Іменем України
Київ
11 грудня 2018 року
справа №803/2094/15
адміністративне провадження №К/9901/40606/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у складі судді Лозовського О.А. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у складі суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М., Качмара В.Я. у справі №803/2094/15 за позовом Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
10 серпня 2015 року Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор» (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 28 липня 2015 року №0014831502, яким Підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 16836883 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 4209220 грн. 75 коп. та №0014841502 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 20949 грн., з мотивів безпідставності їх прийняття.
26 серпня 2015 року постановою Волинського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, задоволений повністю позов Підприємства, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 28 липня 2015 року №0014831502 та №0014841502, з мотивів неправомірності висновків податкового органу щодо порушення позивачем пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
09 лютого 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме абзацу «б», пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, пункт 23 підрозділу 2 Розділу 20 цього кодексу та процесуального права, що містяться у статтях 11, 69, 70, 71, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємства відмовити в повному обсязі.
14 лютого 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №803/2094/15 з Волинського окружного адміністративного суду.
06 березня 2017 року Підприємством наданий відзив на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач зазначає, що касаційна скарга відповідача за змістом повністю дублює апеляційну скаргу, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
28 лютого 2017 року справа №803/2094/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
19 березня 2018 року справа №803/2094/15 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/40606/18 передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 08029701, перебуває на податковому обліку з 13 квітня 1995 року, є платником податку на додану вартість з 28 червня 1997 року, є підприємством оборонної промисловості, здійснює використання продукції в процесі ремонту авіаційних двигунів.
Податковим органом у травні-червні 2015 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень, лютий, березень, квітень 2015 року, результати якої викладені в акті перевірки від 14 липня 2015 року №2939/15-02/08029701 (далі - акт перевірки).
Керівником податкового органу 28 липня 2015 року прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з пунктом 54.3 статті 54 та пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.
Податковим повідомленням - рішенням №0014831502 зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 16 836 883 грн., за січень, березень, квітень 2015 року, за абзацем б) пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 4 209 220 грн. 75 коп. на підставі абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.
Податковим повідомленням - рішенням №0014841502 зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 20949 грн. за березень 2015 року за порушення пункту 23 підрозділу 2 розділу 20 Податкового кодексу України.
Оцінюючи спірні правовідносини судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство звітувало до податкового органу податковими деклараціями з податку на додану вартість разом із розрахунками бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та заявами про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2014 року - квітень 2015 року та заявами про повернення суми бюджетного відшкодування податку на рахунок платника у банку, за якими бюджетному відшкодуванню за січень 2015 року підлягає сума 10 216 591,00 грн., за лютий 2015 року - 1 007 570,00 грн., за березень 2015 року - 10 191 639,00 грн., за квітень 2015 року 6 015 862,00 грн. податку на додану вартість, саме ці декларації були предметом перевірки.
Актом перевірки встановлено порушення абзацу "б" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, яке полягає у завищенні Підприємством суми бюджетного відшкодування січня 2015 року на 9854881,00 грн., березня 2015 року на 2915576,00 грн., квітня 2015 року - 4066426,00 грн.
Цим же актом встановлено порушення пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України - заниження податкових зобов'язань за березень 2015 року на суму податку на додану вартість 20 949,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення вказаного в рядку 19 декларації за березень 2015 року та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду зазначеного рядком 24 декларації за березень 2015 року у сумі 20 949,00 грн.
Щодо формування податкового кредиту і як наслідок цього від'ємного значення, фактично сплачена частина від'ємного значення по операціях з придбання товарів у шести контрагентів, а саме ТзОВ "Фенікс-АБ", ТзОВ "Авіа комплект", ТзОВ "Авіа Бласко", ТзОВ "Технопідшипник", ТзОВ ВВК "Унітех", ТзОВ НВП "Форсаж Плюс", за висновком податкового органу не брала участі в розрахунках бюджетного відшкодування (не погашена податковими зобов'язаннями попередніх податкових періодів) контрагентами по ланцюгу постачання.
Враховуючи відсутність надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету та обставини, встановлені в ході дослідження постачальників, податковий орган вбачає проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.
Суд визнає, що такі припущення податкового органу не є доказами в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлені вимоги до доказів на предмет їх належності, допустимості, достатності та достовірності. Невідповідність «припущень» встановленим процесуальним законом вимогам унеможливлює прийняття доводів податкового органу та правомірне їх відхилення судами попередніх інстанцій.
Суди попередніх інстанцій оцінюючи спір у цій частині здійснили системний аналіз положень підпунктів 14.1.18, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1-200.4 статті 200, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивачем сформовані на підставі фінансово-господарських операцій згідно договорів купівлі-продажу товару від 21 серпня 2012 року №445, від 21 серпня 2012 року №446, від 21 серпня 2012 року №447, від 10 квітня 2014 року №212, від 16 квітня 2014 року №228, від 01 липня 2014 року №368, від 18 серпня 2014 року №430, від 29 вересня 2014 року №472, від 26 листопада 2014 року №588, від 19 грудня 2014 року №638, від 22 грудня 2014 року №641, від 03 березня 2015 року №183, від 03 березня 2015 року №184, від 08 квітня 2015 року №238, від 27 квітня 2015 року №273 та додаткових угод до них, за умовами яких позивачем придбані запасні частини до авіадвигунів та їх агрегатів, а також спеціальні матеріали, орієнтовний перелік товару вказаний в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даних договорів, найменування, кількість, асортимент, ціна постачання товару визначаються згідно з рахунками та накладними, перелік яких в розрізі контрагентів та звітних податкових періодів наведений судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, якими встановлено те, що загальна сума податку на додатну вартість 4 066 426,00 грн, сплачена позивачем по зазначених фінансово-господарських операціях у ціні придбаного товару, включена у загальну суму бюджетного відшкодування в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2015 року.
Факт придбання та отримання зазначених товарів позивач підтверджує первинними документами бухгалтерського обліку, які наявні в матеріалах справи, а саме видатковими накладними, податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, копіями журналу видачі довіреностей, факт проведення розрахунків за товар - реєстрами платіжних документів та актами звірки платіжних операцій між Підприємством та його контрагентами.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту в податкових деклараціях за грудень 2014 року, за січень, березень та квітень 2015 року суми від'ємного значення з податку на додану вартість, сплачені в ціні товару, придбаного у ТзОВ "Фенікс-АБ", ТзОВ "Авіа комплект", ТзОВ "Авіа Бласко", ТзОВ "Технопідшипник", ТзОВ ВВК "Унітех", ТзОВ НВП "Форсаж Плюс" у квітні, травні, липні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2014 року, у березні та квітні 2015 року відповідно.
Суд визнає, що судами попередніх інстанцій встановлено дотримання позивачем положень підпункту б) пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що унеможливлює прийняття позиції податкового органу щодо порушення цих норм позивачем.
Неприйнятним є довід податкового органу про неможливість проведення звірок податковим органом з його контрагентами, з огляду на те, що зафіксований актами районних податкових інспекцій факти неможливості проведення звірки посвідчує виключно ці обставини і жодним чином не впливають на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.
Суд визнає прийнятним висновок судів попередніх інстанцій про те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов'язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов'язань по господарських операціях, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Суд визнає, що у будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов'язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган знаходиться за межами господарської компетенції суб'єкта господарювання та не входить до прав та обов'язків платника податку, зокрема на додану вартість, що доводить додаткове не передбачене законом обтяження, у межах спірних відносин позивача, як платника податку.
З урахуванням специфіки діяльності Підприємства, виробництва і ремонту авіаційної техніки, метрології, сертифікації, ліцензування видів діяльності позивачем доведено, а судами попередніх інстанцій встановлено фактичне надходження товарно-матеріальних цінностей під час господарської діяльності від шести контрагентів, зазначених у цьому розділі рішення, встановлені особливості порядку придбання, обліку, використання та списання авіаційних запчастин та спеціальних товарів, зокрема, Свідоцтво про атестацію МОУ від 23 квітня 2012 року №039В, Свідоцтво про уповноваження МОУ від 23 квітня 2012 року №084М, Схему порядку використання продукції, Порядок використання продукції запасних частин, договори відповідального зберігання від 16 липня 2012 року №381, від 17 квітня 2014 року №237, від 03 червня 2014 року №299, накладні на отримання вантажу, акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, сертифікати якості, товарно-транспортні накладні, експрес-накладні, акти на отримання багажу, паспорти на підшипник, журнал обліку ввозу на підприємство ТМЦ іншими організаціями, накладні, карти якості, картки складського обліку матеріалів, наряд-замовлення.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2015 року на 9854881,00 грн., березень 2015 року на 2915576,00 грн., а також за квітень 2015 року на 4066426,00 грн. по операціях з придбання товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-АБ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа комплект", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіа Бласко", Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопідшипник", Товариства з обмеженою відповідальністю ВВК "Унітех", Товариства з обмеженою відповідальністю НВП "Форсаж Плюс" на загальну суму 16 836 883,00 грн.
