Головуючий І інстанції: Бадюков Ю.В.
10 грудня 2018 р. Справа № 2040/5797/18
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача: Катунова В.В.,
суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 27.09.18 по справі № 2040/5797/18
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління ДФС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач-ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 23.05.2017 року №№ 65431-00, 65432-00, 65434-00 та від 27.02.2018 року №№31928-13, 31929-13, 31930-13.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального права та неправильного застосування приписів процесуального права просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 на підставі Рішення виконавчого комітету Нововодолазької селищної ради №5 від 27.01.2011 року належить нежилова будівля, - теплиця та комплекс споруд на земельній ділянці селищної ради за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (а.с. 38, 39).
На підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2003 року (а.с.44) позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля котельні з навісом та резервуаром для води за адресою: вул. Кошового, буд. 6 «а», що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.43).
На підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2003 року (а.с.48) позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля квасильного цеху на земельній ділянці селищної ради за адресою: вул. Кошового, буд. 6 «б», що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.49).
Головне управління ДФС у Харківській області на підставі п.п.54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
-№ 65431-00 від 23.05.2017, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 ріку розмірі 12909,10 грн. (а.с. 5).
-№ 65432-00, від 23.05.2017 яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 ріку розмірі 9425,52 грн. (а.с. 6).
- № 65434-00 від 23.05.2017, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 ріку розмірі 27874,18 грн. (а.с. 7).
-№ 31929-13 від 27.02.2018, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 ріку розмірі 16416,00 грн. (а.с. 8).
- № 31928-13 від 27.02.2018, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 ріку розмірі 22483,20 грн. (а.с. 9).
- № 31930-13 від 27.02.2018, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 ріку розмірі 48547,20 грн. (а.с. 10).
Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач оскаржив до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач обґрунтовано визначив позивачу грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у спірних правовідносинах можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Разом з тим, суд першої інстанції межах спірних відносин встановив наявність лише однієї з обов'язкових умов - нежитлові приміщення належать позивачу на праві власності.
Відтак, висновки суду першої інстанції базуються на тому, що об'єкти нерухомості (нежитлові приміщення), які на праві власності належать позивачу, не підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).
В силу приписів підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, база оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки визначається на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або оригінали документів платника податків, які підтверджують право власності на об'єкт нерухомого майна.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Колегія суддів зазначає, що системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави дійти висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - нежитлове приміщення (виробничі приміщення). Доказів віднесення цих нежитлових будівель до будівель промисловості позивачем не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою, навіть за наявності в останнього й статусу підприємця, у власній господарській діяльності.
Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17 (адміністративне провадження № К/9901/27759/18, реєстраційний номер рішення 74028769).
У відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарг без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 по справі № 2040/5797/18 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов