Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 0910/950/2012
провадження № 61-24227св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, Старокутська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року у складі судді Гордія В. І. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 липня 2017 року у складі колегії судів: Горблянського Я. Д., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,
У липні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вона є дружиною ОСОБА_9 з 1979 року і з того часу проживає з ним на АДРЕСА_2. Рішенням Старокутської сільської ради 10 сесії 21 демократичного скликання від 19 червня 1992 року ОСОБА_9 було надано земельну ділянку розміром 0,5 га для встановлення магазину-вагону на АДРЕСА_1 біля будинку ОСОБА_10 Взамін 0,5 сотих на АДРЕСА_1 ОСОБА_10 за його згодою отримав земельну ділянку 0,137 га на АДРЕСА_3 з правом побудувати житловий будинок. Для встановлення магазину-вагону на АДРЕСА_1 нею була виготовлена і оплачена технічна документація, вони з чоловіком купили в Косівському АТП № 12641 вагон-магазин та встановили на цій земельній ділянці. Також вона одержала свідоцтво на торгово-посередницьку діяльність, і вони з чоловіком відкрили торгову точку для торгівлі продуктами харчування. Торгівля йшла успішно, і жителі села були задоволені магазином. З часом вона з чоловіком вирішила замінити вагон-магазин на зручніше приміщення та поставити на його місці дерев'яний розбірний магазин. Коли доставили цей магазин, щоб його встановити на те саме місце, з'ясувалося, що ця земельна ділянка шляхом шахрайства і обману приватизована ОСОБА_10, який 01 вересня 2004 року подарував її разом з прилеглим до неї будинком ОСОБА_5
Проте, 14 червня 1990 року рішенням Косівського районного суду матір ОСОБА_10 - ОСОБА_11 було визнано недієздатною, тому договір дарування спірної земельної ділянки від 06 липня 1996 року, де є і частина їхньої земельної ділянки, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10, є недійсним. Також є недійсним договір дарування будинку та землі від 02 вересня 2004 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_5
За даними фактами вони зверталися до правоохоронних органів та в органи прокуратури, але їм було рекомендовано звернутися до суду.
У зв'язку з наведеним їй було завдано матеріальну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн та 10 000,00 моральної шкоди.
Після збільшення та уточнення позовних вимог, позивач просила суд:
визнати недійсними договори дарування спірної земельної ділянки від 06 липня 1996 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10, та від 02 вересня 2004 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_5;
визнати недійсним державний акт на цю земельну ділянку, виданий ОСОБА_5;
повернути земельну ділянку розміром 0,04 га на АДРЕСА_1 для встановлення магазину згідно з рішенням Старокутської сільської ради від 19 червня 1992 року.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не надано доказів на підтвердження порушення її прав та інтересів, а також доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.
ОСОБА_4 після звернення до суду з цим позовом була визнана недієздатною рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2011 року (справа 347/2426/14-ц) (а. с. 144 т. 4).
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2016 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2011 року скасовано та поновлено цивільну дієздатність ОСОБА_4 (а. с. 188-189 т. 8).
Останньою ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 липня 2017 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року залишено без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволенні її позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки, доказам у справі, а саме: рішенню Косівського районного суду від 17 січня 2017 року, яким визнано недійсною довіреність від 22 травня 1996 року, посвідчену секретарем Старокутської сільської ради, на представництво інтересів недієздатної ОСОБА_11 - ОСОБА_12, якою вона уповноважила останнього подарувати земельну ділянку розміром 0, 28 га на АДРЕСА_1, ОСОБА_10 Відповідно наступний договір дарування, укладений між ОСОБА_10 і ОСОБА_5, є також недійсним. Крім того, судами не були розглянути її позовні вимоги відповідно до заяви про їх збільшення та уточнення від 08 грудня 2008 року.
Також зазначала, що судами не враховано, що слідчими Косівської поліції проводиться досудове розслідування за фактом підроблення рішення Старокутської сільської ради від 29 грудня 1993 року про надання ОСОБА_11 у приватну власність спірної земельної ділянки.
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_5 зазначала, що ОСОБА_4 у позовній заяві посилалася на порушення її права користування земельної ділянкою на АДРЕСА_1 та, що ця земельна ділянка відповідно до рішення Старокутської сільської ради від 19 червня 1992 року (якого не існує) надана у власність її чоловіку - ОСОБА_9 Проте довіреності, на підставі якої вона звернулася до суду в інтересах чоловіка, нею не додано, чоловіка співпозивачем не зазначено. Також позивачем не додано технічної документації на будівництво магазину. Крім того, позивачу рішенням Старокутської сільської ради від 23 березня 1994 року було надано дозвіл для відкриття торгової точки біля її житлового будинку, тобто на АДРЕСА_2, а не на АДРЕСА_1. Посилання позивача на те, що ОСОБА_11 є недієздатною, тому договір дарування спірної земельної ділянки її синові -ОСОБА_10 є недійсним, є помилковими, оскільки у 2000 році ОСОБА_11 померла, спадкоємцями на цю ділянку були її діти: ОСОБА_10 та ОСОБА_13 (яка подала заяву до нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини). Таким чином у будь-якому разі власником спірної земельної ділянки був ОСОБА_10 Судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не підтверджені жодними доказами та є безпідставними.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
10 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що ОСОБА_4, звертаючись до суду з позовом, як на підставу, що підтверджує її право на земельну ділянку розміром 0,5 сотих для встановлення магазину-вагону за адресою: АДРЕСА_1, посилалася на рішення Старокутської сільської ради 10 сесії, 21 демократичного скликання від 19 червня 1992 року, відповідно до якого її чоловіку ОСОБА_9 було надано цю земельну ділянку.
Проте, до позовної заяви копії вказаного рішення долучено не було і на вимогу суду першої інстанції ні копії, ні оригіналу також пред'явлено не було, про що свідчить відповідь сільського голови с. Старі Кути Цикаляка В. П. (а. с. 102 т. 3) та начальника архівного відділу райдержадміністрації Н.Будз (а. с. 104, 190, 191 т. 3).
Як убачається з матеріалів справи, до заяви про збільшення позовних вимог позивач долучила копію архівного витягу рішення Старокутської сільської ради від 23 грудня 1992 № 54 «Про виділення земельної ділянки для будівництва власного магазину ОСОБА_9», згідно якого йому виділено земельну ділянку розміром 0,04 га для будівництва власного магазину (а. с. 54 т. 2).
Проте, на запит суду до архівного відділу Косівської РДА було направлено завірену ксерокопію рішення виконкому Старокутської сільської ради від 23 грудня 1992 року № 54 «Про виділення земельної ділянки для будівництва власного магазину ОСОБА_9», відповідно до якої йому виділено земельну ділянку розміром 0,04 га для будівництва власного магазину на АДРЕСА_1 (а. с. 111-112 т.2).
Крім того, позивачем додано копію рішення Старокутської сільської ради від 23 березня 1994 року, згідно з яким їй надано дозвіл на відкриття торгової точки біля її житлового будинку (а. с. 55 т. 2), тобто за адресою: АДРЕСА_2, а не на АДРЕСА_1.
Також матеріали справи не містять технічної документації, на яку позивач посилалася в позовній заяві, що посвідчувала б законність будівництва магазину на спірній земельній ділянці.
Відповідно до статті 23 ЗК України (у редакції, чинній на час виділення земельної ділянки для будівництва магазину) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши наведені норми матеріального та процесуального права і обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували її право власності чи користування спірною земельною ділянкою, порушення її прав як землекористувача, та особи, яка здійснювала підприємницьку діяльність.
Крім того, у заяві про збільшення та уточнення позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на недійсність довіреності від 22 травня 1996 року на представництво інтересів недієздатної ОСОБА_11 - ОСОБА_12, якою вона уповноважила останнього подарувати земельну ділянку розміром 0, 28 га на АДРЕСА_1, своєму синові - ОСОБА_10 Відповідно наступний договір дарування, укладений між ОСОБА_10 і ОСОБА_5, вона також вважає недійсним (а. с. 32 т. 2).
Суди, посилаючись на частину третю статті 61 ЦПК України 2004 року та преюдиційне рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2013 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_5, ОСОБА_16 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки, відмовлено (а. с. 185-183-186 т. 7), виходили з того, що підстав для скасування державного акта немає, оскільки він виданий на підставі договору дарування спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, який у судовому порядку не визнано недійсним.
Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; відшкодування заподіяння збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
Відповідно до глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом. У разі визнання недійсним правочину може бути визнано недійсним і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.
У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце в разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішенням чи угодам. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Таким чином, суди, відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування, дійшли вірного висновку, що оскільки позовні вимоги про визнання недійсним державного акту ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку є похідними від вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 02 вересня 2004 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, та враховуючи те, що позивач не надала доказів на підтвердження будь-яких прав на цю земельну ділянку, ці вимоги є безпідставними.
У зв'язку з наведеним доводи касаційної скарги ОСОБА_4, що судами не були розглянути її позовні вимоги відповідно до заяви про їх збільшення та уточнення від 08 грудня 2008 року є необґрунтованими.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги, що апеляційним судом не надано оцінки рішенню Косівського районного суду від 17 січня 2017 року, яким визнано недійсною довіреність від 22 травня 1996 року, посвідчену секретарем Старокутської сільської ради, на представництво інтересів недієздатної ОСОБА_11 - ОСОБА_12, якою вона уповноважила останнього подарувати земельну ділянку розміром 0, 28 га на АДРЕСА_1, ОСОБА_10, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки зазначене рішення було скасоване рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2017 року (а. с. 75 т. 10), яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 серпня 2017 року.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин судові рішення відповідають вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик