Провадження №2/760/7581/18
Справа №760/28937/18
/заочне/
29 листопада 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.
при секретарі Горупа В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернулась з позовом до відповідача та просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.
У квартирі зареєстровані вона та її син - відповідач ОСОБА_2
Проте, відповідач не проживає у зазначеній квартирі, оскільки після закінчення Вищого військового училища зв'язку, у 1988 році його було направлено на службу в Московський військовий округ, внаслідок чого він переїхав на постійне місце проживання в м. Москва Російської Федерації, де проживає і на даний час.
Зазначила, що відповідач не проживає у квартирі тривалий час за власним бажанням, його речі у квартирі відсутні, житловою площею він не цікавиться, витрат по її утриманню не несе.
На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 09.11.2018 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
Суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначив справу у судове засідання на 29.11.2018 року на 11:30 год.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила справу розглядати без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак причини неявки суду не повідомив.
Суд, відповідно до ст.ст. 223, 280, 281 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній матеріалів у його відсутність, оскільки неявка відповідача не перешкоджає постановленню заочного рішення, проти чого не заперечувала позивач.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Врахувавши заяву позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 05.09.1991 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори.
У зазначеній квартирі зареєстровані: позивач, її син - відповідач ОСОБА_2
Позивач просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1, на що слід зазначити наступне.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі, однак не проживає у ній з 1988 року, оскільки після закінчення Вищого військового училища зв'язку, у 1988 році його було направлено на службу в Московський військовий округ, внаслідок чого він переїхав на постійне місце проживання в м. Москва Російської Федерації.
Факт непроживання відповідача у спірній квартирі підтверджується актом про фактичне непроживання особи, складений ЖЕД №904 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» від 05.11.2018 року та довідкою ЖЕД №904 від 05.11.2018 року.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною 1 ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріально права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, яким власник вважає прийнятим. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєї власності. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення ст. 405 ЦК України, ст. 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад рік.
Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, на думку суду, позивач, яка в установленому законом порядку є власником квартири АДРЕСА_1, має право вимагати усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням.
Таким чином, відповідач, будучи зареєстрованим у квартирі, що належить позивачу на праві власності, порушує її права та законні інтереси, як власника на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач довела ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню.
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено перелік документів, на підставі яких здійснюється зняття з реєстрації місця проживання особи. В цьому переліку, крім інших документів, передбачено надання судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке набрало законної сили.
Отже, рішення суду є підставою для зняття відповідача з реєстраційного обліку.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на це, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору 704,80 грн.
Керуючись ст. ст. 316, 317, 383, 391, 405 ЦК України, ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», ст.ст. 64, 150, 156 ЖК УРСР, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, суму сплаченого судового збору 704,80 грн.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1;
Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_2.
Суддя