Справа № 200/11272/18
Провадження № 2/200/3206/18
(заочне)
«11» грудня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.
за участю секретаря: Лежньова О.Р.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп» про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів, -
05 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.
В обґрунтування позову зазначив, що20 червня 2018 року між ним та відповідачем було укладено попередній договір № 0188, відповідно до якого відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з купівлі транспортного засобу марки Hyundai, модель Santa Fe, рік випуску 2014, інші характеристики 2.2 DAT. Premium. За умовами попереднього договору, сторони зобов'язалися укласти основний договір 20 червня 2018 року за умови повного виконання п.2.1 договору, а саме, перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 206000 грн. Зазначена сума розцінюється сторонами як аванс за основним договором. На виконання умов попереднього договору позивач сплатив 20.06.2018 року 202000 грн. 20 червня 2018 року укладення основного договору не відбулося, так як позивач виявив ознаки недійсності попереднього договору. Зокрема, екземпляр попереднього договору, наданий позивачу, є поганої якості, більшу половину слів взагалі не можна прочитати, що спричинило погіршення сприйняття, розуміння та аналізу в повному обсязі умов вказаного договору, що слугувало неправильному вибору послуг із запропонованих на ринку. Предмет договору є незрозумілим та нечітким, договір не передбачає істотних умов, а саме прав та обов'язків сторін. В діях відповідача вбачається умисел на введення позивача в оману, оскільки позивач на дату подачі позовної заяви ні транспортний засіб, ні сплачені кошти не отримав. Оскільки основний договір не був укладений, транспортний засіб не переданий, тому відповідач зобов'язаний повернути позивачу кошти в сумі 202000 грн., як отримані ним без достатньої правової підстави. Крім того, при перерахуванні відповідачу коштів позивач поніс збитки на загальну суму 2020 грн. у вигляді сплати комісії банку. Неправомірним діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, та розмір якої позивач оцінює в 10000 грн. Крім того, позивач поніс витрати на надання правничої допомоги у розмірі 20000 грн.
З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати попередній договір купівлі-продажу № 0188 від 20.06.2018 року, укладений між сторонами, недійсним. Стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 202000 грн. та 2020,00 грн., моральну шкоду у розмірі 1000 грн., судові витрати у вигляді судового збору за забезпечення позову в сумі 352,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп» про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін з призначенням судового засідання на 01 серпня 2018 року. Встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
Відповідач був повідомлений про розгляд судом справи, відзиву на позовну заяву не надав, в зв'язку з чим суд розглядає справу за наявними в ній доказами.
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено наступне.
20 червня 2018 року між ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «ОСОБА_2 Груп» (продавець) укладено попередній договір № 0188 купівлі-продажу транспортного засобу.
Згідно п.п.1.1, 1.2 попереднього договору, сторони зобов'язуються у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу на умовах, встановлених у цьому договорі. Транспортний засіб (майно), яке продавець зобов'язується придбати у третіх осіб для його відчуження покупцеві за основним договором, та який являтиметься предметом основного договору, має наступні ідентифікаційні ознаки: марка Hyundai, модель Santa Fe, рік випуску 2014, інші характеристики 2.2 DAT. Premium.
Згідно п.1.5 попереднього договору, сторони зобов'язуються укласти основний договір 20 червня 2018 року, за умови повного виконання п. 2.1. цього попереднього договору
Відповідно до п.2.1 попереднього договору, в момент його укладення покупець перераховує на поточний рахунок продавця грошові кошти в розмірі 206000,00 грн., а продавець своїм підписом під цим договором підтверджує отримання таких коштів.
Крім того, згідно п.1.5 попереднього договору, якщо на зазначену вище дату майно не буде придбано продавцем з метою його відчуження покупцеві, то сторони визначили, що Основний договір буде укладено на 5 (п'ятий) день після придбання продавцем майна, про що останній зобов'язується повідомити покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення основного договору сторони визначили "31" грудня 2019 року.
Згідно п.3.4 договору сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення Основного договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням.
20 червня 2018 року позивачем було перераховано суму в розмірі 202000,00 грн. на рахунок ТОВ «ОСОБА_2 Груп», що підтверджується квитанцією № 1-1373К на суму 146000 грн., та квитанцією № 18969621 на суму 56000 грн.
05 червня 2018 року, позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача про повернення йому внесених коштів.
Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Зі змісту спірного договору випливає, що отримання автомобіля позивачем можливе за умови внесення коштів та за умови виконання зобов'язання відповідачем щодо придбання майна у третіх осіб, на що вказано в розділі 1 наведеного договору. Визначена дата укладення основного договору - 20.06.2018 року, але в іншому підпункті цього попереднього договору вже вказана інша дата виконання своїх зобов'язань продавцем та термін укладення основного договору - до 31.12.2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно вимог ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію його укладення.
Позивач вказує, що виконав умови договору щодо сплати відповідачу грошових коштів та розраховував на укладення основного договору 20.06.2018 року.
Відповідач не повідомив причини невиконання ним укладеної угоди.
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За ч.1 ст.230 ЦК України,якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
В п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Пунктами 4 ч.5 ст.11; ч.ч.1-2, п.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів із споживачем умови, які є несправедливим, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, а також встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.
Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Згідно п.14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції;
Враховуючи положення п.п.2 п.6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист споживачів» №5 від 12.04.1996 року, умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними.
Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Крім того, споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), що передбачено п. 4 ч. 1ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
За положеннями ч.1ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як було встановлено в судовому засіданні, позивачем на виконання умов укладеної між ним та ТОВ «ОСОБА_2 Груп» угоди було сплачено 202000 грн.
Крім того, позивач поніс витрати на сплату комісії банку на загальну суму 2020,00 грн., що підтверджується квитанцією № 18969621/К від 20.06.2018 року на суму 560,00 грн., та квитанцією № 1-1373к від 20.06.2018 року на суму 1460,00 грн.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
З огляду на викладене, суд вважає, що попередній договір № 0188 купівлі-продажу від 20.06.2018 року, укладений між позивачем та відповідачем, за відсутності майна, яке відповідач зобов'язується відчужити позивачу, ухилення відповідача від укладення основного договору тау зв'язку з несправедливими умовами договору, на що вказано вище, - належить визнати недійсним та стягнути з ТОВ «ОСОБА_2 Груп» на користь позивача сплачені ним грошові кошти в сумі 202000 грн. та збитки у розмірі 2020,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пунктах 2, 3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються лише тоді, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а також при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Право на відшкодування моральної шкоди відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають, якщо шкода завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві немає, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача судового збору та витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Одночасно з подання позовної заяви позивач подав заяву про забезпечення позову, за подачу якої сплатив судовий збір у розмірі 352,40 грн.
Ухвалою суду від 11 липня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, в зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3 25 червня 2018 року було укладено договір про надання правової допомоги № 6.
Згідно п.3 договору, вартість послуг за договором становить 20000 грн., які сплачуються в день підписання договору.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 2 від 25.06.2018 року, позивач сплатив за договором 20000 грн.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача судових витрат понесених позивачем, які складаються з судового збору за забезпечення позову у розмірі 352,40 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп» про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Визнати попередній договір купівлі-продажу № 0188 від 20.06.2018 року, укладений між ОСОБА_1 до Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп», недійсним.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 202000,00 грн. та 2020,00 грн., всього у сумі 204020,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, які складаються з судового збору за забезпечення позову у розмірі 352,40 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Е.В. Женеску