Іменем України
11 грудня 2018 року
Київ
справа №2610/29807/2012
адміністративне провадження №К/9901/6117/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2013 року (суддя Гуменюк А.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року (судді Старова Н.Е., Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В.) у справі № 2610/29807/2012 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Київської міської ради (далі - КМР), Київської міської державної адміністрації (Виконавчий орган Київської міської ради), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: закрите акціонерне товариство (далі - ЗАТ) «АБС-УКР», ОСОБА_1, про визнання незаконними та скасування рішення та розпорядження, -
встановив:
ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати незаконними та скасувати пункти 1-3 Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02 липня 2004 року № 1187 «Про надання дозволу на реконструкцію та забудови території, обмеженої вулицями Глибочицькою, Студентською та Пимоненка в Шевченківському районі» (далі - Спірне рішення № 1187) та пункти 3, 4 рішення Київської міської ради VII сесії IV скликання від 28 грудня 2004 року № 1088/2498 «Про передачу земельних ділянок закритому акціонерному товариству «АБС-УКР» для будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення та підземним паркінгом в кварталі, обмеженому вулицями Глибочицькою, Студентською та Миколи Пимоненка, зокрема, вул. Глибочицька, 30 до перетину з вул. Студентською; вул. Миколи Пимоненка, 19-21, Пимоненка, 24, у Шевченківському районі м. Києва» (далі - Спірне рішення № 1088/2498; спірні земельні ділянки).
Вимоги мотивували тим, що вони є власниками гаражних боксів номери НОМЕР_1 і НОМЕР_2, що стоять у гаражному кооперативі «Покровський» на вул. Пимоненка, 24 у м. Києві. КМР видала Спірне розпорядження № 1187, на підставі якого ЗАТ «АБС-УКР» дозволено бути замовником реконструкції та забудови території, обмеженої вулицями Глибочицькою, Студентською та Пимоненка, де розташовані їхні гаражі. Спірним рішенням № 1088/2498 ЗАТ «АБС-УКР» були передані в довгострокову оренду на 25 років спірні земельні ділянки, серед яких й земельні ділянки, на яких збудовані їхні гаражі, для будівництва житлового комплексу. З цього позивачі підсумовують, що КМР ухваленням таких рішень порушила їхні майнові (речові) права власників гаражних боксів та користувачів земельних ділянок, на яких стоять ці будівлі, позаяк дозволила будувати на їхніх земельних ділянках та замість їхніх гаражів інші будівлі. Просили визнати незаконними та скасувати Спірні рішення № 1187 і № 1088/249 та відновити становище, що існувало до видання цих актів.
Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 20 травня 2012 року у задоволенні позову відмовив.
Постановляючи таке рішення, суд виходив з того, що до видання спірних рішень (02 липня та 28 грудня 2004 року відповідно) позивачі мали правовстановлюючі документи, що посвідчували їхнє право власності на гаражі. Зокрема, ОСОБА_2 мав свідоцтво про право власності на гараж багатобоксовий серії ГБ №22389 від 15 серпня 1998 року, згідно з яким ця будівля належала йому на праві приватної власності. На підтвердження права власності на гараж № НОМЕР_2 позивачка ОСОБА_3 надала реєстраційне посвідчення, видане начальником бюро технічної інвентаризації 16 травня 1996 року на підставі довідки гаражно-будівельного кооперативу «Покровський». Проте, як встановили суди, Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 27 березня 2009 року визнав недійсним свідоцтво про право власності та скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на гаражний бокс № НОМЕР_1. Цей же суд рішенням від 12 квітня 2007 року визнав самочинним будівництво гаражу № НОМЕР_2 і недійсною довідку № 37 від 06 березня 1996 року, видану гаражно-будівельним кооперативом «Покровський», на підставі якої ОСОБА_3В видано реєстраційне посвідчення.
З цих та інших обставин справи, суди виснували, що відсутність у позивачів правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку не дає їм підстав стверджувати про втручання в їхнє право власності на нерухоме майно та право користування земельними ділянками.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 серпня 2015 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.
