Постанова
Іменем України
06 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 619/3211/15-ц
провадження № 61-34210св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророк В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
представники позивача - Шахова Олена Ігорівна, Самойлова Євгенія Олександрівна,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року у складі судді Нечипоренко І. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року у складі колегії суддів Швецової Л. А.,
Бровченка І. О., Малінської С. М.,
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «ДельтаБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просило:
- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 169 432,38 грн, з яких: 1 026 929,10 грн - тіло кредиту, 117 038,06 грн - відсотки, 24 067,47 грн - пеня, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 257,24 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по процентам - 1 140,51 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку та всі розташовані на ній споруди, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площа предмету застави складає 0,2400 га, та житловий будинок за цією ж адресою, загальною площею 245,70 кв.м, житловою площею 70,20, який складається з: будинок - літ. «А-1», зливна яма - літ. «Б», баня - літ. «В», навіс - літ. «в», басейн - літ. «Г», колонка - N, oгорожа - N1., шляхом визнання права власності на це іпотечне майно за ПАТ «Дельта банк»;
- визнати за ПАТ «Дельта банк» право власності на: земельну ділянку та всі розташовані на ній споруди, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площа предмету застави складає 0,2400 га; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 245,70 кв.м, житловою - 70,20кв.м.
Позов мотивовано тим, що 14 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 156 500 доларів США, з розрахунку 12,30% річних на строк до 14 грудня 2017 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, на підставі договорів іпотеки від 14 грудня 2006 року ОСОБА_6 передав в іпотеку банку нерухоме майно - земельну ділянку та всі розташовані на ній споруди, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,2400га та житловий будинок за цією ж адресою.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в зв'язку з чим АТ «Дельта банк» набув права вимоги кредитному договору, укладеному з ОСОБА_6
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, у зв'язку із чим, станом на 10 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 1 169 432,38 грн, яка складається з: тіло кредиту - 1 026 929,10 грн, відсотки - 117 038,06 грн, пеня - 24 067,47 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 257,24 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по процентам - 1140,51 грн.
В рахунок погашення вказаної заборгованості банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ «Дельта банк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки можливе лише у разі задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до договору у позасудовому порядку.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
В рахунок виконання основного зобов'язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку, передбаченому статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку».
Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.
В разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі, іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» КадироваВладислава Володимировича на рішення судів першої та апеляційної інстанції. Справу витребувано із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 червня 2018 року справу передано Верховному Суду.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погодився з доводами позивача та просив залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом установлено, що 14 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 156 500 доларів США, з розрахунку 12,30% річних на строк до 14 грудня 2017 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між сторонами укладено договори іпотеки від 14 грудня 2006 року, за умовами яких ОСОБА_6 передав в іпотеку банку нерухоме майно - земельну ділянку та всі розташовані на ній споруди, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,2400га та житловий будинок за цією ж адресою.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в зв'язку з чим АТ «Дельта банк» набув права вимоги кредитному договору, укладеному з ОСОБА_6
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, у зв'язку із чим, станом на 10 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 1 169 432,38 грн, яка складається з: тіло кредиту - 1 026 929,10 грн, відсотки - 117 038,06 грн, пеня - 24 067,47 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 257,24 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по процентам - 1140,51 грн.
Звернувшись до суду з даним позовом, ПАТ «Дельта банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ним права власності на це майно.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги банку щодо наявності у нього права на задоволення вимог, шляхом визнання права власності на іпотечне майно на підставі застереження в іпотечних договорах колегія суддів виходить з наступного.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК Українине породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, раніше набуте на законних підставах.
Стаття 33 цього Законупередбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (№ 14-38цс18).
За таких обставин, доводи касаційної скарги позивача про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно за рішенням суду спростовуються аналізом наведених вище нормам матеріального права.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В. Пророк
І. М. Фаловська