Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
"12" грудня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/1345/15
Господарський суд Житомирської області у складі судді: Лозинської І.В.
розглядаючи заяву стягувача про зупинення провадження з розгляду заяви боржника про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (м. Одеса)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплекс "Приморський" (м. Житомир)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" (м. Одеса)
про стягнення 252945260,45 грн.
за участі представників сторін:
- від заявника: не прибув
- від стягувача: не прибув
- від третьої особи: не прибув
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.05.2015 стягнуто з ТОВ "Будкомплекс "Приморський" на користь ПАТ "Імексбанк" 206115000,00 грн. заборгованості за кредитом; 22529306,71 грн. боргу за відсотками; 10437534,25 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту; 2851217,61 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №31/14 від 19.08.2014 (з врахуванням додаткових угод); стягнуто з ТОВ "Будкомплекс "Приморський" в дохід державного бюджету 73080,00 грн. судового збору (а. с. 2287 - 230 у т. 1).
08.12.2015 на виконання рішення видані відповідні накази (а. с. 240, 241 у т. 1).
26.10.2018 до суду від боржника надійшла заява від 18.10.2018 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в обгрунтування якої зазначено, що 25.12.2014 АТ "Імексбанк"/іпотекодержатель і ПАТ "Футбольний клуб "Чорноморець"/іпотекодавець уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за №6134, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань 41 юридичних осіб - боржників за 41 кредитним договором, у тому числі, за №31/14 від 19.08.2014, передав в іпотеку нерухоме майно - нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" загальною площею 80289,00 м. кв., у м. Одеса по вул. Маразліївській, 1/20; оціночна та заставна вартість предмету іпотеки складає 7 800 000 000,00 грн. (а. с. 2 - 36 у т. 2).
У 2018 році стягувач здійснив позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на вказані нежитлові будівлі, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому всі зобов'язання, забезпечені іпотекою, є припиненими.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 02.11.2018, зазначену заяву передано на розгляд судді Лозинській І.В., яку ухвалою господарського суду від 05.11.2018 суддею Лозинською І.В. прийнято до провадження та відкладено її розгляд у зв'язку із необхідністю у поданні учасниками провадження додаткових доказів.
Ухвалою від 14.11.2018 господарський суд розгляд заяви відклав на 12.12.2018.
30.11.2018 до суду від стягувача надійшла заява про зупинення провадження з розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню до перегляду в касаційному порядку судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема, у справі №643/18466/15-ц (а. с. 135 - 144 у т. 2).
Ухвалою від 03.12.2018 господарський суд призначив до розгляду вказану заяву ПАТ "Імексбанк" в тому ж судовому засіданні, призначеному на 12.12.2018 о 14:30 год.
До господарського суду надійшли такі документи:
- 14.11.2018 та 28.11.2018 - повернулись копії ухвал господарського суду від 05.11.2018 та 14.11.2018, адресовані ТОВ "Будкомплекс "Приморський" з відмітками працівника поштового зв'язку, відповідно, "інші причини" та "за закінченням встановленого строку зберігання";
- 06.12.2018 - від стягувача - клопотання від 06.12.2018 про проведення судового засідання за відсутності повноважного представника.
В засіданні суду представники учасників справи не прибули.
Щодо заявленого клопотання стягувача слід зазначити таке.
Як вбачається з ухвали Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2018 (а.с.137 - 141 у т.2) справу № 643/18466/15-ц за касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Харківської області від 21.04 2017 передано на розгляд ОСОБА_2 Верховного Суду з огляду на такі обставини.
У цій справі судами встановлено, що позивач скористався свої правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та на підставі іпотечного застереження, яке містилось в іпотечному договорі, здійснив від свого імені продаж предмета іпотеки - квартири відповідача. Проте як зазначено вище, це не призвело до повного задоволення вимог позивача як іпотекодержателя.
Існує різна судова практика щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону (у деяких справах називають частиною 6 статті 36 Закону), яка зазначає про недійсність наступних вимог іпотекодержателя після завершення позасудового врегулювання.
В одних справах суди дотримуються позиції, що після звернення стягнення на предмет іпотеки кредитні зобов'язання між сторонами є припиненими, а в інших - що у випадку недостатньої вартості предмета іпотеки для задоволення всіх вимог іпотекодержателя після позасудового врегулювання кредитор має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника.
Вищий господарський суд України у постанові від 05.10.2015 (справа №903/313/15) зазначив, що якщо суми від продажу предмета іпотеки та суми від реалізації іншого майна, яке буде передано в іпотеку/заставу в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна позичальника.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 18.11.2015 (справа № 6-21742кс15) зазначив, що у випадку нестачі вартості предмета іпотеки для задоволення всіх вимог іпотекодержателя після позасудового врегулювання за одним із договорів іпотеки, кредитор має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, в тому числі й із такого, яке є предметом іншого договору іпотеки.
Іншого висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 08.07.2015 (справа № 6-7917св15), а саме, що у зв'язку із позасудовим врегулюванням спору зобов'язання за кредитним договором є такими, що припинилися відповідно до частини шостої статті 36 Закону України "Про іпотеку".
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 08.07.2015 (справа № 646/7699/13-ц) також зазначено, що зобов'язання щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором припиняють свою дію з набуттям позивачем права власності на іпотечне нерухоме майно, у зв'язку із задоволенням ним вимог за кредитним договором, забезпечених іпотечним договором.
Таку ж позицію висловив Вищий господарський суд України у постанові від 02.10.2017 (справа № 908/2517/16) та зазначив, ТОВ "ФК "Поліс" реалізував своє право на задоволення вимог до боржника шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, а тому відповідно до приписів ч. 6 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" вимоги кредитора щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Верховний Суд України не висловлював правову позицію щодо застосування ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку".
Верховний Суд також має різну практику. У постанові Верховного Суду від 11.04.2018 (справа № 761/17280/16-ц, провадження № 61-11249св18) колегією суддів Другої Судової палати Касаційного цивільного суду висловлена правова позиція, а саме: положення ч.4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами, оскільки зобов'язання за договором позики не припинилося в силу його невиконання, а вартості набутого позикодавцем у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення боргу у повному обсязі, тому кредитор має право на стягнення суми, що не вистачило для погашення всієї суми заборгованості.
У постанові Верховного Суду від 20.06.2018 (справа № 756/31271/15-ц, провадження № 61-4156св18) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного зазначила, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання відповідно до частини четвертної статті 36 Закону України «Про іпотеку» є недійсними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача частини боргу, що не була погашена за рахунок предмета іпотеки, є недійсними.
Верховний Суд 05.03.2018 (справа № 927/84/16) у постанові колегії суддів Касаційного господарського суду на підставі частини шостої статті 36 Закону України "Про іпотеку" підтримав висновок суду першої інстанції про відхилення вимог кредитора, після набуття останнім права власності на предмет іпотеки.
Отже, положення ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", яка передбачає, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними -допускає неоднозначне тлумачення.
Наведена судова практика свідчить про те, що в одних випадках суди розуміють буквально наведене положення закону та відмовляють у задоволенні будь-яких вимог кредитора, висунутих після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, незалежно від того, чи задоволенні вимоги кредитора (іпотекодержателя) за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі, чи ні. В інших випадках, суди застосовують наведені положення ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" в системному тлумаченні з положеннями статей 591, 598, 599 ЦК України та встановивши, що за рахунок предмета іпотеки не в повному обсязі задоволені вимоги кредитора, відповідно зобов'язання не припинилось, задовольняють їх у судовому порядку.
У цій ситуації визначальним є питання про те, чи є наслідком завершення позасудового врегулювання та, відповідно, недійсністю наступних вимог іпотекодержателя, припинення основного зобов'язання.
У зв'язку з цим, на думку Верховного Суду належить враховувати, що іпотека за своєю суттю є забезпечувальним зобов'язанням, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, а тому реалізація іпотеки чи її припинення не може мати наслідком припинення основного зобов'язання.
Європейський суд з прав людини зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їхнє тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів із урахування змін у повсякденній практиці.
При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Вищевикладене свідчить про те, що існує виключна правова проблема, а тому справу № 643/18466/15-ц передано на розгляд ОСОБА_2 з метою формування єдиної правозастосовної практики, розвитку права та забезпечення принципу правової визначеності.
Станом на 12.12.2018 повний текст постанови ОСОБА_2 Верховного Суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень не опубліковано.
Враховуючи предмет та підстави заяви від 18.10.2018 ТОВ "Будкомплекс "Приморський", суб'єктний склад, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, суд вважає, що Верховним Судом в справі № 643/18466/15-ц розглядається питання застосування норм права у подібних правовідносинах, як і в справі, що розглядається Господарським судом Житомирської області - № 906/1345/15.
Оскільки за результатами перегляду судовою палатою будуть встановлені правові висновки питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах, Господарський суд Житомирської області дійшов висновку про аналогічність підстав вимог у цій справі, що в свою чергу свідчить про необхідність врахування даних висновків при вирішенні заяви від 18.10.2018 ТОВ "Будкомплекс "Приморський" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в справі № 906/1345/15.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду.
З огляду на викладене, господарський суд вважає, що вирішення цих правових питань, із урахуванням наведених вище правових позицій у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему, а тому для забезпечення сталого розвитку права, забезпечення принципу правової визначеності та формування єдиної правозастосовної практики, наявні підстави для зупинення провадження у даній справі щодо розгляду заяви від 18.10.2018 ТОВ "Будкомплекс "Приморський" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню до вирішення ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 643/18466/15-ц.
Керуючись п.7 ч.1 ст. 228, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Зупинити провадження у справі № 906/1345/15 по розгляду заяви від 18.10.2018 ТОВ "Будкомплекс "Приморський" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню до вирішення ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у правовідносинах пов'язаних із застосуванням ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" у іншій справі № 643/18466/15-ц.
2. Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст. 255 ГПК України.
Ухвала підписана 12.12.2018.
Суддя ОСОБА_3
Віддрук:
1 - в справу
2 - заявнику
3 - стягувачу
4 - третій особі