Справа № 359/6626/15-к
Провадження № 1-о/359/1/2018
6 грудня 2018 року м. Бориспіль
Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі суду присяжних:
головуючого судді ОСОБА_1 , судді ОСОБА_2 , присяжних: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
при секретарі ОСОБА_6 ,
за участю прокурора ОСОБА_7 , засудженого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 , запасних присяжних: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
під час судового розгляду у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Житомирською установою виконання покарань (№8), заяви засудженого ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського міського суду від 08.08.2000 року, ухваленого відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нижній Новгород (Російська Федерація), засудженого до довічного позбавлення волі,
розглянувши клопотання захисника - адвоката ОСОБА_9 , в інтересах засудженого ОСОБА_8 , про визнання доказів недопустимими, у зв'язку з їх очевидною недопустимістю (явки з повинною ОСОБА_12 від 04.05.1999 року та протоколу відтворення обстановки та обставин події від 10.05.1999 року за участю ОСОБА_12 ), -
В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області знаходиться вищезазначена заява засудженого ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського міського суду від 08.08.2000 року.
Під час розгляду даної справи у судовому засіданні 06.12.2018 р., в ході дослідження доказів, захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 заявила письмове клопотання про визнання доказів недопустимими, у зв'язку з їх очевидною недопустимістю, у порядку ч. 2, ч. 3 ст. 89, ст. 350 КПК України (в редакції 2012 року), обґрунтовуючи його тим, що в матеріалах справи міститься явка з повинною ОСОБА_12 , написана без протоколу, власноруч, на ім'я прокурора Подільського району м. Києва 4 травня 1999 р. (т.1 а.с.142-146). Будь-які відмітки, які вказували б на час та суб'єктів її прийняття, а також реєстрацію цієї явки в обліковому журналі заяв та повідомлень в органах прокуратури чи внутрішніх справ на цьому документі відсутні. Наведені обставини в своїй сукупності, на думку адвоката ОСОБА_9 , вказують на те, що одержання зазначеної явки з повинною відбулося без дотримання вимог ст. ст. 84, 96, ч. 1 ст. 97 КПК України (в ред. 1960 р.) щодо оформлення та реєстрації такого виду доказів, тобто всупереч порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України. Крім того, в матеріалах справи міститься протокол відтворення обстановки та обставин події від 10.05.1999 р. за участю підозрюваного ОСОБА_12 (т.1 а.с.147-149). Проте у вказаному протоколі відсутня згадка про те, що при проведенні цієї слідчої дії підозрюваному ОСОБА_12 було роз'яснено його права. Отже, на думку захисника, зазначений протокол складений без дотримання вимог ч. 1 ст. 85, ч. 1, ч. 4 ст. 194 КПК України (в ред. 1960 р.). Таким чином, наведені обставини справи № 1-83/2000 доводять, що отримання яви з повинною ОСОБА_12 від 4 травня 1999 р. та відтворення обстановки та обставин події від 10 травня 1999 р. за участю останнього відбулося з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, та зазначена слідча дія - також з порушенням права на захист, тобто їхня недопустимість як доказів є очевидною. З огляду на вище викладене, враховуючи положення, закріплені в ч. 2, ч. 3 ст. 89 КПК України (в ред. 2012 року) захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 просила суд визнаними очевидно недопустимими доказами, а саме: явку з повинною ОСОБА_12 на ім'я прокурора Подільського району м. Києва від 4 травня 1999 року (т.1 а.с.142-146); протокол відтворення обстановки та обставин події від 10 травня 1999 року за участі підозрюваного ОСОБА_12 (т.1 а.с.147-149).
Засуджений ОСОБА_8 підтримав позицію свого захисника, та просив клопотання, подане його адвокатом задовольнити.
Прокурор просила відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_9 , зазначивши, що обставини та підстави, викладені у вказаному клопотанні, є незаконними та необґрунтованими. Враховуючи, що досудове слідство та судовий розгляд кримінальної справи впродовж 1999-2001 років, відбувався в порядку КПК України (в ред. 1960 р.), то і вирішення питання щодо допустимості доказів у вказаній справи повинно вирішуватися за правилами даного КПК України, тобто після дослідження усіх доказів, що містяться в матеріалах кримінальної справи. Тому, вказані у клопотанні сторони захисту докази не можуть бути визнані очевидно недопустимими, та питання про допустимість цих доказів має вирішуватись судом в нарадчій кімнаті при ухваленні остаточного рішення.
Суд присяжних, заслухавши думку учасників судового провадження, та ознайомившись з наявними матеріалами справи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Згідно із ч. 2 даної статті у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Відповідно до положень ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
В ч. 1 ст. 87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Категорія "очевидна недопустимість доказів" є оціночною. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України" зазначає, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
При цьому, відповідно до п. 8 Розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України, який набрав чинності 20.11.2012 року, визначено, що допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.
Статтею 65 КПК України (в ред. 1960 р.) передбачено, що доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як зазначалося вище, на час розгляду даного клопотання, судовий розгляд заяви засудженого ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку, триває. Так, даючи оцінку мотивуванню клопотання адвоката ОСОБА_9 очевидної недопустимості доказів: явки з повинною ОСОБА_12 на ім'я прокурора Подільського району м. Києва від 4 травня 1999 року (т.1 а.с.142-146), та протоколу відтворення обстановки та обставин події від 10 травня 1999 року за участі підозрюваного ОСОБА_12 (т.1 а.с.147-149), на цій стадії судового провадження, суд присяжних не вбачає, і вважає за необхідне дослідити його в ході судового розгляду.
При цьому слід зазначити, що докази, які просить визнати недопустимими адвокат ОСОБА_9 стосуються особи ОСОБА_12 , засудженого також вироком Київського міського суду від 08.08.2000 р., який на даний час являється чинним.
При цьому зі змісту заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими вбачається, що захисник просить суд переглянути вирок Київського міського суду від 08.08.2000 р. лише відносно засудженого ОСОБА_8 .
За таких обставин, суд присяжних вважає, що заперечення щодо недопустимості доказів: явки з повинною ОСОБА_12 від 4 травня 1999 року і протоколу відтворення обстановки та обставин події від 10 травня 1999 року за участі підозрюваного ОСОБА_12 , є передчасними, оскільки дані докази безпосередньою не стосуються засудженого ОСОБА_8 , щодо якого здійснюється перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Крім того, як вбачається з вироку Київського міського суду від 08.08.2000 р., який ухвалою ВСУ від 26.04.2001 р. залишений без змін, дані докази, досліджувались під час судового розгляду, їм надавалась відповідна правова оцінка. При цьому судом ці докази невизнані недопустимими, у зв'язку з їх очевидною недопустимістю, при ухвалені зазначеного вироку.
Тому, твердження, викладені у клопотанні захисника засудженого - адвоката ОСОБА_9 , щодо недопустимості вищезазначених доказів, не спростовують належності та допустимості таких доказів в цілому, а лише вказують на обставини, які мають бути взяті до уваги судом присяжних при оцінці достовірності цих доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку з іншими доказами по справі для прийняття відповідного процесуального рішення.
Таким чином, суд присяжних приходить до висновку, що без всебічної і повної оцінки доказів в їх сукупності вирішити питання про допустимість та належність зазначених адвокатом ОСОБА_9 доказів не можливо.
Отже, відсутні будь-які підстави для визнання під час судового розгляду вищезазначених доказів очевидно недопустимими.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні в ньому, обов'язково підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду заяви засудженого ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського міського суду від 08.08.2000 року.
Згідно ст. 94 КПК України суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, зазначені в клопотанні докази, які просить визнати недопустимим адвокат ОСОБА_9 , можуть бути визнані недопустимими під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, шляхом дослідження вказаних доказів у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
За таких обставин суд присяжних дійшов висновку, що клопотання про визнання очевидно недопустимими доказів в ході судового розгляду задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 89, 350, 376, 466, п. 8 Перехідних положень КПК України, суд присяжних
Клопотання захисника - адвоката ОСОБА_9 про визнання очевидно недопустимими доказів: явки з повинною Кокодея від 04.05.1999 року (а.с.142-146 том 1) та протоколу відтворення обстановки та обставин події від 10.05.1999 року за участю ОСОБА_12 (а.с.147-149, том 1), - залишити без задоволення.
Ухвала суду присяжних окремому оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали суду оголошено 10.12.2018 року.
Головуючий: ОСОБА_1
Суддя: ОСОБА_2
Присяжні: ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5