ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.12.2018Справа № 910/9741/13
Суддя Господарського суду міста Києва Яковенко А.В., розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1
до Державного підприємства "Українська авіаційна транспортна компанія"
про поновлення на роботі, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
в межах справи № 910/9741/13
За заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Залар"
до Державного підприємства "Українська авіаційна транспортна компанія"
(ідентифікаційний код 24964464)
про визнання банкрутом
Товариство з обмеженою відповідальністю "Залар" звернулось до суду з заявою про порушення справи про визнання Державного підприємства "Українська авіаційна транспортна компанія" банкрутом, оскільки останній неспроможний сплатити борг.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.06.13 порушено провадження у справі та призначено розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Швачку С.В.
Ухвалою попереднього засідання господарського суду від 17.04.14 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 119.833.201, 67 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.15 продовжено строк процедури розпорядження майном у справі № 910/9741/13 та повноваження розпорядника майна боржника на два місяці, тобто до 17.02.16.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.03.16 введено процедуру санації боржника, призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Тищенко О.І., а розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Ковезу А.І.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.16 скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 10.03.16 в частині призначення керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Тищенко О.І. та прийнято рішення, яким призначено керуючим санацією боржника Філевського О.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.16 затверджено план санації боржника.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.03.17 продовжено строк процедури санації боржника у справі № 910/9741/13 та повноваження керуючого санацією боржника Філевського О.В. на дванадцять місяців, тобто до 30.03.18.
05.09.2017 від ОСОБА_1 надійшла позовна заява про поновлення на роботі, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах справи №910/9741/13.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.17 призначено розгляд заяви на 26.10.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 26.10.2017 відкладено розгляд заяви на 14.11.2017.
Судове засідання 28.11.2017 не відбулося у зв'язку із направленням матеріалі справи №910/9741/13 до Київського апеляційного господарського суду.
15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Після повернення матеріалів справи №910/9741/13 з судів вищих інстанцій за резолюцією керівництва справу передано для розгляду судді Паську М.В.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.07.2018 задоволено самовідвід судді Паська М.В. у справі №910/9741/18.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи, справу №910/9741/13 передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.08.2018 справу 910/9741/13 прийнято суддею Яковенко А.В. до свого провадження та призначено до розгляду на 17.09.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2018 було відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 51 731,72 грн. та стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 18 995,04 грн. в межах справи № 910/9741/13, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
12.10.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив проти позивних вимог та просив відмовити в задоволенні позову, не дотримувався своїх посадових обов'язків та вчинив прогул, оскільки позивач з 20.05.2016 по 06.07.2016 без поважних причин відсутній на робочому місці.
Будь-яких інших заяв, клопотань, пояснень від сторін по справі до суду не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 з 03.11.1998 прийнято у штат Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» на посаді начальника відділу експлуатації спецтранспорту Бази технічного обслуговування «Бориспіль».
19.03.2015 позивача переведено з посади начальника відділу експлуатації спецавтотранспорту бази технічного обслуговування «Бориспіль» на посаду начальника бази технічного обслуговування «Бориспіль» з 01.04.2015 з посадовим окладом 2 700,00 грн. на місяць.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що 30.09.2016 відповідач направив повідомлення, згідно якого позивача повідомили про звільнення з підстав, передбачених п. 4 ст. 40 Кодексу Законів про Працю України, з даною обставиною позивач не погоджується та вважає своє звільнення незаконним.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, в обґрунтування законності звільнення позивача зазначив, що відповідно до Наказу №7 від 20.05.2016 на ДП «УАТК» відбулась позапланова інвентаризація основних засобів, нематеріальних активів, товарно - матеріальних цінностей у структурних підрозділах ДП «УАТК», в ході якої встановлено, що начальник бази технічного обслуговування м. Бориспіль ОСОБА_1 без поважних причин не з'являвся на роботу з 20.05.2016 та не відповідав на телефонні дзвінки керівництва.
Провідним фахівцем відділу зберігання та списання авіаційної техніки та обладнання ДП «УАТК» Смарусем Ю.О. в присутності Комірника бази технічного обслуговування м. Бориспіль ОСОБА_7 та Комплектувальника бази технічного обслуговування м. Бориспіль ОСОБА_8 у період з 20.05.2016 по 06.07.2016 складено акти про відсутність на роботі Начальника бази технічного обслуговування м. Бориспіль ОСОБА_1 за кожен день відсутності останнього на роботію (які містяться в матеріалах справи).
Відповідно до вищевикладеного, 14.06.2016 та 04.07.2016 ДП «УАТК» направило на адресу ОСОБА_1 листи, вих. № 306 та №323 відповідно, з проханням надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці та пред'явити підтверджуючі документи, у випадку, якщо відсутність на роботі пов'язана із поважною причиною. Вказані листи отримано особисто ОСОБА_1, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0101118416113 та №№ 0101118372353. Відповіді на вищевказані листи на адресу ДП «УАТК» не надходили.
25.07.2016, на підставі службових записок, провідним фахівцем відділу зберігання авіаційної техніки та обладнання ДП «УАТК» Смарусем Ю.О. та Начальником управління зберігання, списання і утилізації авіаційної техніки ДП «УАТК» Гончаренком Р.О. доведено до Керуючого санацією ДП «УАТК» Філевського О.В., що ОСОБА_1 без поважних причин був відсутній на роботі з 20 травня 2016 року по 30 червня 2016 року про, що складено відповідні акти.
25.07.2016 керуючим санацією ДП «УАТК» Філевським О.В. видано Наказ № 14 «Щодо проведення службового розслідування» у зв'язку із відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці з 20.05.2016 по 25.07.2016.
Наказом ДП «УАТК» від 25.07.2016 № 14 створено комісію для проведення службового розслідування щодо відсутності працівника на робочому місці та зобов'язано комісію до ЗО липня 2016 року надати документальне підтвердження кожного дня відсутності Начальника бази технічного обслуговування м. Бориспіль ОСОБА_1 та Акт розслідування причин відсутності на роботі зазначеного працівника.
Створеною комісією проведено ряд заходів, зафіксовано невихід на роботу Начальника бази технічного обслуговування м. Бориспіль ОСОБА_1 та не встановлено причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці.
Враховуючи зазначене вище, відповідно до Наказу № 41-К від 30.09.2016 ОСОБА_1 звільнений з займаної посади на ДП «УАТК» на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України (Додаток № 45).
ОСОБА_1 направлено Наказ № 41-К від 30.09.2016 Про припинення з ним трудового договору (контракту) розірваного на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, про отримання даного наказу свідчить рекомендоване повідомлення про вручення відправлення з особистим підписом ОСОБА_1
Також, 30.09.2016 ДП «УАТК» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення вих. № 470/1 про необхідність отримання трудової книжки (Додаток № 46), проте відповідь на зазначене повідомлення на адресу ДП «УАТК» так і не надходила та особистої присутності для отримання трудової книжки колишнім працівником не забезпечено.
Наказом № 1-к/тр/к від 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади фінансового директора через відсутність на роботі без поважних причин з 01 лютого 2017 року по 17 лютого 2017 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
В свою чергу, законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ст.73 ГПК України.
У статті 73 ГПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Матеріалами (листи вих. № 306 від 14.06.2016 та №323 від 04.07.2016) справи підтверджується, що позивачу було запропоновано надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці та пред'явити підтверджуючі документи, у випадку, якщо відсутність на роботі пов'язана із поважною причиною.
25.07.2016, на підставі службових записок, провідним фахівцем відділу зберігання авіаційної техніки та обладнання ДП «УАТК» Смарусем Ю.О. та Начальником управління зберігання, списання і утилізації авіаційної техніки ДП «УАТК» Гончаренком Р.О. доведено до Керуючого санацією ДП «УАТК» Філевського О.В., що ОСОБА_1 без поважних причин був відсутній на роботі з 20 травня 2016 року по 30 червня 2016 року про, що складено відповідні акти.
В свою чергу, у табелі обліку робочого часу міститься позначення «НЗ» (неявка з нез'ясованих причин), у період з 04 травня 2016 року по 31 травня 2016 року, з 01 червня 2016 року по 30 червня 2016 року та з 01 серпня 2016 року по 31 серпня 2016 року у відповідній графі біля прізвища ОСОБА_1
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Аналізуючи вищенаведені докази у своїй сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують відсутність позивача на робочому місці у зазначений період часу, що, відповідно, слугувало підставою для застосування роботодавцем щодо позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
Позивач належними та допустимим доказами не спростував поважність відсутності на робочому місці та й не спростував взагалі відсутність на робочому місці у період часу з 20.05.2016 по 25.07.2016.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, передбачені п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Крім того, позивач в своїй позовні заяві просив суд стягнути з ДП «УАТК» 51 731,42 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 18 995,04 грн. компенсації за невикористані щорічні основні відпустки.
Розглянувши доводи позивача та дослідивши матеріали справи, стосовно нарахованої, але невиплаченої заробітної плати суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначає, що з 22.10.2014 йому не виплачували заробітну плату, що у сукупності склало заборгованість у розмірі 51 731,2 грн.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 зі змінами (надалі по тексту - Порядок) визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Відповідно п. 7 Порядку, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Однак, як вбачається з матеріалів справи і не спростовується відповідачем, останній, як роботодавець, до теперішнього часу, порушуючи вимоги ст. 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі з жовтня 2014 року по вересень 2016 року та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у період з 1998 року по 2016, за винятком 2011 року, в загальному розмірі 70 726,46 грн.
Тому, заявлені позовні вимоги в частині стягнення зазначеної заборгованості в загальному розмірі 70 726,46 грн. підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на його користь 51 731,42 грн. у період з 22.10.2014 по 30.09.2016 нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 18 995,04 грн.
На підставі викладеного, керуючись КЗпП України, ст.23 ЦК України, ст.10, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 233, 234, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Українська авіаційна транспортна компанія" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 24, корп. 3; ідентифікаційний код 24964464) на користь ОСОБА_1 (08300, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 51 731 (п'ятдесят одна тисяча сімсот триста одна) грн. 42 коп. та компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки 18 995 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 04 коп. Видати наказ.
3. Дана ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.
Суддя А.В. Яковенко