Обґрунтовуючи незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій послався на те, що відповідно до підпункту 5.6 пункту 5 Спірного рішення № 1088/249 ЗАТ «АБС-УКР» зобов'язувалося забезпечити членів автокооперативу «Покровський», розташованого на вул. Пимоненка, 24, машиномісцями в критому паркінгу, який мав бути збудований на спірній земельній ділянці, але не виконало цього.
Наполягає, що Спірні рішення № 1187 та № 1088/249 порушують його та позивачів права, оскільки вони були позбавлені можливості володіти та користуватись нерухомим майном і земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно. Вважає, що суд хибно взяв до уваги докази, які не стосувалися предмету доказування. Судові рішення, які набрали законної сили, стосувалися інших спірних правовідносин, в основі яких перебували питання скасування державної реєстрації права власності на об'єкти власності та визнання недійсним правовстановлюючих документів. У цих рішеннях не має висновків, які б заперечували їхнє право користування цим майном або очікуване право на отримання замість гаражів машинономісць у новозбудованому критому паркінгу.
Стверджує, що на відведених земельних ділянках знаходилось майно належне кооперативу «Покровський», а не позивачам та третій особі, які звернулись до суду за захистом своїх прав.
Наголошує й на тому, що суди не навели мотивів відхилення тверджень ОСОБА_1 про втручання в його право власності на вільне володіння майном.
Покликається на те, що Спірне рішення № 1088/2498 не було оприлюднене у спосіб, передбачений рішенням КМР від 04 лютого 1999 року № 138/239, тому не може вважатися чинним.
Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про наявність підстав для часткового її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у чинній на сьогоднішній день редакції, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 19 КАС, у чинній на сьогодні редакції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У справі, про перегляд судових рішень в якій подано касаційну скаргу, спір стосується не стільки правомірності Спірних рішень про передачу в довгострокову оренду земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення та підземним паркінгом третій особі, скільки фактичного набуття права власності на земельні ділянки третьою особою та володіння ними, які, на думку позивачів, передані їй (третій особі) у власність з порушенням установленого порядку, що унеможливлює визнання її користувачем цих земель. Іншими словами, позивачі не оспорювали правоможність суб'єкта владних повноважень ухвалювати оскаржені рішення, не ставили під сумнів обґрунтованість, потрібність чи доцільність Спірного рішення № 1187 та Спірного рішення № 1088/249, ба більше, фактично не заперечували за КМР та/чи Київською міською державною адміністрацією (Виконавчий орган Київської міської ради) повноваження ухвалювати такі рішення і не вважали, за певними винятками, що ці рішення були винесені із порушенням компетенції чи процедури. Водночас їх обурило і змусило звернутися до суду за захистом свого права те, що через ухвалення оскаржених актів органу місцевого самоврядування відбулося втручання у їхні права власності на майно та користування земельними ділянками.
Те, що відповідачем у цій справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом оскарження обрано рішення цього органу, не може бути домінуючим, вагомим і достатнім аргументом для віднесення означеного спору до юрисдикції адміністративних судів, позаяк і на час формулювання порушення стверджуваного права, і на час звернення до суду й під час судового провадження насамперед суд, якщо зважити на окреслений вище характер спору, не міг не розуміти і відтак визначити, що позивачі насправді заявили вимоги про захист свого приватноправового речового права, реалізація якого можлива за правилами цивільного судочинства.
З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є КМР, стосується відносин щодо власності третьої особи на спірну земельну ділянку і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Подібного змісту правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року у справі № 569/23686/13а.
Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм Земельного кодексу України та інших положень законодавства до спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення у цій частині підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.
Отож, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині вимог про скасування постановлених у справі судових рішень.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у справі № 2610/29807/2012 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації (Виконавчий орган Київської міської ради), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: закрите акціонерне товариство «АБС-УКР», ОСОБА_1, про визнання незаконними та скасування рішення та розпорядження, скасувати і закрити провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко