11 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/1067/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Іщук Л.П., Попка Я.С.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 819/652/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-
судді в 1-й інстанції - Мірінович У.А.,
час ухвалення рішення - 12.06.2018 року,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 12.06.2018 року,
ОСОБА_1 звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26.10.2016 № 179251-13, від 19.06.2017 № 102645-13.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач є власником 1/2 частини нежилого приміщення, приміщення піднавісу, що знаходиться за адресою: вул. Зелена,1а, с. Домаморич, Тернопільський район, Тернопільська область. Враховуючи те, що позивач є власником зазначеного приміщення, відповідач 26.10.2016 прийняв податкове повідомлення - рішення № 179251-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості у розмірі 10618,65 грн. за податковий період 2015 р. та 19.06.2017 прийняв податкове повідомлення - рішення № 102645-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості у розмірі 5950,20 грн. за податковий період 2016 р. Обґрунтовуючи протиправність зазначених рішень представник позивача послалася на Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким з 01.01.2015 введено в дію статтю 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
Позивач також зазначив, що обов'язковою умовою чинності нормативно - правового акта органу місцевого самоврядування є його оприлюднення в офіційних виданнях та друкованих засобах масової інформації.
Таким чином, оскільки рішення Домаморицької сільської ради щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є нормативно - правовим актом, однак всупереч вимогам чинного законодавства його не було оприлюднено в офіційних друкованих засобах масової інформації, то на його підставі нарахування податку не може бути здійснене.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Рішення суду першої інстанції оскаржили позивач та відповідач, подавши на нього апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 покликається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав, а суд не здобув доказів, які могли б підтверджувати, що рішення Домаморицької сільської ради Тернопільської області від 21.01.2015 року №281 не було офіційно оприлюднене. Однак представник відповідача, в судовому засіданні зазначив, що таке рішення офіційно не публікувалося в засобах масової інформації.
Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В апеляційній скарзі апелянт Головне управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області покликається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача на те, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовувалися вимоги Закону України від 11.09.2003 року №1160-IV»Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Податок на нерухомість», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а ставки податку на нерухомість установлено Рішенням двадцять шостої сесії шостого скликання Домаморицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 31.01.2015 № 281 "Про встановлення ставок", то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач є власником 1/2 частини нежилого приміщення, приміщення піднавісу, що знаходиться за адресою: вул. Зелена,1а, с. Домаморич, Тернопільський район, Тернопільська область, про що свідчить рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно (арк. справи 10).
Відповідач згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України 26.10.2016 прийняв податкове повідомлення-рішення № 179251-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості у розмірі 10618,65 грн. за податковий період 2015 р. та 19.06.2017 прийняв податкове повідомлення - рішення № 102645-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості у розмірі 5950,20 грн. за податковий період 2016 р.
Рішенням двадцять шостої сесії шостого скликання Домаморицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 31.01.2015 № 281 "Про встановлення ставок", встановлено ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Зокрема, підпунктом 1.1 пункту 1 зазначеного рішення затверджено ставку податку для нежитлової нерухомості на 2015 рік, яка перебуває у власності фізичних осіб - 0,1% -1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування, а саме: ОСОБА_1 - 1% (арк. справи 36-37).
Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Рішенням четвертої сесії сьомого скликання Домаморицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 31.01.2016 № 23 "Про внесення змін в рішення сесії сільської ради № 318 від 12.10.2015 "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік", встановлено на 2016 рік ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (арк. справи 38-40).
Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.
В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Аналогічна позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 у справі № 805/2527/16-а.
Посилання відповідача на те, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовувалися вимоги Закону України від 11.09.2003 року №1160-IV»Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення та спростовуються вищенаведеним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішенням четвертої сесії сьомого скликання Домаморицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 31.01.2016 № 23 "Про внесення змін в рішення сесії сільської ради № 318 від 12.10.2015 "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не встановлюється новий податок, а лише вносяться зміни в рішення сесії сільської ради № 318 від 12.10.2015 "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік", яким затверджено ставки на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб за 2016 рік та яким має бути запроваджено механізм справляння та порядок сплати зазначеного податку встановленого ПК України, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 статті 12 ПК України.
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 ПК України.
Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
З огляду на вищевикладене, колегія вважає, за необхідне зазначити, що в 2016 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік не застосовувалися вимоги Закону України від 11.09.2003 року №1160-IV»Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а тому такий підлягає застосуванню в 2016 році.
Щодо посилань позивача на те, що рішення Домаморицької сільської ради Тернопільської області від 21.01.2015 року №281 не було офіційно оприлюднене, як і рішення Домаморицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 31.01.2016 № 23, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке твердження не знайшло свого належного підтвердження у матеріалах справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, прийшла до висновку про відсутність підстав, які свідчили б про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального або процесуального права.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем та відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при вирішенні оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 819/652/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Л. П. Іщук
Я. С. Попко
Повне судове рішення складено 12.12.2018 року