди за участі обох його сторін (у тому числі відповідача1) та балансоутримувача.
У будь-якому випадку, договір оренди №5069 від 12.02.2010 є двостороннім правочином простої письмової форми.
За правовим приписом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання його сторонами.
Пунктом четвертим статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила,
які погіршують становище орендаря.
Відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається.
Позивачем та третьою особою у даній справі, яка не була стороною договору, укладено 28.12.2016 додатковий договір до договору оренди нерухомого майна №5069 від 12.02.2010.
Сторони додаткового договору в межах власної правосуб'єктності вільні укладати будь-які цивільно-правові угоди прямо не заборонені імперативними приписами законодавства для врегулювання власних відносин, проте вносити зміни до укладеного позивачем та відповідачем1 договору оренди №5069 від 12.02.2010 (без участі останнього) не мали права.
Відповідно, має місце одностороння зміна позивачем умов укладеного господарського договору №5069 від 12.02.2010, яка не може породжувати правових наслідків для відповідача1.
Таким чином, твердження позову про зміну 28 грудня 2016 року пунктів 3.1 та 3.6 договору оренди №5069 від 12.02.2010 із застосуванням цих змін до відносин, що виникли більш як на один рік раніше - з 01.12.2015, не має правового підґрунтя.
Виходячи з того, що норма пункту 3.6 не була зміненою 28 грудня 2016 року, не є нікчемною та не була визнана судом недійсною позивач мав прямий обов'язок перераховувати орендну плату у співвідношенні 70% та 30% відповідно до державного бюджету України та балансоутримувачу з січня 2016 року по грудень 2016 року.
Таким чином, відсутні правові підстави для застосування до даних правовідносин правового механізму, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України.
Суд окремо має відзначити пряме протиріччя у правовому обґрунтуванні позову. Стверджуючи саме про зміну умов договору №5069 від 12.02.2010 додатковим договором від 28.12.2016, позивач застосовує правову норму частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, яка визначає можливий правовий механізм при первісному укладенні договору врегулювати фактичні взаємовідносини сторін, які не були врегульовані раніше.
Проте, при зміні умов раніше укладеного цивільно-правового договору його сторонами мають застосовуватись правові норми статті 653 Цивільного кодексу України, у тому числі частини четвертої, відповідно до вимог якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни договору.
Заявлена позовна вимога про примусове стягнення з коштів бюджету України 156 978,01 грн. по суті (з точки зору правового обґрунтування позивача) є вимогою про повернення виконаного за зобов'язанням до моменту його зміни.
Відповідно, така вимога не може отримати примусовий судовий захист.
Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення 156 978,01 грн. з державного бюджету України в особі відповідача2 повністю.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 13.12.2018.
Суддя Т.Ю.Кирилюк