11 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/712/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року у справі № 813/4281/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
судді в 1-й інстанції - Сподарик Н.І.,
час ухвалення рішення - 02.03.2018 року, 15:41 год.,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 07.03.2018 року,
23 листопада 2017 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2017 року №0001381303.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у 2013 році (період, за який визначено грошове зобов'язання) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування, податок з доходів фізичних осіб сплачував у складі єдиного податку та не був зобов'язаний подавати річну податкову декларацію. Також, позивач вважає, що при визначенні грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік, контролюючим органом було пропущено строк давності, передбачений п.102.1 ст.1023 ПК України. Окрім того, на думку позивача, працівники Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області не вправі були проводити перевірку, оскільки відповідно до законодавства з 01.01.2017 року не передбачено права проведення податковими інспекціями документальних та фактичних перевірок платників податків.
Тож, ОСОБА_1 вважає, що прийняте Головним управлінням ДФС у Львівській області податкове повідомлення-рішення від 22.03.2017 року за №0001381303 є протиправним і підлягає скасуванню.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року позовні вимоги задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт покликається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що перевіркою дотримання встановленого порядку подання до органів ДФС податкових декларацій встановлено, що фізичною особою - платником податку ОСОБА_1 за 2013 рік податкові декларації не надавалися, чим порушено п. 176.1(в) ст. 176, п.179.1 ст. 179 Податкового кодексу України.
Перевіркою достовірності відображених в додатку 2 до податкової декларації відомостей щодо здійснення фізичною особою платником податку операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна встановлено: в результаті порушення п.167.2 п.167, п.173.1, п.173.2, п.173.8 ст.173 Податкового кодексу України занижено суму податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за 2013 рік в сумі 24702,50 грн.
Перевіркою правильності визначення загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи - платника податку, відображеного в податкових деклараціях, встановлено: декларації про майновий стан і доходи за 2013 року в податкову інспекцію не надавались. З 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2015 року позивач перебував на загальній системі оподаткування та звітував до органів ДФС про відсутність господарської діяльності, подаючи нульові декларації.
Так, перевіркою встановлено, що громадянином ОСОБА_1 в 2013 році об'єкти рухомого майна продавалися за посередництвом юридичних осіб (не комісіонерів), шляхом отримання довідок-рахунків (без нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу рухомого майна).
Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача, фізична особа ОСОБА_1, при здійсненні продажу власного рухомого майна за посередництвом юридичної особи (не комісіонера), мав самостійно нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб (5% від вартості реалізованого рухомого майна, зазначеного в довідці-рахунку) через банківські установи до бюджету за своєю податковою адресою.
Як наслідок, платником податків ОСОБА_1 не нараховано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб за період, що перевірявся, на суму 24702,50 грн., чим порушено п.167.2 ст.167, п.п.168.4.5 п. 168.4 ст.168 Податкового кодексу України. Указане в свою чергу свідчить про порушення податкового законодавства, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте у відповідності до чинного законодавства України.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу про заниження суми податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за 2013 рік в сумі 24702,50 грн., не відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що в період із 15.02.2017 року по 21.02.2017 року ГУ ДФС у Львівській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року.
За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 27.02.2017 року №164/13-00-13-04/НОМЕР_1, у якому зафіксовано, зокрема, порушення ОСОБА_1 п.167.2 п.167, п.173.1, п.173.2, п.173.8 ст.173 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за 2013 рік в розмірі 24702,50 грн.
Як випливає зі змісту акту від 27.02.2017 року №164/13-00-13-04/НОМЕР_1, перевіряючими було встановлено, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 в 2013 році, відповідно до довідок-рахунків, було реалізовано 15 транспортних засобів. Транспортні засоби фізичною особою - платником податків ввозилися в Україну, як вантажний транспорт (товарної позиції 8704). Надалі ці транспорті засоби переобладнувалися в легкові пасажирські, з подальшим документальним оформленням та реалізацією в Україні вже як пасажирського. Позивачем в 2013 році транспортні засоби відчужувалися, шляхом отримання довідок-рахунків, в яких зазначено вартість реалізованих транспортних засобів. А тому, дохід від продажу об'єктів рухомого майна в даному випадку визначається виходячи з вартості транспортних засобів, зазначених в довідках-рахунках. Згадані транспортні засоби продавалися за посередництвом юридичних осіб (не комісіонерів), шляхом отримання довідок-рахунків (без нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Враховуючи вищевикладене, на думку контролюючого органу, фізична особа ОСОБА_1, при здійсненні продажу власного рухомого майна за посередництвом юридичної особи (не комісіонера), мав самостійно нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб (5% від вартості реалізованого рухомого майна, зазначеного в довідці-рахунку) через банківські установи до бюджету за своєю податковою адресою.
Згідно інформації, отриманої від центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Бродівського району ГУ МВСУ у Львівській області всі реалізовані ОСОБА_1 автомобілі перебували у його власності. Покупцями транспортних засобів, реалізованих в 2013 році позивачем, виступали фізичні особи - громадяни. Якщо покупець автомобіля - звичайна фізична особа, то саме продавець повинен самостійно обчислити, перерахувати податок до бюджету та задекларувати отриманий дохід в декларації про майновий стан і доходи.
Таким чином, йдеться в акті перевірки, в порушення п.173.1-п.173.4 ст.173, п.173.8 ст.173, п.179.1 ст.179 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 не визначено та не задекларовано в декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік отриманий дохід від продажу власного рухомого майна у сумі 494050,00 грн.
На підставі вказаного вище акту від 27.02.2017 року №164/13-00-13-04/НОМЕР_1, ГУ ДФС у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 22.03.2017 року за №0001381303 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 30877,75 грн. (+ 24702,50 грн. податкового зобов'язання, 6175,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій).
Не погоджуючись із рішенням ГУ ДФС у Львівській області, позивачем було заявлено позов до суду.
Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну рухомого майна визначено ст.173 Податкового кодексу України (надалі по тексту - ПК України), з урахуванням змін внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення оподаткування при відчуженні транспортних засобів» від 02 жовтня 2012 року №5413-V1.
Згідно з п.173.1 ст.173 ПК України, дохід платника податку від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в п.167.2 ст.167 ПК України, тобто 5% від розміру отриманого доходу.
Відповідно до п.173.3 ст.173 ПК України, у разі якщо об'єкт рухомого майна продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи - підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента стосовно подання до контролюючого органу інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладення договору зобов'язаний самостійно сплатити до бюджет подачок з доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна.
Згідно із підп.168.4.5 п.168.4 ст.168 ПК України, у разі нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна фізична особа, яка є відповідальною згідно з вимогами розділу IV ПК України за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його за своєю податковою адресою до відповідного бюджету.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 12.02.2007 року зареєстрований як суб'єкт господарювання - фізичною особою - підприємцем, основним видом діяльності якого є: торгівля автомобілями та легковими транспортними засобами (КВЕД 45.11).
Згідно довідки Бродівського відділення Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 23.01.2018 року за №20/10, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року перебував на спрощеній системі оподаткування - єдиний податок ІІ група.
Крім того, у матеріалах справи знаходиться податкова декларація платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2013 рік, яка зареєстрована у Бродівському відділенні Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 23.01.2014 року за вх.№1400001266 та податкова декларація про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за 2013 рік, яка зареєстрована у Бродівському відділенні Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 14.04.2014 року за вх.№1400006082, яка подавалась ним як фізичною особою, а не фізичною особою - підприємцем.
Дослідивши акт перевірки, колегія суддів прийшла до переконання, що під час проведення перевірки вищенаведені податкові декларації відповідачем не були взяті до уваги, також не перевірялись зазначені в них дані, означені декларації взагалі не знайшли свого відображення в акті перевірки.
З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені обставини спростовують висновки відповідача в акті перевірки про те, що позивач за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року декларації про майновий стан і доходи в податкову інспекцію не подавав.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, прийшла до висновку про відсутність підстав, які свідчили б про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального або процесуального права.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при вирішенні оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року у справі № 813/4281/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Я. С. Попко
Повне судове рішення складено 12.12.2018 року