Справа № 826/9417/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Патратій О.В.
Іменем України
04 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Федотов І.В.
Коротких А.Ю.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання противправним та скасування иподаткового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0298021209 від 21.05.2018.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року позов задоволено.
Позивач в апеляційній скарзі просить змінити вказане судове рішення в мотивувальній частині, оскільки вважає, що судом першої інстанції судом неправильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що висновок суду першої інстанції про те, що обов'язок зі сплати земельного податку виник у ПАТ «Київспецтранс» з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно є помилковим.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 21 травня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0298021209 від 21.05.2018, яким збільшено ПАТ «Київспецтранс» суму грошового зобов'язання за платежем «земельний податок з юридичних осіб», код платежу « 18010500» на загальну суму 258 278,91 грн, з яких 172 185,94 грн за основним зобов'язаннями, а 86 092,97 грн - за штрафними санкціями.
Вказане податкове повідомлення-рішення № 0298021209 від 21.05.2018 прийнято на підставі акту № 234/26-15-12-09- 19/02772037 від 25.04.2018 та висновку про розгляд заперечення від 16.05.2018 № 22882/10/26-15-12-09-18, якими встановлено порушення позивачем статті 286, п пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК), пункту 11 рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення від 28.01.2015 № 58/923 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві).
Відповідно до розрахунку, який є додатком до податкового повідомлення-рішення, камеральною перевіркою було встановлено, що сума податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб зазначена ПАТ «Київспецтранс» за січень, лютий 2018 року в уточнюючій податковій декларації за 2018 рік з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) реєстраційний номер 9055671366 від 30.03.2018, є нижча ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки обчислення суми податку проведено товариством без врахування показника НГО земельної ділянки визначеного довідкою № Ю-28765/2017, довідкою № Ю-28768/2017 і довідкою № Ю-28769/2017 про розмір нормативно грошової оцінки (НГО) земельної ділянки, відповідно 72:437:0084, 69:296:0002 та 69:296:0007.
Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що обов'язок зі сплати земельного податку виник у ПАТ «Київспецтранс» з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Проте, скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що Головне управління ДФС у м. Києві при визначенні позивачу суми податкового зобов'язання застосувала незаконний пункт нормативно-правого акта та такий що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, зокрема в частині застосування максимальної ставки земельного податку на рівні 3%.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи апеляційної скарги стосуються лише висновків суду першої інстанції в частині виникнення у позивача обов'язку сплати податку з дня дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що розташоване на відповідній земельній ділянці, то суд апеляційної інстанції не переглядає оскаржуване рішення суду в іншій частині.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК), а справляння земельного податку - Податковим кодексом України.
Відповідно до пп. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а в силу вимог пп. 270.1.1 п. 270.1 ст.270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 ЗК, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952-IV).
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Таким чином, оскільки платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа, обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
При цьому, якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також й встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах неодноразово висловлював Верховний Суд у постановах від 22 листопада 2018 року (справа № П/811/1201/16), від 26 червня 2018 року (справа № 826/4933/17), від 25 червня 2018 року (справа № 808/5439/13-а), від 19 червня 2018 року (справа № 826/8009/16), від 18 квітня 2018 року (справа №2а-19166/09/0370), від 17 квітня 2018 року (справа №2а-10031/12/2670) та ін.
Верховним Судом України вказану позицію також було підтримано у постанові від 08.06.2016 № 21-804а16. При цьому, посилання скаржника на те, що ці висновки Верховного Суду України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вони стосувалися відносин оренди, колегія суддів відхиляє, оскільки оренда є різновидом користування, а тому суд першої інстанції правильно постався на вказане рішення суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у нього з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Мотиви, з яких суд виходив при прийнятті рішення є правильними, ату підстави для зміни рішення відсутні.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких
Повний текст постанови складений 10.12.201