Суд визнає, що безпідставність висновку податкового органу про завищення Підприємством суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 16836883,00 грн. обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до абзацу другого пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в розмірі 4 209 220 грн. 75 коп. і як наслідок протиправність прийняття спірного податкового повідомлення - рішення №0014831502.
Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України та правомірності винесення податкового повідомлення-рішення №0014841502.
Вирішуючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем в березні 2015 року реалізовано брухт марки 501 кількістю 29927,7 кг Товариству з обмеженою відповідальністю "Євростар" згідно договору купівлі-продажу від 09 квітня 2014 року на суму 104746,95 грн., та виписано податкову накладну від 23 березня 2015 року на цю суму, яку зареєстровано в ЄДРПН, та використано нульову ставку податку на додану вартість, що врахована Підприємством при формуванні даних податкового обліку за березень 2015 року.
Згідно пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України діє податкова пільга для операцій з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, дію якої продовжено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ. Цим пунктом також визначено, що Переліки таких відходів та брухту чорних і кольорових металів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №15, якою було затверджено такий перелік діяла до 01 січня 2014 року, її дія до 01 січня 2017 року була продовжена постановою КМУ від 25 березня 2015 року №136, що набрала законної сили 31 березня 2015 року.
Як встановлено судом в ході розгляду даної справи, підставою для висновку податкового органу про заниження Підприємством податкових зобов'язань за березень 2015 року на суму податку на додану вартість 20 949,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення (р.19) за березень 2015 року у сумі 20 949,00 грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду (р.24) за березень 2015 року у сумі 20 949,00 грн., стало те, що Підприємством неправомірно застосовано нульову ставку податку під час реалізації брухту марки 501, оскільки на час здійснення операції був відсутній нормативно-правовий акт, який визначав би переліки відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких тимчасово звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Оцінюючи спірні правовідносини у цій частині, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що відсутність переліку відходів та брухту чорних і кольорових металів за умови наявності норми Податкового кодексу України, що регулює питання звільнення від оподаткування операцій з постачання зазначених товарів в той самий період не дає підстав вважати вказані операції такими, що підлягають оподаткуванню.
Судами попередніх інстанцій враховано, що пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України Кабінету Міністрів України було доручено встановити перелік видів металобрухту, по операціях з реалізації якого застосовується нульова ставка податку, а не період дії цього переліку.
Склад податкових правопорушень покладених в основу прийняття податкових повідомлень-рішень податковий орган доводить тим, що підприємством неправомірно застосовано нульову ставку податку під час реалізації брухту марки 501, оскільки на час здійснення операції був відсутній нормативно-правовий акт, який визначав би переліки відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких тимчасово звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що відсутність переліку відходів та брухту чорних і кольорових металів за умови наявності, норми Податкового кодексу України, що регулює питання звільнення від оподаткування операцій з постачання зазначених товарів в той самий період не дає підстав вважати вказані операції такими, що підлягають оподаткуванню. Пунктом 23 підрозділу 2 розділу ХХ цього кодексу Кабінету Міністрів України було доручено встановити перелік видів металобрухту, по операціях з реалізації якого застосовується нульова ставка податку, а не період дії цього переліку.
Судами попередніх інстанцій з посиланням на положення принципу верховенства права який означає, що Закон має вищу юридичну силу, стосовно інших нормативно-правових актів, які повинні відповідати Закону, положень податкового принципу презумпції правомірності рішень платника податку закріпленого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, зумовлений висновок про неправомірність висновків податкового органу щодо порушення позивачем пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України та як наслідок цього визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0014841502.
Суд визнає, що встановлюючи факт відсутності податкового правопорушення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано висновувався з наявності законодавчо встановленого режиму звільнення від сплати податку на додану вартість операцій з постачання відходів та брухту чорних металів незалежно від волевиявлення конкретного суб'єкта господарювання.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі №803/2094/15 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер