79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
02.02.10 Справа № 13/85
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Зварич О.В.
суддів Юрченко Я.О.
Якімець Г.Г.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санлайт Україна С.Р.Л.»(надалі ТзОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.») б/н та б/д
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2009р.
у справі № 13/85
за позовом: ТзОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.», м. Київ
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Крона» (надалі ВАТ «Крона»), м. Івано-Франківськ
про стягнення коштів в розмірі 2 426,85 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Ярьоменко О.А. -представник (довіреність № 05-10/09 від 01.10.2009р.)
від відповідача: не з'явився
Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.22, ст.28 ГПК України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Розпорядженням Першого заступника голови Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2010р. внесено зміни в склад колегії суддів, замість судді Мурська Х.В. введено суддю Юрченко Я.О.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2009р. у справі № 13/85 (суддя П.А. Шкіндер) у задоволені позовних вимог ТзОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.» до ВАТ «Крона»про стягнення коштів в розмірі 2 426,85 грн. відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання по оплаті за проданий товар не виникло, оскільки відповідно до п.4.4 договору вимоги постачальника про повернення товару ВАТ "Крона" не отримувало, а станом на 01.10.2009р залишок продукції становить 2003,00 грн., що підтверджується виписками з торгових комплексів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, просить його скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити. Зокрема зазначає, що дані правовідносини є позадоговірними, поставка товару здійснювалася на підставі накладних, а тому відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, обов'язок оплатити виник після прийняття товару згідно накладних.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, надіслав лист № 11 від 27.01.2010р., в якому просить суд залишити рішення першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення та справу розглянути без їхньої участі.
Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про скасування рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2009р. у справі № 13/85 з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, на протязі квітня - вересня 2008р. ТзОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.»поставило ВАТ «Крона»товару на загальну суму 2 560,92 грн. Факт отримання товару відповідачем підтверджується накладними, які підписані та скріплені печатками сторін:
- накладна №від 25.04.2008р. на суму 529,56 грн.;
- накладна №від 26.05.2008р. на суму 382,20 грн.;
- накладна №від 26.05.2008р. на суму 532,20 грн.;
- накладна №від 27.06.2008р. на суму 376,80 грн.;
- накладна №від 26.09.2008р. на суму 630,72 грн.;
- накладна №від 26.09.2008р. на суму 109,44 грн. (а.с. 7-12).
За період з 25.01.2008р. по 21.01.2009р. відбулися часткові оплати та повернення товару.
Згідно двостороннього акту звірки взаєморозрахунків між сторонами, станом на 21.01.2009р. заборгованість ВАТ «Крона»перед ТзОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.»склала 2 125,68 грн. (а.с. 13-14).
В зв'язку з неоплатою товару, ТзОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.»24.03.2009р. на адресу ВАТ «Крона»направило лист-вимогу № 312 про здійснення оплати на протязі семи днів з дня отримання даного листа. Дана вимога була отримана останнім 06.04.2009р. (а.с. 15-16), проте залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до суду про стягнення з відповідача 2 125,68 грн. основного боргу, 218,07 грн. пені, 53,57 грн. інфляційних та 29,53 грн. три відсотки річних.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічно ст. 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692 ЦК України).
Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача 2 125,68 грн. боргу за поставлений товар є обґрунтованою і підлягає до задоволення, в свою чергу відповідач належними та допустимими доказами її не спростував.
Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву, що строк оплати за отриманий товар ще не настав, враховуючи п.4.4 договору на постачання продукції від 26.09.2007р. оплата за поставлений товар здійснюється не пізніше семи днів, виходячи з різниці між кредиторською заборгованістю покупця та сумарним залишком продукції постачальника, що знаходиться в торгових комплексах, а залишок ж продукції станом на 01.11.2009р. становить 2 003,00 грн. (а.с. 28-29), не заслуговує на увагу, оскільки договір від 26.09.2007р. припинив свою дію 31.12.2007р. (а.с. 6), поставка товару здійснювалася у 2008р., а тому відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України обов'язок оплатити товар у відповідача виник після його прийняття.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимога позивача про стягнення інфляційних нарахувань за період з 14.04.2009р. по 30.09.2009р. в розмірі 53,57 грн. та три відсотки річних в розмірі 29,53 грн., які нараховані за період з 14.04.2009р. по 30.09.2009р., підлягають до задоволення (згідно поданого розрахунку а.с. 35).
Щодо заявленої вимоги про стягнення пені в розмірі 218,07 грн., то дана вимога не підлягає до задоволення, оскільки нарахована на підставі договору від 26.09.2007р., спірні ж правовідносини є позадоговірними.
Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, всупереч вимог ст.33 ГПК України відповідачем не було надано суду доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати, а апеляційну скаргу -задоволити частково.
Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2009р. у справі № 13/85 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково. Стягнути з ВАТ «Крона»на користь ТзОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.»2 125,68 грн. основного боргу, 53,57 грн. інфляційних, 29,53 грн. три відсотки річних. В решті позову відмовити.
3. Стягнути з ВАТ «Крона»на користь ТзОВ «Санлайт Україна С.Р.Л.» витрат по сплаті державного мита в розмірі 92,84 грн. за подання позовної заяви та 46,42 грн. за подання апеляційної скарги, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Місцевому господарського суду видати відповідні накази.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.
6. Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.
Головуючий суддя Зварич О.В.
судді Юрченко Я.О.
Якімець Г.Г.