Іменем України
Київ
11 грудня 2018 року
справа №816/2356/16
адміністративне провадження №К/9901/41482/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у складі судді Канигіної Т.С. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у складі суддів Бондара В.О., Калиновського В.А., Калитки О.М. у справі №816/2356/16 за позовом ОСОБА_1 до Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 листопада 2016 року №14703-13, яким визначена сума податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік в розмірі 4662,91 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 02 листопада 2016 року №14703-13.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що місцеві ради за приписами Податкового кодексу України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
При цьому, суди попередніх інстанцій також визнали протиправним рішення суб'єкта владних повноважень з тієї підстави, що нерухомість, яка перебуває у власності позивача віднесена до будівель промисловості, а відтак не оподатковується в силу вимог пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення цих судів та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Позивачем наданий відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому він просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
25 жовтня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу, витребувано справу №816/2356/16 з суду першої інстанції.
10 січня 2018 року справа №816/2356/16 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
20 березня 2018 року справу №816/2356/16 разом з матеріалами касаційного провадження № К/9901/31314/18 передано до Верховного Суду.
Переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі, майстерні для ремонту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктом 2 рішення позачергової 53 сесії 6 скликання Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області від 23 січня 2015 року "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" встановлено на 2015 рік ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, на рівні 0,5% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.
Податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення рішення від 02 листопада 2016 року №14703-13, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 4662,91 грн.
Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.
В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Суд не приймає висновки судів попередніх інстанцій щодо розповсюдження на спірні правовідносини положень пункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
В межах спірних правовідносин суди стверджують про те, що нерухомість позивача (майстерня для ремонту) є будівлею промисловості, проте Суд вважає, що це не є достатньою умовою для застосування положень пункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки застосування цього пункту можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Позивач не є промисловим підприємством в розумінні Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Таке тлумачення судами попередніх інстанцій пункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не призвело до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на протиправність спірного рішення з підстав неможливості застосування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, враховуючи порядок прийняття місцевими радами рішень про встановлення місцевих податків в розумінні пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у справі №816/2356/16 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер