м. Вінниця
10 грудня 2018 р. Справа № 0240/3511/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еталон" до Тиврівської районної державної адміністрації, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарванецьке" про визнання протиправними та скасування рішень
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еталон" до Тиврівської районної державної адміністрації, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарванецьке" про визнання протиправними та скасування рішень.
19.10.2018 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарванецьке" подано клопотання про закриття провадження у даній справі. Обґрунтовуючи заявлене клопотання представник третьої особи зазначив, що спірні правовідносини не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Представником позивача подано заяву, у якій вона просить суд провести судове засідання 10.12.2018 року без її участі. Крім того, в матеріалах справи наявна відповідь на пояснення третьої особи, у яких викладена позиція представника позивача з приводу заявленого третьою особою клопотання про закриття провадження. Зокрема, представник позивача зазначає, що підстави для закриття провадження у даній справі відсутні, оскільки спір у цій справі не має ознак приватноправового. Також вказала, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінський функцій, встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію.
Представник відповідача у судове засідання 10.12.2018 року не прибув, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Треті особи у судове засідання 10.12.2018 року також не з'явились, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялись завчасно та належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи розписками про вручення повісток.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 3 статті 194 та 205 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду заявленого третьою особою клопотання в порядку письмового провадження.
Визначаючись щодо заявленого клопотання, суд виходив із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
В даному ж випадку, як слідує із змісту позовної заяви, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що 20.10.2006 року між ТОВ "Агро-Еталон" та ОСОБА_1 укладено договір земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 терміном на 49 років.
Разом із тим, 01.08.2018 року відповідачем прийнято рішення про державну реєстрацію прав оренди на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 на підставі договору оренди від 27.07.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Зарванецьке".
При цьому, представник позивача зазначає, що відповідач, приймаючи рішення від 01.08.2018 року, фактично здійснив подвійну реєстрацію договорів оренди однієї і тієї ж самої земельної ділянки, адже остання уже перебувала у користуванні ТОВ "Агро-Еталон" на підставі договору оренди від 20.10.2006 року.
Таким чином, позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ "Зарванецьке" і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Із наведеного слідує, що спір, який є предметом заявленого ТОВ "Агро-Еталон" позову, фактично є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ "Зарванецьке" щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.
Суд звертає увагу на те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Крім того, оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваної реєстраційної дії, тобто остання була вчинена за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та повинні застосовуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.
Одночасно суд роз'яснює позивачу, що даний спір може бути вирішений в порядку господарського судочинства.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Вирішуючи питання щодо повернення позивачу сплаченого ним судового збору, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в загальній сумі 1762,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6926 від 01.10.2018 року.
Враховуючи викладене, а також те, що провадження у даній справі закрито не у зв'язку із відмовою позивача від позову, сплачена сума судового збору підлягає поверненню.
Керуючись ст.ст. 139, 140, 238, 241-245, 248, 256, 295 КАС України суд, -
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарванецьке" задовольнити.
Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еталон" до Тиврівської районної державної адміністрації, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарванецьке" про визнання протиправними та скасування рішень, - закрити.
Роз'яснити позивачу, що даний спір може бути вирішений в порядку господарського судочинства.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Еталон" сплачений при зверненні до суду судовий збір згідно платіжного доручення №6926 від 01.10.2018 року в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні з Державного бюджету України.
Роз'яснити сторонам, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 10.12.2018 року.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна