Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 753/16782/15-ц
провадження № 61-14147св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Крата В.І., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Державна іпотечна установа,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року у складі судді Кириченко Н.О. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Чобіток А.О., Крижанівської Г.В., Немировської О.В.,
У вересні 2015 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та просила у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.
Позовна заява мотивована тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю комерційним банком «Арма» (далі - ТОВ КБ «Арма») та ОСОБА_3 27 липня 2007 року було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 757 500 грн зі сплатою 12% річних та терміном повернення коштів до 26 липня 2027 року.
У забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором було укладено іпотечний договір від 27 липня 2007 року б/н, предметом якого є належна відповідачу квартира АДРЕСА_1.
28 вересня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги № 754, відповідно до умов якого банк передав Державній іпотечній установі всі права вимоги за договором про іпотечний кредит та іпотечним договором, які були укладені з відповідачем.
З урахуванням невиконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за договором про іпотечний кредит, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року у задоволенні позову Державної іпотечної установи відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору відповідачем виконані в повному обсязі, а тому відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року апеляційну скаргу Державної іпотечної установи задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року змінено із зазначенням інших підстав для відмови у задоволенні позову в мотивувальній частині рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційну скаргу Державної іпотечної установи задоволено частково, рішення апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Державної іпотечної установи відхилено, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року залишено без змін.
При новому розгляді справи, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності заборгованості відповідача перед кредитором, оскільки погашення кредиту відбулося достроково ще у 2009 році.
У жовтні 2016 року Державна іпотечна установа подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішень першої та апеляційної інстанції, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Від ОСОБА_3 надійшло заперечення на касаційну скаргу Державної іпотечної установи, у якому вона просить залишити без змін оскаржувані судові рішення.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 753/16782/15-ц передано до касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.
Суди встановили, що 27 липня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит № 17/02-N/338, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 757 500 грн зі сплатою 12% річних та кінцевим терміном повернення коштів до 26 липня 2027 року.
У забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 27 липня 2007 року між сторонами укладено іпотечний договір б/н, предметом якого є належне відповідачу нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1.
28 вересня 2007 року між ТОВ КБ «Арма» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги № 754, відповідно до умов якого банк передав Державній іпотечній установі всі права вимоги за договором про іпотечний кредит від 27 липня 2007 року № 17/02-N/338 та іпотечним договором від 27 липня 2007 року б/н, що були укладені між банком та ОСОБА_3
Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 16 квітня 2009 року № 230 призначено тимчасову адміністрацію в ТОВ КБ «Арма» на період з 17 квітня 2009 року по 16 квітня 2010 року.
Постановою Правління НБУ від 19 лютого 2010 року № 79 з 22 лютого 2010 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ТОВ КБ «Арма».
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову Державної іпотечної установи, суд апеляційної інстанції виходив з дострокового погашення ануїтетних платежів за кредитним договором, факт якого був встановлений ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2014 року у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, та відсутності невиконаних зобов'язань ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит.
Однак із висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись з огляду на таке.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2013 року було відмовлено у задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_3, третя особа: ТОВ КБ «Арма» про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 17/02-N/338 з огляду на порушення ТОВ КБ «Арма» вимог щодо повідомлення ОСОБА_3 про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами та відсутності у зв'язку з вказаними обставинами у відповідачки обов'язку з виконання умов кредитного договору перед новим кредитором.
Вказане рішення набрало законної сили.
Його зміст свідчить, що судами не було зроблено висновків про повне та дострокове погашення ОСОБА_3 іпотечного кредиту за договором № 17/02-N/338, вказані обставини судом не встановлювались, а тому не є преюдиційними.
Колегія суддів апеляційного суду після скасування рішення апеляційного суду від 09 грудня 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіряючи висновок суду про виконання відповідачем умов кредитного договору в повному обсязі, оглянула оригінали квитанцій про погашення ануїтетних платежів, в тому числі квитанцію № 14444091 від 26 травня 2009 року на суму у розмірі 400 000 грн. та квитанцію № 1545806 від 16 жовтня 2009 року на суму у розмірі 350 581, 06 грн., і звіривши їх з копіями вказаних квитанцій, наданих представником відповідача, вважала доведеною обставину відсутності заборгованості у ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції не було перевірено, чи сума грошових коштів, яка зі слів відповідача була сплачена нею на рахунок ТОВ КБ «Арма», є достатньою для повного розрахунку між кредитором та боржником за договором про іпотечний кредит.
Державною іпотечною установою при розгляді справи в суді апеляційної інстанції було надано виписку по особовому рахунку ОСОБА_3 у ТОВ КБ «Арма», згідно з якою грошові кошти за квитанціями № 1444091 від 26 травня 2009 року у розмірі 400 000 грн та № 1545806 від 16 жовтня 2009 року у розмірі 350 581, 06 грн на рахунок банку не надходили. Зазначене також підтверджується листом НБУ від 18 липня 2014 року.
Оригінал вказаного листа був оглянутий судом апеляційної інстанції в судовому засіданні та до матеріалів справи було долучено його копію.
Дійшовши висновку про доведеність обставин щодо відсутності у відповідача заборгованості за договором про іпотечний кредит та наявність підстав для залишення рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції не зазначив мотивів, за яких визнав неналежними докази, надані Державною іпотечною установою в судовому засіданні лист НБУ від 18 липня 2014 року та виписку по особовому рахунку ОСОБА_3
Крім того, апеляційний суд не дав ніякої оцінки тій обставині, що з квітня 2009 року у ТОВ КБ «Арма» було запроваджено тимчасову адміністрацію.
Враховуючи зазначене, судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене та ухвалити рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко
В. І. Журавель
В.І. Крат В. М. Коротун